Командування Сил оборони продовжує переговори зі шведськими партнерами про можливу передачу Україні винищувачів JAS-39 Gripen.

За словами речника Повітряних сил ЗС України Юрія Ігната, основним західним бойовим літаком буде все ж таки F-16, але також розглядають можливість постачання і «гріпенів».

«Шведська сторона може передати Україні ту кількість, яка у неї є на сьогоднішній день. Про кількість ми не говоримо, але основним бойовим літаком все ж буде F-16. Якщо буде ухвалено рішення щодо Gripen — це буде непоганим варіантом для нас», — зазначив він.

«Думська» вирішила розібратися, чому цей винищувач став конкурентом F-16.

На початку цього року, одразу після ухвалення рішення про створення коаліції з постачання Україні бойових літаків, стало зрозуміло, що сучасних винищувачів у світі катастрофічно не вистачає. Навіть за вживаними F-16, виробленими 30-40 років тому, покупцям доводиться стояти в черзі.

Яскравий приклад — Польща, яка свого часу не змогла отримати потрібної кількості «бойових соколів» (F-16 Fighting Falcon), а кілька років тому вирішила перейти на суперсучасні F-35, які прибудуть не раніше 2030 року. Але щоб убезпечити себе в цьому десятилітті, полякам довелося звернутися до східних виробників авіатехніки, замовивши у південнокорейців півсотні легких винищувачів FA-50, які доповнять наявний зараз у Польщі парк F-16.

Але Україна не може чекати кілька років, винищувачі потрібні нам «ще вчора», тому командування Повітряних сил пильно розглядає всі варіанти, хоча їх не так багато.

Сьогодні порівняно швидко можна отримати тільки «беушні» американські F-16 Fighting Falcon і F/A-18 Hornet, французький Dassault Rafale і європейські Eurofighter Typhoon.

Однак треба розуміти, що, по-перше, у союзників немає «зайвих» літаків, а, по-друге, безкоштовно нам віддавати їх ніхто не хоче.

«Гріпенів» у цьому списку немає тому, що шведська корпорація Saab — Volvo — Scania всі свої винищувачі виробляє тільки на замовлення, зробила їх небагато (близько 350 одиниць) і країни-замовники стоять у черзі на отримання. Але, судячи з риторики командування Повітряних сил, унаслідок тривалих перемовин, які тривають понад рік, нам вдалося переконати шведів передати деяку кількість JAS-39.

Шведський виробник розуміє, що «грипени» за технічними характеристиками стоять на одному рівні з «соколами», «рафалями» і «тайфунами», однак через багато причин — здебільшого політичних, його продукція має недостатній попит. Велика війна на території України може стати найкращим випробуванням, тож є сенс надати нашій державі бодай одну ескадрилью «гріпенів», щоб потім використати переваги цих машин у рекламних цілях.

Спробуємо детальніше зупинитися на нюансах шведського винищувача.

Треба сказати, що з кінця 40-х років минулого століття шведи зробили свій цікавий внесок у світове авіабудування. Винищувачі «Тюнан», «Лансен», «Дракен» і «Вігген» упродовж багатьох років йшли в ногу з конкурентами, даючи зрозуміти, що шведські ВПС перебувають на хорошому технічному рівні. Військове керівництво цієї країни завжди розраховувало тільки на власні сили, справедливо вважаючи, що закупівля та обслуговування американських, англійських або французьких зразків авіатехніки виллється в набагато більші витрати, ніж опора на національного виробника.

Досить велика за площею північна країна з невеликим населенням — близько 10 мільйонів осіб — не могла собі дозволити виробництво військової техніки низької якості. У підсумку Європа давно рівняється на стандарти північних сусідів у різних галузях, зокрема — у виробництві бойової авіації.

Свій останній винищувач Saab зробила дуже компактним і змогла об'єднати в ньому кілька важливих переваг. Напевно, зараз безглуздо обговорювати технічні характеристики «Гріпена», важливо, що літак відповідає багатьом українським запитам і зможе доповнити роботу F-16.

Цікаво, що шведи добре попрацювали над радіолокаційною помітністю винищувача — так звана ефективна площа розсіювання (ЕПР) у цього літака набагато менша, ніж у конкурентів. Звичайно, це не футуристичний F-35, до зовнішнього вигляду якого ми, до речі, вже давно звикли, але шведські розробники змогли «точково» попрацювати з деякими елементами конструкції, завдяки чому вдалося знизити радіопрозорість повітрозабірників двигуна, ліхтаря кабіни пілота та антени РЛС.

Цікаво, що шведи відмовилися від модної зараз практики розміщення озброєння всередині фюзеляжу, справедливо вважаючи, що це призведе до значного збільшення розмірів літака, а головне — до невиправданого зростання вартості проєктування і виробництва.

До речі, про вартість. Кілька років тому Болгарія провела тендер із закупівлі перспективного винищувача для своїх ВПС, під час якого виявилося, що старі F-16A/B Block 15 і «тайфуни» коштують набагато дорожче за нові JAS 39 C/D. За вісім «гріпенів» з озброєнням Saab захотів 510 мільйонів євро, тоді як конкуренти за цю саму кількість бортів «загнули» майже 800 мільйонів. Однак болгарам поки що не вдалося подолати політичний тиск союзників по НАТО — парламент проголосував за купівлю F-16.

Серйозною перевагою JAS-39 є його мобільність. У Швеції, крім аеродромів, є добре розгалужена мережа автодоріг, з яких можуть злітати і сідати «грипени». Літак від самого початку проєктувався з урахуванням можливості розосередження та експлуатації на таких невеликих майданчиках.

Можливість базування з автобанів дуже важлива і для українських Повітряних сил - навчання з посадками на ділянках шосе наших МіГів і «сухих» проводилися ще кілька років тому. Деякі автошляхи спеціально оснащені та підготовлені для таких дій.

Також компанія-виробник багато зробила для спрощення обслуговування літака — стверджується, що повна заміна двигуна в польових умовах займає не більш як одну годину, а післяпольотне обслуговування з підвіскою нового озброєння дає змогу лише за 20 хвилин відправити «Гріпен» на наступне бойове завдання.

Ще однією дуже важливою і водночас перспективною перевагою JAS-39 є готовність компанії-виробника організувати спільне виробництво на території замовника — Saab пропонував таку можливість багатьом потенційним клієнтам, а уряд Бразилії навіть погодився на цю пропозицію.

Перспектива подібної співпраці цілком влаштувала б Україну. В умовах, коли нам потрібні сотні винищувачів, це стало б у майбутньому вирішальним фактором для продовження співпраці з Saab.

Інакше кажучи, на перших порах ми могли б обійтися кількома десятками обіцяних європейцями F-16, але, з огляду на досвід поставок танків, керівництво Міноборони мало б зробити відповідні висновки і через рік-два запустити ліцензійне складання шведських винищувачів на нашій території.

Автор — Сергій Смолєнцев, фото з архіву автора