Про “військовий” податок на доходи фізичних осіб: як гроші покращують і псують стосунки

«Для ведення війни мені потрібні трі речі:
по-перше, гроші, по-друге, гроші і по-третє — гроші».
Наполеон Бонапарт

ПРО ЩО МОВА

За українським законодавством, у разі отримання заробітної плати та інших доходів громадянин має сплатити податок — 18%. Цей податок з доходів фізичних осіб (ПДФО) розподіляється між бюджетами різних рівнів. Проте левова частка, 64% цих грошей, перераховується до бюджету громади, на території якої працює людина.

Окремий випадок — податок на грошове забезпечення військових. Їхні оклади, премії, бойові доплати також оподатковуються. Раніше ці гроши розподіляли так само, як всі інші надходження. Тому громади, на території яких зареєстровані військові частини, отримували відчутні додаткові надходження.

ПДФО сплачували або за місцем реєстрації військової частини, або за місцем розташування її підрозділів. «Військовий» ПДФО став для багатьох громад «фінансовою подушкою». Чим більше військових на території — тим вигідніше це було для бюджету міста або села, тим більше можливостей для допомоги армії з'являлося у громад.

ДОРОГІ ГОСТІ

За опитуваннями, наша армія користується найбільшою довірою громадян. Наші військові, звісно, герої, хоча, можливо, не найкращі сусіди.

ПДФО чудово покращив стосунки військових з місцевою владою. Це був саме той випадок, коли патріотичні відчуття підкріплювалися грубими грошима. До військових ставилися як до дорогих та багатих друзів і родичів, які приїхали в гості.

«Вам потрібні приміщення? Знайдемо! Дрова для опалення? Для наших захисників — організуємо!»

«Танки їздять, розбивають дороги? Не переймайтеся, дорогенькі, робіть свою справу, все відремонтуємо!»

«Треба облаштувати біля села полігон, з пострілами та вибухами з ранку до ночі? Ну, якщо треба, то треба!»

«Військові просять допомоги? Все зробимо, тільки дайте запит — будматеріали, інструменти, дрони, рації, канцтовари або банальний папір (який військовій частині потрібен тоннами) — придбаємо і подаруємо!»

«Військовий» ПДФО дозволяв громадам не відмовляти військовим в їхніх проханнях. Не йшлося про те, щоб усі 100% додаткових надходжень громади витрачали на допомогу армії (хоча були такі громади, які витрачали на армію навіть більше, ніж отримували). Були певні «типові джентльменські домовленості» — про те, на яку частку від отриманого громадою податку можуть розраховувати військові. Зазвичай це було 30-50% від сум ПДФО.

Громади допомагали військовим по-різному. Місцева влада могла брати на себе певні непередбачені витрати, наприклад ремонти приміщень та комунальних мереж. Могли придбати щось на прохання військових. Могли одразу перераховували гроші на казначейський рахунок військовій частини, щоб вона сама купувала те, що треба.

ПЛЮСИ

Давайте переглянемо, як працював «військовий» ПДФО в останні півтора року.

По-перше, це був механізм децентралізації. Військо у нас фінансується за рахунок держави. Виходить, що ПДФО на грошове забезпечення військовослужбовців — це кошти, які надходили з державного бюджету до місцевого як компенсація незручностей, пов’язаних з розміщенням військових.

По-друге, це була «плата за гостинність». Підрозділи Збройних сил стали бажаними гостями для будь-якої громади, тому що «гроші йдуть за військовими». Громади фактично конкурували за те, де стоятимуть військові частини, намагалися запропонувати кращі умови, йшли назустріч розумним проханням.

Нарешті, за підсумками взаємовідносин між частинами та громадами кошти «військового» ПДФО певним чином розподілялися між міськими бюджетами та потребами військових.

В стосунках з місцевими радами командири в жодному разі не відчували себе «бідними родичами». Громади за рахунок «військового» ПДФО вирішували свої фінансові питання і могли щиро та досить щедро допомагати військовим, в першу чергу «своїм», які у них базуються. З іншого боку, військові мали поруч фінансово забезпечених друзів, до яких можна звертатися у разі якоїсь проблеми.

Якщо подивитися звіти на тендерних майданчиках, можна побачити, як громади масово закуповували квадрокоптери, тепловізори, засоби зв’язку та інші потрібні військовим речі. Так, малі розвідувальні дрони, наприклад Mavic, майже повністю надходили до підрозділів завдяки волонтерам та місцевим радам.

В цілому допомога від громад стала відчутним джерелом фінансування війська, в першу чергу для екстреного закриття нагальних невідкладних потреб.

МІНУСИ

Найбільша проблема, яка тут була — неоднорідність розподілу грошей по громадах.

Селища, села, де дислокуються підрозділи, або традиційні військові містечка, або великі міста, де базуються частини, штаби та командування, отримали відчутні надходження, а інколи справжній «грошовий дощ».

Наприклад, за словами мера Миколаєва, «військовий» ПДФО складав майже половину міського бюджету. Або, наприклад, невелике місто Мукачеве: станом на вересень воно отримало 2,3 млрд грн. В перерахунку на одного мешканця це втричі більше, ніж весь бюджет Одеси. До речі, на допомогу військовим в Мукачевому вже витратили третину цих грошей.

В Одеській області «рекордсменом» можна вважати Дачненську громаду з населенням 10 тисяч людей, яка з початку вторгнення отримала через ПДФО військових більш ніж мільярд гривен. Так, Дачне регулярно опиняється під російськими ракетними обстрілами. Проте це навряд чи виправдовує той факт, що місцева влада не поспішає допомагати військовим: з отриманих величезних грошей громада спрямувала на допомогу армії приблизно 30 мільйонів, тобто лише 3%.

Протилежний полюс — це громади, де немає військових частин. Вони так само потерпають від війни. Їх дієздатні мешканці й мешканки (платники місцевих податків) теж були мобілізовані або виїхали за кордон, і це жодним чином не компенсується. Проте навіть за таких умов вони допомагають армії. Наприклад, за 10 місяців Фонтанська громада допомогла військовим на 4 млн, Таїровська — на 11 млн. Честь їм за це, шана і глибока подяка.

Проте в будь-якому разі маємо ситуацію «то густо, то пусто». Асоціація міст України пропонувала вирішити цю проблему в такий спосіб: сплачувати ПДФО не за місцем розташування частини, а за місцем реєстрації військовослужбовця. Принаймні частково це можна було зробити, проте депутати до цієї пропозиції не дослухалися.

Друга велика проблема — «гроші псують людей». Одразу після вторгнення можливості витрачати гроші громад були обмежені. Потім ці обмеження зняли, проте не всі виявилися здатними нормально впоратися з потоком грошей. Неадекватні тендери і божевільні закупівлі, в тому числі за кошти «військового» ПДФО, спричинили скандали, вуличні протести та гучну дискусію.

ЩО ЗМІНИЛОСЯ

На тлі скандалів з закупівлями «барабанів для релаксу» та подібних божевільних втрат місцевих рад держава вирішила «навести лад». В Одеській області цей процес почався ще влітку. В обласній адміністрації виставили спочатку вимогу погоджувати допомогу військовим з ними (що, на жаль, заблокувало процеси на кілька місяців), а потім — перераховувати гроші для Збройних сил не військовим частинам, а ОВА. Також в Одесі створили спеціальну комісію для протидії божевільним тендерам.

Восени цей «гордіїв вузол» вирішили розрубити на законодавчому рівні. Змінами до закону «військовий» ПДФО з 1 жовтня забрали у місцевих бюджетів. До кінця 2023 року ці гроші підуть Державній службі спеціального зв’язку на дрони і Міністерству оборони — на закупівлю артилерійських систем.

В наступному році ці кошти розподілять між Держспецзв’язку (на дрони) та Міністерством стратегічних галузей (на виробництво зброї та боєприпасів). Також певну частку (10%) напряму отримають військові частини.

ПІДВОДНІ КАМЕНІ

Очевидно, що таке рішення не призведе до збільшення чи зменшення сумарної кількості грошей — змінюється лише їх розподіл. Витрачати їх будуть не місцеві ради, а державні структури.

Відповідно, фінансових можливостей на місцях стане менше. Наприклад, на недавній сесії Подільської міської ради Одеської області стало відомо, що громада отримала ПДФО від військових на 159 млн грн і витратила на допомогу армії чверть цієї суми — 40 млн. Решта грошей залишилася в бюджеті і була витрачена майже повністю — наприклад, на машини для збирання сміття. В наступному році такої нагоди вже не буде.

Неочевидним наслідком нововведення може стати погіршення стосунків військових з місцевою владою. Раніше прохання військових задовольнялися, домовленості виконувалися — тому що місцеві були зацікавлені в підтриманні добрих стосунків.

Зараз військові перестали бути «багатими гостями». Гостинність тримається на патріотичних відчуттях і законах воєнного часу, проте добре ставлення вже не приносить фінансового зиску. В такій ситуації деякі громади вирішили, що виконувати укладені раніше джентльменські домовленості вже необов’язково — військові частини можна «кинути» безкарно.

НАВІЩО

Заради чого змінили систему розподілу «військового» ПДФО? Кажуть, для більш раціонального використання грошей під час війни. Мовляв, тепер «божевільні тендери» закінчаться і замість сміттєвозів будуть придбані дрони та гармати.

Звісно, можна сподіватися, що центральні органи влади краще розпорядяться цими грошима. Проте щиро повірити в це заважає, наприклад, скандал, який спалахнув у Держспецзв’язку 20 листопада, тобто через два тижні після ухвалення нового закону. Двох керівників установи підозрюють у зловживаннях під час «секретних», закритих закупівель обладнання та програмного забезпечення. Слідство каже, що «відкат» склав 62 млн, тобто чверть від реальної вартості товару.

Саме через Держспецзв’язку відтепер будуть закуповуватися дрони на десятки мільярдів гривень «військового» ПДФО. Чи будуть ці гроші витрачатися ефективніше та прозоріше, ніж раніше? Важко сказати.

Проте — давайте спробуємо тримати оптимізм. Будемо сподіватися, що після змін забезпечення армії дронами, зброєю, бойовими припасами покращиться.

За словами військових, протягом місяця чинності нового закону, коли вже мільярди гривень пройшли через центральні органи, різниці вони поки не відчули. Будемо сподіватися — лише поки.

Автор — Віктор Босняк

СМЕРТЬ РОСІЙСЬКИМ ОКУПАНТАМ!

E-mail
Пароль