«Руський мір» долетів до Ізмаїла: містяни оговтуються після нічного нальоту

Власний кореспондент «Думської» на півдні Одеської області Сніжана Стрепетова ділиться своїми враженнями про нічний удар російських нацистів по її рідному Ізмаїлу — першому з початку повномасштабної війни.

Не від гуркоту вогняної колісниці Святого Іллі, свято якого саме сьогодні відзначають православні, прокинулися жителі українського придунайського міста Ізмаїл о другій годині ночі. Гул і вибухи диявольських «шахідів» протягом понад півтори години розрізали нічну тишу мирного міста. Люди були налякані: одні в страху тривалий час провели у ванній кімнаті, хтось наважився спуститися до підвалу багатоповерхівки. Інші просто рахували вибухи й благали Бога про порятунок.

Це був перший наліт на Ізмаїл з початку повномасштабного вторгнення: зловісні клешні кремлівської погані потягнулися до тихих куточків України. «Руський мир» у всьому своєму жаху долетів до Ізмаїла. Звіроподібна істота, по пащі якої безупинно стікає кров сотень тисяч убієнних людей, вирішила перерізати останні транспортні нитки та знищити дунайські порти, через які сплавляється зерно за кордон. Це означає, що мільйони людей на інших континентах залишаться без доступного продовольства, а тисячі українців — без роботи та засобів існування. Але ж від цієї думки, гадаю, задоволена потвора лише хижо посміхається…

Півтора року мешканці Придунав'я з розумінням ставилися до великої кількості фур на автотрасах, співчували далекобійникам, які змушені по два тижні в мороз або спеку проводити в очікуванні перевантаження. Хтось із водіїв не витримував і зривався. За участю довгомірів траплялися десятки страшних аварій на дорогах. Але всі усвідомлювали: війна, треба терпіти, треба допомагати, треба це все витримати, оскільки інших варіантів транспортування вантажів у країни не так багато. І при цьому всі сподівалися, що обстрілів портової інфраструктури не буде, тому що Ізмаїл знаходиться за лічені сотні метрів від кордону з Румунією, країною НАТО. Але тирана, що агонізує, цей факт не зупинив, бо злість остаточно позбавила його розуму. Чимало українців сприймають це вже як даність…

Тепер зрозуміли це й ізмаїльці. І місцеві жителі, і тисячі переселенців, що знайшли на придунайській землі притулок, минулої ночі усвідомили, що ці місця стали не такими безпечними.

Дякувати Богу, нічна масштабна атака безпілотників на Ізмаїл завершилася без жертв. Але при цьому дуже постраждала транспортна портова та промислова інфраструктура. За знімками, що розлетілися всім інтернетом, лише віддалено стає зрозумілою шкода, завдана рашистською ордою. Пошкоджені адмінбудівлі дунайських підприємств, морвокзал, елеватор, нафтотермінал, який вже 12 годин поспіль не згасає.

Ізмаїл пережив велике моральне та економічне потрясіння. Як таке могло статися?
Чому не було взято до уваги обставини обстрілу портової інфраструктури міста Рені, що відбувся вночі 24 липня? Cитуація повторилася один до одного, тільки масштаб трагедії цього разу набагато значніший. І це при тому, що попередження про появу ворожих безпілотників у гирлі Дунаю прозвучало набагато раніше – о першій годині ночі. Вибухи почалися о 2:11… Можу сказати одне, що за усіма подіями страшного нальоту від початку і до кінця я спостерігала особисто, як, втім, і багато інших містян. Але ж про все не можна зараз писати. Тому дуже хочеться сподіватися, що у військовому відомстві буде проведено серйозну роботу над помилками. Важлива частина портової та промислової інфраструктури Придунав'я має бути надійно прикрита!

І ще один важливий висновок минулої безсонної ночі: людям під час нальоту не було де ховатися. В Ізмаїлі, по суті, всього п'ять облаштованих укриттів, з віддалених районів міста вночі, під час комендантської години, до них не дістатися. Та й чи вистачить місця там на всіх?.. Підвали старих багатоповерхівок, як показала практика, далеко не надійний варіант. Тож на що розраховувати людям у разі смертельної небезпеки?

Всі вже звикли, що у важких ситуаціях розв'язання багатьох питань цієї клятої війни лягає на плечі волонтерів та інших представників громадськості. Але захист від ворожих ударів та облаштування укриттів – не рівень їх можливостей.

Говорити про чинні проблеми у нас не прийнято – це автоматично вважається «зрадою». Тож на кого сподіватися простим городянам, кого просити про допомогу? Схоже, зараз надія лише на Бога та на пророка-громовержця. Святий Ілля у християнстві, до речі, здатний дати людям мирне небо.

А якщо говорити реально, то вже вночі було чути розмови людей про негайний від’їзд до Румунії. Але ж, зрозуміло, що таких буде невеликий відсоток. Переважна більшість залишиться в місті и буде працювати далі. Робітників підприємств, будівлі яких постраждали від російського нальоту, переведено на дистанційний формат.

Жителі Ізмаїла дуже люблять своє місто, тому те, що сталося вночі, стало для них справжнім потрясінням, і не тільки для них, а й для багатьох тих, хто колись бував тут. Зранку ізмаїльці отримують багато дзвінків з інших міст України та з-за кордону — люди цікавляться про стан містян і самого міста та висловлюють слова підтримки.

Авторка – Сніжана Стрепетова, спеціально для «Думської»