У повітовому місті О. дуже любили свої музеї, особливо Високохудожній. Суворі воєнні роки примусили вивезти до безпечного місця майже всю експозицію, зате це дозволило вивільнити простір для сучасного мистецтва. А де сучарт, там і скандали! Музейники міста О. не любили творчу родину зі столиці, династію Шишканів. Шишкан-старший ще в минулі, довоєнні, роки дуже роздратував директора музею-квартири поета Шушкіна, коли намалював стихотворця з головою шимпанзе (не лише його, але образливо було). Надихнувшися успіхом, Шишкан малював у мавпячому вигляді багатьох історичних персонажів, переробляв на історії приматів полотна відомих майстрів, і за це деякі навіть називали його вкушеним у дитинстві мавпою. Просвітлена громадськість обурювалася, проте картини Шишкана-старшого зі стін не зривала та до виставкових залів вогонь не приносила. Інтелігентно заперечувала. У відповідь отримувала: самі винні, ми не з Шушкіна сміємося, а з вашого уявлення про нього. Вихований у дусі родини Шишкан-молодший пішов зовсім іншим шляхом, але перевершив батька як силою таланту, так і скандальністю. Надихнувшися анархістськими ідеями, він зображав усіх підряд: лівих, правих, захисників вітчизни, агресорів з усіма атрибутами й символікою, в протистоянні, співставленні, що давало величезне поле для незадоволення. Цим і скінчилося. Коли в місті О. пройшла чутка про підготовку персональної виставки Шишкана-молодшого, ліві з розумінням перезирнулися, а праві стали погрожувати як йому самому, так і музею. Картини, за їхніми словами, треба було знищити, автора вбити, а старовинний палац, який необережно впустив до себе сучасне мистецтво, загалом спалити. Пам’ятаючи про те, як місяцем раніше та сама публіка намагалася зірвати виставку з портретами військовослужбовців нетрадиційної сексуальної орієнтації (до сутички тоді не дійшло), музейники зібралися на раду. Питати одне одного про щось не мало особливого сенсу, але об’єднати зусилля треба було, адже на них очікував спіритичний сеанс. Сівши навколо столику з мореного дубу в найкращій залі палацу, музейники взялися за руки та почали викликати дух легендарного директора музею. Слово Ротбарта мало стати вирішальним. Ось вже хто розумівся і на сучарту, і на лівих, і на правих, і на музейній справі, міг запалити маси та загасити будь-яку пожежу. Довго із спіритичного сеансу нічого не виходило. Не проходив якийсь важливий імпульс, блюдечко то починало рухатися до тієї чи іншої літери, то зупинялося. Вчені леді та просвітлені джентльмени були вже близькі до відчаю, аж раптом блюдце тріснуло, стіл задимів та просто на ньому виник Ротбарт. Виглядав він на добрих тридцять років молодшим, у всій своїй силі й красі: рудобородий, гучноголосий, яскраво одягнений (окуляри с рожевими скельцями, гобеленовий піджак та розшита бісером шапочка були на пам’яті хіба лише у старожилів). - Батьку рідний! Що робити нам?! Як реагувати? Виставляти чи не виставляти Шишкана? А якщо виставляти, то як написати кураторський текст? А скільки чоловік найняти для охорони? І гроші де взяти? Який встановити фейс-контроль на вході? — різнобійний хор музейників все запитував та запитував примару. І відповідь пролунала. Ротбарт заговорив громовим тенором, чітко й докладно. Але те, що поважні спеціалисти справ музейних почули у відповідь, ми не можемо тут привести з цензурних міркувань. «Грьобаний стид» та «грьобана прачєчная» були найпристойнішими виразами, а сенс заміняло палання емоцій. Завершивши свою тираду, Ротбарт зник. Вражені музейники ще якийсь час посиділи за своїм круглим столом, а потім вилізли з-за нього й поплелися кожний по своїх справах. Хтось писати заяву «за власним», інші – пакувати назад вже приготовані для виставки картини Шишкана. Адже зі всього так емоційно висловленого привидом легендарного директора вони зрозуміли лише одне: як би не було соромно й боляче, музейну будівлю треба зберегти, а Мінкульт не допоможе. Віднині й до кращих часів виставкові плани Високохудожнього музею будуть узгоджуватися з силами, поміченими в погрозах. Найрозумніше: запропонувати цим силам самим створювати витвори мистецтва для експонування в музеї. Буде безпечно і, головне, кумедно. Авторка — Ірен Адлер СМЕРТЬ РОССИЙСКИМ ОККУПАНТАМ! Заметили ошибку? Выделяйте слова с ошибкой и нажимайте control-enter Новости по этой теме: 11 февраля: Дронами по истории украинского казачества: еще один одесский музей пострадал от вражеского обстрела (фото) 12 декабря 2023: Одесский Худмузей откроется после взрыва ракеты у здания учреждения 15 ноября 2023: Частично разрушенный российской ракетой одесский собор заливает дождевой водой: на ремонт крыши денег нет (фото) |
Статьи:
13:50 Директора одесского дельфинария признали виновным в коллаборационизме
Речь идет о руководителе компании «Нерум» Анатолии Солонцове. В тюрьму его не посадят, но штраф в размере 170 тысяч грн придется заплатить. Кроме того, приговор предусматривает конфискацию имущества и лишение на 10 лет права занимать должности в органах государственной власти и местного самоуправления. Читать дальше
10:53
Если получите такое сообщение - не ведитесь
Глава Одесской ОВА Олег Кипер рассказал, что от его имени мошенники присылают людям сообщения с просьбой о благотворительности. Читать дальше Думская в Viber |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||