Уявіть людину, яка у розпал радянського застою відмовилася малювати будівельників комунізму і почала створювати зухвалий оптичний авангард. Він перетворив музейний підвал на закритий клуб, де навчав молодь свободі та з панського плеча роздавав свої картини.

У Музеї західного та східного мистецтва витягли із запасників та зібрали у новий каталог оригінали Олега Соколова. Культурна оглядачка «Думської» Ірен Адлер вдивлялася у графічні шифри одеського бунтаря та людини ренесансного масштабу, яка випередила свій час.

До каталогу, представленого у рамках виставки «Невідомий Олег Соколов», увійшли 100 графічних робіт із понад 1000 творів художника, які зберігаються у музейних фондах.

Виставка супроводжувалася циклом лекцій, де провідні мистецтвознавці допомагали розкрити складні коди соколовської філософії та створювали простір для діалогу. Каталог якраз і підсумовує масштабну роботу з дослідження українського нонконформізму, систематизує знання про спадок митця, який є питомо одеським брендом (що не скасовує, менше з тим, і світового значення).

Олег Аркадійович Соколов (1919 –1990) – це легенда українського та одеського авангарду, людина ренесансного масштабу. Він став одним із перших, хто почав експериментувати з оптико-кінетичним мистецтвом (оп-артом) та абстракцією в Україні. Багато років Соколов працював безпосередньо у стінах ОМЗСМ, перетворивши музей на справжній острів свободи та інтелектуального спротиву.

«Як «тихий дисидент», він виходив далеко за межі дозволеного соцреалізмом, створюючи власні філософські світи та ставши духовним орієнтиром для цілого покоління художників-нонконформістів, – каже куратор проєкту Андрій Любов. – Ця виставка – не просто ретроспектива, а довгоочікуваний акт культурної справедливості. Це твори, що десятиліттями чекали свого часу в тиші запасників, зберігши при цьому абсолютну свіжість думки та радикальність форми».

Упорядниця каталогу Тетяна Балановська приділила особливу увагу «прихованим» змістам творів митця, де папір стає простором для глибоких філософських маніфестів.

«Я особисто знала Олега Аркадійовича, – розповіла Тетяна Григорівна. – Він був людиною разючої харизми та енциклопедичної ерудиції. Наприкінці 1970-х років, коли до музею прийшла молода команда, Соколов одразу взяв нас під своє крило. Завдяки йому ми відкрили для себе творчість Бердслі, Чюрльоніса, Вазарелі та багатьох інших славетних митців. Іноді Олег Аркадійович запрошував нас до підвального приміщення у нашому музеї, де зберігалися його роботи. І наприкінці зустрічі він міг сказати: «Беріть, що хочете». Так у мене з’явився його автопортрет 1983 року, дуже дякую кураторам за те, що долучили його до експозиції».

Як зізналася Балановська, в опрацюванні колекції Соколова було мало розуміння складних метафор і прихованих сенсів його творів. Довелося спиратися на фундаментальну працю його дружини, першої дослідниці спадщини художника, мистецтвознавиці Олени Шелестової. Спеціалізувалася Олена Миколаївна на мистецтві Сходу, багато років пропрацювала в музеї, була безмежно закохана у свого чоловіка, віддано пропагувала його творчість і після того, як він пішов із життя. Сам митець жартома називав її своїм персональним мистецтвознавцем.   

У виставковій залі демонструвався фільм «Олег Соколов – людина Відродження», знятий відомою галеристкою Катериною Піменовою сім років тому. В ньому зібрані розповіді людей, які були з митцем знайомі за життя.

«Дуже важливо чути голоси тих, кого з нами вже немає, Сергія Ільїна, Ірини Тимохової, Євгена Голубовського, Олени Шелестової, – підкреслив директор музею Ігор Поронік. – Вдячний директорові Музею сучасного мистецтва Одеси, який вже під час війни проводив у наших залах виставку Олега Соколова та його вчителя Теофіла Фраєрмана».

Візуальним лейтмотивом виставки став виразний фрагмент роботи Олега Соколова «Бусідо – шлях воїна» (1968, папір, туш чорна і червона, пензель, перо, 32х41). Цю роботу автор присвятив «японському художнику, який кинувся на своє полотно з висоти п’ятиповерхового будинку», порівнюючи творчий акт із розп’яттям Христа та відкриттями Колумба. Для нього аркуш паперу – це хрест, на якому розіп’ято дух шляхетності.

Мистецькі персоналії взагалі дуже хвилювали Соколова. Заглиблений у власні роздуми «Оскар Вайльд», зображений як абстрактний прямокутник «Бах», тривожно-містичний «Бодлер», зникомий у хащах джунглів «Кіплінг»… А портретом душі Соколова ставав кожний експеримент із темою та матеріалами від монотипії до колажу. Так, серія «Каліграфія» позначила авторський інтерес до східного письма, кожен аркуш став окремою реплікою внутрішнього монологу, авторські написи поруч із зображенням слугують ключем до розшифрування цього графічного коду («Моя душа дуже стара», «Умовності», «Я закликаю до цього»). Чорна туш та білий папір стають ідеальним мінімумом мистецьких засобів.

Друкований каталог вийшов колекційним накладом у 100 примірників, проте цифровий вже є у вільному доступі.

Авторка – Ірен Адлер, фото Олександра Синельникова