Реванш: що ховається за публічністю сірого кардинала «Довіряй ділам»

Постать Віталія Барвіненка — це історія виживання в політиці за будь-яку ціну: невдалий «комендант Бессарабії», соратник Клюєва і Коломойського, людина з визнанням у незаконному збагаченні та поразкою на виборах, сьогодні без будь-яких посад став головним сірим кардиналом Одеської мерії, перетягнувши під себе вплив, ресурси й прийняття рішень на Біржовій, 1.

Сьогодні він дивиться на нас із сітілайтів і обіцяє розповісти правду. Що стоїть за підвищеною публічністю і постійними конфліктами з обладміністрацією з'ясовував наш Микола Ларін.

У політиці є не тільки лідери, а й функціонери — мотори політичних сил, через яких здійснюється рух. Команда Геннадія Труханова — не виняток. Оточення мера за останній час зазнало серйозних змін. Люди, які здавалися вічними, пішли: хтось «загубився», хтось став ворогом. Серед усієї цієї строкатої компанії осібно стоїть постать Віталія Барвіненка.

Довгі роки він мав імідж впливового, але непублічного сірого кардинала. Він уникав відкритої риторики, обирався десь у сільських округах. При цьому розв'язував питання з дуже різними людьми на досить серйозному рівні.

БІОГРАФІЯ

Одному з найвпливовіших довіряйців всього 44 роки. При цьому він вже встиг побувати головою фракції «Батьківщина» в облраді (тоді головою був регіонал Микола Скорик), стати народним депутатом трьох скликань, наповнених цікавими подіями, після конфлікту всередині «Батьківщини» перейти в орбіту Андрія Клюєва (одного з лідерів «Партії регіонів»). Крім того, Барвіненко наростив колосальний вплив всередині Одеської області, в тому числі на губернатора Едуарда Матвійчука. Наш герой впевнено переміг на парламентських виборах 2012 року, активно й успішно використовуючи адмінресурс.

Здавалося, зміна влади після Революції гідності не обіцяє йому нічого доброго. Тим більше, що на стику 2014–2015 років він встиг оголосити себе комендантом «Бессарабської республіки». Сепаратистів вчасно помітила і розгромила СБУ. Його колишню помічницю Олену Гліщінську (Романову) заарештували. Вона довго залишалася в СІЗО, пізніше Гліщінську та іншого активного учасника «Народної ради Бессарабії» Віталія Діденка обміняли на політв'язнів Геннадія Афанасьєва (затриманого окупаційною владою в Криму за звинуваченням у тероризмі разом з Олегом Сенцовим) і Юрія Солошенка (звинуваченого росією у спробі купити компоненти системи С-300 для відновлення засобів ППО для України).

Додамо до цього публічну і активну дружбу з Ігорем Марковим, яка явно не обіцяла нічого хорошого.

Багато хто, опинившись у такій ситуації, після Майдану готувався емігрувати або повністю йшов з політики. Барвіненко при цьому просто переорієнтувався.

Він блискуче переміг на парламентських виборах у своєму мажоритарному окрузі (хоча на початку кампанії його вважали аутсайдером) і досить швидко увійшов, якщо не в найближче, то в перше коло людини № 2 в країні на той момент — Ігоря Коломойського.

Барвіненко настільки зміцнив своє становище, що навіть публічні та непублічні висловлювання тодішнього глави СБУ Грицака про роль «коменданта» в сепаратистських рухах у Бессарабії ні до чого не привели. Усі звинувачення залишилися лише словами та жодних процесуальних наслідків не мали. Це як у відомому анекдоті, вся Одеса знає, і тільки в СБУ не знали.

Тож невдалий комендант не тільки вийшов сухим з води, але і зберіг певний вплив в області, вирішуючи свої питання на найвищому рівні в Києві.

Наступний складний період настав для Барвіненка у 2019 році. Попри гідний результат в окрузі (20% голосів проти 36% у Зе-кандидата), він програв вибори до Верховної Ради, зіткнувшись одночасно і з «зеленою хвилею», і з атаками з боку поліції — за чутками, за особистою командою Арсена Авакова. Копи обшукували штаби й в підсумку вдарили по святому — виборчих сітках.

Ба більше, на тлі цього з’явилася справа про незаконне збагачення, яка закінчилася угодою зі слідством і фактичним визнанням провини. Людина, яка мала доступ до високих кабінетів, у підсумку була змушена визнати, що незаконно отримувала компенсацію за оренду квартири. Визнання провини обмежило його участь у можливих виборах до Верховної Ради — там, де він почувався як вдома і блискуче використовував можливості мандата. Саме у 2019 році він став радником Труханова.

На місцевих виборах 2020 року Барвіненко відмовився від пропозиції ОПЗЖ (де у нього були давні добрі контакти) і пішов на вибори до районної ради за списком «Довіряй ділам».

Для «ДД» він виявився сильним союзником: саме Барвіненко забезпечив зятю Гриневецького Григорію Мельниченку крісло голови Білгород-Дністровської райради (округ Барвіненка до Верховної Ради знаходився в Білгород-Дністровському районі). До того, навіть за посаду голови Одеської райради йому довелося витримати боротьбу як зі «Слугами народу», так і з «ДД». Гриневецький бачив на цьому місці свого багаторічного соратника Володимира Левчука.

Однак переміг Барвіненко. Він розіграв публічний конфлікт з ОПЗЖ, створивши умови, коли альтернативою був тільки представник цієї політсили. За нього голосували, хоч і з великою неприязню, і багато патріотично налаштованих депутатів, які ще пам'ятали про його минуле.

Посада голови райради не принесла ні впливу, ні можливостей. Повноваження цього зібрання виявилися повністю декларативними, і здавалося, що його ставка знову не спрацювала.

Однак в оточенні Геннадія Труханова відбулися тектонічні зміни. В результаті за дуже короткий термін Віталій Барвіненко як в політичному, так і в економічному сенсі став фаворитом. Не маючи жодного формального статусу в мерії, він став безумовним лідером з функціональних і політичних питань.

Він міг самостійно приймати рішення, а цього привілею в мерії позбавлені майже всі. За чутками, він взяв під контроль все, що хотів. Його авторитет і можливості не тільки в політиці, але і в управлінні, перевищили позиції першого віцемера Олександра Філатова (за винятком сфер, які Барвіненко вважав нецікавими або небезпечними).

Коли Олег Бриндак перестав бути частиною команди, деякі елементи системи, які трималися на ньому, розвалилися. Барвіненко дуже швидко організував Олександра Авдєєва і його «Українську мрію» так, щоб цей уламок ОПЗЖ по суті став частиною «ДД», що серйозно зміцнило становище Труханова в міській раді. Потім він знайшов Узунова, який зміг замінити Бриндака на посаді реального начальника штабу. Цю кандидатуру визнали сильною навіть ті довірені особи, які його не любили.

Також Барвіненко не побоявся піти на публічний конфлікт з губернатором Олегом Кіпером, чого не міг дозволити собі сам Труханов. Недавній випадок з нагородженням Князя Хачатряна — яскравий тому приклад.

Своєю сьогоднішньою публічною активністю, яка у когось може викликати посмішку і нерозуміння, Барвіненко не тільки демонструє вплив у «ДД», але й відмиває імідж, отриманий за минулі «заслуги». Активна реклама, яку ми бачимо зараз, — не випадковість, а політична технологія. Вона спрямована на те, щоб максимально нівелювати його репутаційні проблеми.

Автор — Микола Ларін