Перший показ романтично-містичної комедії «Привіт, монстре!» за пʼєсою Карло Гоцці «Синє чудовисько» (1765) став неабиякою подією, і не тільки для Одеського українського музично-драматичного театру імені Василька, де відбувся. Публіка перешіптувалася: «Нічого не зрозуміло, зате дуже цікаво!». Значно гірше, коли навпаки, все ясно і зацікавленості при цьому нуль.

Нову виставу варто рекомендувати людям, які побоюються хвороби Альцгеймера, потужна мозкова діяльність значною мірою профілактує такий розлад. Намагаючись зрозуміти ту або іншу загадкову сцену, глядачі здоровішають!

Від Гоцці очікуєш витончених декорацій, блискучих стразів на костюмах, але ж ні. Починається все майже у темряві, це дратує: набридли вистави, де нічого не розгледіти через брак світла. Та потроху дія заворожує. Той самий монстр, шалений Дзелу в синьому кожушку (Владислав Цобенко) скаче сценою, плануючи все нові підступи, та ще й виправдовує себе тим, що нібито бажає героям добра! Важко побачити в ньому приховану красу, здогадатися, що він є зачарованим принцом. Але це правда. Або ні.

На відміну від «Турандот, принцеси Китайської», сюжет якої побив усі рекорди з популярності та увічнений навіть в опері, театральна казка «Синє чудовисько» практично незнайома глядачам та читачам. Китайська тема тут також присутня, але обмежувати місце дії якоюсь там провінцією Китаю автори вистави не поспішають. Наразі театр замовив та запропонував нашій увазі перший український переклад зі староіталійської, що його виконав Віктор Шило.

У нас біда – вино зникає стрімко!

Чудовисько, гидота з пекла, зранку

Зламав найкращих десять тисяч

Кущів елітного старого винограду.

Завліт «васильківців» Світлана Бондар влучно помітила, що незадовго перед прем’єрою не казкова потвора, а ворожі атаки пошкодили Білгород-Дністровський винзавод. Вистава, звичайно, в тому не винна, але творчу інтуїцію ніхто не скасовував.

Режисер-постановник, автор художнього рішення та костюмів, заслужений діяч мистецтв України В’ячеслав Жила вважає Гоцці нішевим драматургом. За його думкою, кожна травма потребує опрацювання. А в цій казці всі чимось таки травмовані.

Сценографиня та художниця з костюмів Юлія Заулічна допомогла режисерові втілити його задум зробити незвичне, футуристичне оформлення вистави. Схожу естетику ми спостерігали у виставі нашого ТЮГу «Виживуть тільки Пилипенки, або Present Perfect». Тут «васильківці» виходять, здається, не лише за межі чарівної казочки старого доброго Гоцці, а й полишають Сонячну систему, де користуються замість чайника чудернацьким металевим баняком (трохи стімпанку не завадить), химерно розфарбовують обличчя та рухаються, немов долаючи непритаманну нашій планеті силу тяжіння…

Композитор Юрій Звонар пропонує сучасні рішення, а режисерка з пластики, заслужена діячка мистецтв України Ольга Семьошкіна, не забуває, що стиль commedia dellʼarte передбачає досконале володіння тілом, вміння виконувати різні трюки. Один з трюків, наприклад, відбувається, коли Брігелла (Єгор Карельський), мов по нотах, раз від разу губить свої панталони (не думайте, нібито це так просто зробити у потрібну мить).

Гендерне мерехтіння, якого не бракує цьому сюжету, зробило з чоловічих масок італійської комедії жінок: перед нами Тарталья (Наталя Фрунзе) та Панталоне (Анастасія Лукʼянова). А ще синя потвора примусить чарами (розсипаючи блискуче конфетті) змінити стать красуню Дардане (Ірина Шеляг). Намисто-трансформер з шиї монстра перекочує на голівку дами, і гендерний перехід завершено. Тепер чи то з короною, чи то з антеною на голові, Дардане має упадати за принцесою Гулінді (заслужена артистка України Нінель Наточа), яка, попри свою красу, може обернутися монстром, жорстокою гідрою! Або ні. Поцілунок двох жінок необхідний, аби зняти чари з Таера (Павло Примак), якого Дардане кохає більше за власну статеву ідентичність.

Служниця Смеральдіна (Тамара Лукаш), спритник Труфальдіно (Ярослав Бабич) та вельможний принц Фанфур (Анатолій Головань) залишаються при висхідних статевих ознаках. Але від того не легше.

Все нові та нові сенси та підтексти виглядають з цієї одночасно комічної і трагічної казки (жанр, у якому творив Гоцці, отримав назву фьяба, fiabe teatrali). Найбільша війна на світі точиться за людське серце, вважав драматург. Окрім «Синього чудовиська та «Турандот» він створив фьяби «Любов до трьох апельсинів», «Ворон», «Король-олень» та інші. Писав, аби підтримати театр, не вимагаючи гонорару, у вільний від пошуків заробітку час, от і почувався вільним митцем.

Чи буде «Привіт, монстре!» касовою виставою? Навряд чи. Зате їй радітимуть на театральних фестивалях належного рівня. І так, чудовисько Альцгеймер, якщо його побоюєтеся, відступить, коли ви переглядатимете та обговорюватимете виставу з такими самими затятими театралами.

Авторка — Ірен Адлер, фото Олега Владимирського