Постапокаліпсис сьогодні в одеському парку: зі збоченцями та трупами, але без Леніна і його комсомолу  

«Думська» відроджує забуту було постійну рубрику «Пульс міста». Ми призупинили роботу над нею у 2022 році через початок повномасштабної війни, яка ускладнила польову роботу: далеко не все зараз можна знімати в Одесі, і, на жаль, одесити різко змінили своє ставлення до людини з камерою — вона викликає підозру.

І все ж спеціальний кореспондент «Думської» Георгій Ак-Мурза зважився на вилазку, до того ж вибрав вельми неприємний об'єкт дослідження.

Є в місті місця, які туристам не показують, а влада про такі локації згадує вкрай неохоче. Одна з визначних пам'яток зі знаком «мінус» — парк Савицького на Дальніх Млинах. Він колись мав горде ім'я ленінського комсомолу і конкурує за ступенем занедбаності з Артилерійським парком, що біля в'язниці та Другого християнського цвинтаря, проте ми все ж схильні дати йому перше місце.

Але ж, якби мерія мала бажання, все було б інакше… Так, зелена зона відрізана від велелюдних житлових кварталів і тому не користується такою популярністю, як парки Перемоги та Шевченка. Але тут є ставок — важлива перевага для будь-якого природного об'єкта. Є алеї, які відсутні як клас в Артилерійському, дитячий куточок, поруч стадіон. Сюди намагалися перемістити зі Староконки Пташиний ринок, але невдало.

Коли заходиш у парк, виникає дежавю. Десь я це все бачив… Ееее, начебто в дивній постперебудовній грі типу Atomic Heart.

«Дія гри відбувається в альтернативному світі, в якому СРСР не розпався. Головний герой обстежує підприємство №3826, на якому створювали роботів для побутових потреб, сільського господарства та багато інших. З невідомої причини, роботи на об'єкті вийшли з ладу і напали на персонал», — так описують іграшку в мережі.

Напевно, подібний вигляд мав би занедбаний парк у тому світі, що перетворився без догляду на непрохідну гущавину. Мутовані рослини та тварини, радіаційний фон, що зашкалює… Ось похилені мегалітичні постаменти й руїни з графіті. Смердючий і явно токсичний ставок із берегами, порослими велетенським бур'яном, який схожий на деревоподібні папороті та хвощі епохи мезозою. Каламутна отруйно-зелена ряска, в якій плавають роздуті трупики жаб і величезні напівзатоплені дерев'яні бухти — котушки з-під кабелів: поруч кілька промислових підприємств. Зарослі величезними деревами-«мутантами» галявини всіяні використаними шприцами, старими матрацами в жовтих плямах, презервативами та іншими продуктами життєдіяльності людини.

Чу! Ледачих гнойових мух злякало пронизливе виття мутанта-кровососа, що стежить із непрохідних заростей чорними моторошними зіницями без зіниць за потенційною жертвою — смачним теплокровним прибульцем! Шерех і ледь чутний шепіт супроводжують мандрівника, що забрів сюди щохвилини. Ось хтось швидко перебіг дорогу, ледь встигаючи підтягнути штани — не інакше, зомбі!

А… Не зомбі. І навіть не кровопивець. Лише звичайний для цього занедбаного лісу страждалець — ексгібіціоніст, який мріяв показати заповітний уд випадковій перехожій. Зарості парку Савицького давно освоїли збоченці всіх мастей, які чергують тут годинами, чекаючи на заповітний об'єкт жадання.

Нещодавно поліція зафіксувала злочинне посягання на такого любителя природи. Його банально побили. Хто завадив мрійнику, невідомо.

Окрім ексгібіціоністів, чагарники Савицького парку багаті на бездомних людей, що шукають відпочинку на затишних галявинах, та споживачів злого зілля, що їх іменують у народі «астрономами». Усього за пів години прогулянки я застав аж трьох знавців зоряного неба, що застигли в дивних позах, яким позаздрили б багато гуру Хатха-йоги.

- Закладку шукаєш? — несподівано лунає за спиною гучний шепіт. — Ось там, у дуплі, пошукай. Там часто ховають усілякі ніштяки.

Обернувшись на голос, не одразу помічаю товстого, з клаптевою бородою чоловіка у вкритій плямами майці, що лежить, подібно до римського патриція, на бурій підстилці в оточенні цілої батареї пляшок із недопитими рідинами на дні.

- Даремно ти цю херню шукаєш, — миролюбно продовжує парковий патрицій. — Давай краще тебе пригощу — дивись, скільки водяри і пива народ недопиває. А ще кажуть, у країні криза… У головах у всіх криза — стільки продукту викидають!

Відмовившись від такої щедрої пропозиції, виходжу з парку, пригадуючи його історію. Кажуть, його заснував ще в ХІХ столітті заповзятливий негоціант Григорій Савицький-Воєводський, засадивши 1862 року колишній пустир деревами й облаштувавши його рестораном, готелем і танцмайданчиком для робітничого люду з навколишніх фабрик. На вогники цивілізації в пошуках клієнтів підтягнулися дешеві повії й просто любительки пригод, що нібито і було метою господаря парку. З чуток, Савицький-Воєводський значився в картотеках поліції як ватажок банди головорізів — викрадачів людей. Його підопічні хапали неуважних дам і - страшно уявити — переправляли їх до європейських борделів (багатьом, тим самим, забезпечивши успішну кар'єру і достаток за кордоном).

Утім, про це згадується лише в книгах відомого одеського графомана, який вважав себе знавцем кримінального світу. А реальної інформації про «тіньовий» бік життя інженера Савицького-Воєводського не збереглося.

Цілком реально лише те, що сталося з парком після приходу до влади більшовиків. І те, що відбувається донині — єдиний острівець зелені та свіжого повітря на Дальніх Млинах перетворився на смердючу й небезпечну міську занедбаність. У 1950 році парку в дусі того часу з помпою присвоїли ім'я ленінського комсомолу. Молоді ленінці з навколишніх фабрик кілька разів виходили на суботники й навіть відновили там танцмайданчик, гойдалки-каруселі, почистили береги ставка від пляшок.

На жаль, цивілізація, нехай і соціалістична, не прижилася в цій місцевості. Через якийсь час «савицький» танцмайданчик перетворився на поле битв між місцевою фабричною молоддю і прийшлими з інших хуторів Одеси шукачами жіночої ласки: працівниці сусідньої джутової фабрики ходили на танці з мрією вийти за міського.

Наприкінці 1970-х танцмайданчик остаточно занепав, ставок зацвів і почав смердіти, отруюючи міазмами повітря в усій окрузі. У парку стало небезпечно залишатися вечорами — чагарниками шастали гопники і маніяки. У 1990-х тут влаштовували «стрілки» міські бандити — подейкують, у хащах прикопано чимало жертв тодішнього братківського руху. Скажімо, саме в парку Савицького, за чутками, покоїться зниклий соратник Гурвіца (часів першої каденції) Ігор Свобода.

У 2000-х міська влада почала звозити сюди численні пам'ятники комуністичним вождям — гіпсових і бетонних леніних, дзержинських та інших кирових зі свердловими.

Майже всі мери Одеси свого часу обіцяли зробити із Савицького якщо не рай, то хоча б цілком облаштовану зелену зону, але ні. Віз, тобто занедбаність, понині там.

А комуністичних бовванів вивезли, залишилися лише жахливі постаменти.

Щира порада одеситам — не варто тут гуляти. Небезпечно.

Автор — Георгій Ак-Мурза