Показ вистави «Одруження» за мотивами п'єси Миколи Гоголя в перекладі Остапа Вишні відновили в Українському театрі імені Василька.

Прем'єра постановки заслуженого артиста України Івана Уривського відбулася 12 квітня 2018 року, і ми про неї докладно писали тут.

А коли вистава повертається на сцену в новому виконавському складі — це цілком можливо також вважати прем’єрою. До того ж настали інші часи, в кожного глядача виникають власні асоціації.

До речі, про глядачів: їх трохи шкода. Вони ж-бо налаштувалися на комедію, йшли до театру святково вбраними, усміхненими. Проте ще до відкриття завіси їхні усмішки згасли — тужлива «Пісня Сольвейг» Едварда Гріга не залишила надії на комедію.

Автори вистави зберігають визначений Гоголем жанр «цілком неймовірна подія», натякають в анонсі, що відбувається ця подія суто в уяві головної героїні, «між реальністю та маренням». Хай так, а отримати задоволення від «Одруження» все ж-таки можна.

Рожевощока Агафія (Ірина Шеляг) — така собі дівиця на виданні, яку тягає за гіпертрофовано довгу косу, наче налигачем, відьмувата красуня Фекла (Ірина Бессараб).

Новий актор трупи, заслужений артист України Олександр Ярошенко в ролі Кочкарьова робить дива (подейкують, як і в інших виставах, в яких він задіяний, тож стежитимемо). Той ще мстивий чортяка-маніпулятор, аж корчі його хапають, як згадає, з ким Фекла його одружила. А до Агафії улесливий: лякає, що інші женихи битимуть її на другий день по весіллі, підштовхує до неї свого протеже Подкольосіна (Єгор Карельський). Але дівчина вже дотямила: нащо те одруження, коли нема любові?

Інші женихи (Володимир Романко, Павло Примак, Владислав Цобенко, Юрій Рекс, Ярослав Бабич, Сергій Корнейко) позбавлені індивідуальних характеристик, навіть імен (в Гоголя, звісно, навпаки). Це кордебалет в сорочках, що їх, можливо, наша наречена приготувала до весілля в якості посагу, в уяві заповнила їх нареченими, вислухала однакові пропозиції від кожного… А далі Кочкарьов підказує вичерпну відповідь: «Геть звідси, дурні!».  

Сьогодні, коли інститут шлюбу опинився у глибокій кризі, про одруження з міркувань «дівчина досягла відповідного віку» нормальні люди не думають. А вистава й не про це. Просто цей світ, населений дурнями, відьмою та чортякою, геть не призначений для особистого щастя. Ось і забиває цвяхами Агафія колодязь, звідки приходять і де зникають женихи… Тампонує своє жіноче єство.

Скромність, лаконічність сценічного оформлення компенсується химерною пластикою персонажів (хореограф — заслужений діяч мистецтв України Павло Івлюшкін) та частково компенсується майже відсутнім освітленням (художник по світлу — Сергій Огрудницький). Для молодої, сповненої енергії героїні тривають темні часи, і годі сподіватися на якесь просвітлення. А що найстрашніше — в публіки, як би їй ні хотілося заперечити авторам вистави, аргументів нема.

Авторка — Ірен Адлер, фото Олега Владимирського