Роман з Парижем, втеча з палаючого Миколаєва та успіх в Одесі: Аграфена Гандзюк відкрила виставку живопису «Про життя»  

Творчий простір «Діалоги» (Соборна площа, 2) до кінця літа представляє живопис миколаївської художниці Аграфени Гандзюк. Назва «Про життя» більше стосується життя внутрішнього, це філософський сплав міфології, символіки, мрії, переживань. Понад 200 картин написала Аграфена за своє творче життя.

«На питання, як приходить сюжет і як швидко пишуться картини, я отримала відповідь, що робота може писатися і чотири години, і чотири роки, а сюжети приходять самі, — каже господарка «Діалогів» Олена Велика. – Дуже ціную в митцях щирість та готовність оголити свою душу перед глядачем, не боючись критики та засуджень, адже не завжди творчість автора зрозуміла всім та однаково. На перший погляд, великі полотна і темні тони викликають напруженість, але якщо вдивитись у деталі кожної роботи, то можна розгледіти багато сили та віри, багато добра. Автор використовує у своїх роботах багато символів, завдяки яким можна щоразу знаходити нові сенси, закладені у картині».

Аграфена – випускниця Одеського художнього училища імені Митрофана Грекова. Тато-живописець дав їй від народження ім’я Анна, чомусь на честь Анни Кареніної. Але воно дівчині не подобалось, і коли хрещений батько якось жартома назвав її Аграфеною, вирішила, що віднині буде йменуватися так. Нове ім’я дійсно принесло удачу. Іноді помиляються навіть найкращі у світі батьки.

«Завдяки татові я знаю, що таке любов, — говорить Аграфена. – Він завжди захищав нас, дітей, перед мамою, виправдовував наші помилки. Побачить, що ми з сестрою полюбили плести – тут-таки купує нам спиці, малюємо – несе фломастери, я почала вчитися в музичній школі – купив гарний акордеон. Він сам був філософом та багато розповідав про космос, природу, життя. Я росла в оточенні його філософських картин».

Художниця довгий час жила у Франції, де й відбулися її перші персональні виставки.

«Закінчивши «греківку», я відчула впевненість у тому, що побуваю у Франції, — згадує Аграфена. – Незважаючи на те, що мене в Одесі багато що тримало, і мені навіть роботу пропонували, було передчуття: треба повернутися до Миколаєва, і звідти мені дорога до Франції. Повернулася, почала працювати і навіть про мрію свою забула, але за два роки опинилася в Парижі. Був у мене замовник, для якого я писала портрети, і його самого, і всієї родини. Ось він мене й запросив, відбулися виставки у декількох французьких містах, преса писала про них. В Парижі у мене купили один портрет, написаний фарбами для підлоги, лише три кольори. Писала я його дуже швидко, вийшов він «живим», це відзначали всі, хто заходив до моєї майстерні тоді… Мій заробіток у Франції був пов’язаний передусім з портретами, які я робила загалом пастеллю. Ті французькі митці, яких я зустрічала, не виявляли якогось пошуку в мистецтві. Мені навіть здавалося, вони просто бавляться фарбами, як діти. На їхньому тлі мене почали цінувати, добре ставитися, всюди приймати».

Попервах Аграфена не наважувалася розмовляти французькою, хоча добре читала цією мовою. Соромилася вимови, проте зрештою розговорилася. Ефектна, витончена, зовні подібна до кінозірки Анук Еме (а ще акордеон!), Аграфена мала всі шанси зустріти свою долю у Франції. Але, очевидячки, інститут шлюбу у глібокій кризі що тут, що там…

«Зустріла, але голови не втратила, — посміхається художниця. – За тиждень до весілля втекла. У мене вже був син, і мені дали зрозуміти, що я повинна сама заробляти, вирішуючи свої проблеми. Проте тоді навіщо чоловік, навіщо родина? Повернулася додому і жодного разу про це не пошкодувала, незважаючи на труднощі. Я собі у Франції купила «Пежо», на якому возила картини, і мопед шикарний новий. Нічого з того я не забрала з собою. Тому що митниця там дорога. За відозвами наших чоловіків, у яких жінки француженки, і жінок, які заміжні за французами, досягти взаєморозуміння, а надто щастя, за розбіжністю менталитетів майже неможливо. А колишній наречений ще й примудрився перекривати мені можливості робити виставки».

Зате досвід творчої роботи у французькій стороні надав художниці впевненості у собі. Аграфена побачила багато гарних місцин, і вже цього у неї точно ніхто не відбере.

«Загалом я дуже щаслива людина. Самі по собі якось почали з’являтися у мене учні, хоча я не горіла бажанням викладати, не бачила себе у якості вчителя. Стало цікаво, як же я з цим впораюсь. Сподобалось. Коли відчуваєш учня, знаєш, куди йому рухатися, бачиш його зростання – це чудово. Одна моя учениця, Марія, вступила до академії в Нідерландах, закінчила її, працювала в Києві, а тепер поїхала до Парижу. Наймолодшим моїм учням по 8-10 років, проте є й зовсім дорослі», — каже художниця.

Але ж які заняття живописом у місті, яке постійно знаходиться під обстрілами.

«Я живу в центрі Миколаєва, і останнім часом щоночі о третій-четвертій очікувано починалося бомбардування, по десять ракет. Сидиш у під’їзді та рахуєш, а якось я нарахувала 24 ракети… Поруч будинки вибухають, а ти сидиш и гадаєш, який буде наступним. У мене на шостому поверсі майстерня, добре видно руйнування. Ліфту немає, води немає… Трапилася нагода виїхати з сином до Одеси, вивезти трохи картин, і я цією нагодою скористалася», — втомлено посміхається Аграфена.

На сакраментальне запитання: «Де ви були вісім років?» художниця могла б відповісти своїми картинами, написаними 2014 року. Стільки болю в цих сюжетах, особливо в композиції з фігурою зв'язаної по руках оголеної жінки в центрі…Аграфена ніколи нікому не бажала зла, але ж страждає від війни, яка почалася зовсім не через неї. Нехай цій тендітній талановитій жінці поталанить побачити свій рідний Миколаїв мирним та щасливим.  

Авторка — Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва