Донбас, що палає, кінець Курської операції, загострення на морі та системні удари по Одещині: військові підсумки року

Хід російсько-української війни у 2025 році можна охарактеризувати терміном із фізики — «термодинамічна рівновага».Так вважає військовий оглядач «Думской» Віктор Босняк.

Він підбиває підсумки останніх 12 місяців боїв на суходолі, у повітрі та морі.

З одного боку, наступ росіян, нехай і страшенно дорогий у плані витрат людських та інших ресурсів, триває, з іншого — за весь рік ворог не домігся хоч скільки-небудь значущих успіхів навіть оперативного характеру, не кажучи вже про стратегічний масштаб.

Взагалі, остання повноцінна операція цієї війни, з проривом, виходом на простір, перерізанням комунікацій тощо — це український удар по Курській області рф. З окупацією частини її території. Удар мав сенс, про що ми багато разів писали — і військовий, і політичний. Тут і відтягування ворожих резервів з інших напрямків, і демонстрація можливостей Сил оборони. А ще банальне нав'язування ініціативи — атакує Україна, і саме вона диктує, де і як вестимуться бойові дії.

Що ж, Курська операція закінчилася в березні-квітні 2025 року, коли під тиском супротивника українські захисники залишили Суджу, а згодом і залишили територію рф. Навесні ж ворог знову вторгся на Сумщину, де, втім, був зупинений.

Як і будь-яка операція такого роду, Курська переслідувала обмежені цілі. Так, вважаю, було завдання максимум — аж до захоплення Курської АЕС, — але воно від самого початку виглядало ненауковою фантастикою. Але і без цього Сили оборони зробили дуже багато. Відтягнули, налякали і змусили смикатися. Довели. Початок був більш ніж хорошим: в умовах прозорості лінії зіткнення і тилів, коли все засікається всюдисущими дронами, зуміли таємно зосередити війська. Завдали удару там, де не очікував противник. Дуже швидко розвинули успіх. Потім, звісно, пішли втрати, і серйозні. У підсумку згорнули.

Противник же весь рік бився об українські укріплення в Харківській і Донецькій областях. Зайшов у Куп'янськ, і російський диктатор путін поспішив оголосити на весь світ про його заняття. І тут же красивий контрудар Сил оборони, які звільнили все місто до річки, оточивши якусь кількість підрозділів супротивника.

Аналогічно було з Покровськом — ще однією точкою дотику агресора, яку разів 10 оголошували взятою («звільненою»). Південна частина міста, так, зайнята, все складно в Мирнограді, але знову-таки: оточення немає, прориву немає. Зате було оточення російських підрозділів у районі Добропілля — знамените «підрізання заячих вух».

На інших напрямках ситуація схожа. У Запорізькій області ворог спробував зайняти Гуляйполе, але після оперативного перекидання туди резервів Сил оборони відкотився назад.

Прикінці літа противник зумів прорватися в Дніпропетровську область, зайнявши там кілька прикордонних сіл. Цьому сприяла низька насиченість української оборони військами, тактика росіян, що змінилася (замість накопичення сил в одному місці та масованих ударів — «тисяча порізів» і просочування-інфільтрація малими групами по одному-двоє), ну і низка прорахунків з боку нашого командування. Утім, восени становище там вдалося стабілізувати, і зараз бої все ще точаться біля адміністративного кордону регіону.

Тож і тут «динамічна рівновага».

Не маючи можливості швидко перемогти на землі, противник посилив вплив на український тил. Весь рік він нарощував глибокі удари, застосовуючи весь спектр озброєнь — від крилатих і балістичних ракет до безпілотних літальних апаратів. У пріоритеті була енергетика і військова промисловість, а також транспортна, насамперед залізнична інфраструктура. Сильно дісталося наприкінці року Одещині — серією нальотів росіяни  влаштували масштабний блекаута в обласному центрі та околицях, а також у південних районах, сильно пошкодили стратегічний міст у районі Маяк, знищили резервуари з рослинною олією біля Південного. Уперше по області було застосовано кориговані авіабомби (КАБи) та балістичні ракети «Кинджал».

На жаль, щоразу страждали мирні люди. Загалом за рік у регіоні загинуло 53 цивільні особи, поранення отримало понад 283 чоловік. Серед постраждалих — 17 дітей. Серйозно постраждав готель «Брістоль», інші пам'ятки архітектури, кілька багатоповерхових житлових будинків. 10 червня прилетіло по адмінбудівлі пологового будинку 1, наступного місяця шахед спричинив пожежу на Привозі.

Українські ППОшники загалом справлялися з поставленими завданнями, однак давався взнаки дефіцит озброєнь, передусім протиракет, і те, що агресор постійно вдосконалював свої засоби нападу. Так, серед російських шахедів з'явилися керовані — саме такі, судячи з усього, прилетіли по мосту в Маяках. Крім того, керовані безпілотники почали полювати на мобільні вогневі групи, зокрема й у нас в області. На жаль, не завжди це полювання буває безуспішним. Також шахеди обзавелися камерами, навчилися ухилятися від дронів-перехоплювачів і навіть скидати боєприпаси. Українські захисники реагують на ці зміни, але поки що «щит» за повітряним «мечем» не встигає.

У плані боротьби з ворожими дронами варто відзначити успіхи легкомоторної авіації. Лише на Одещині екіпажі спортивних Як-52 знищили понад 100 повітряних цілей. Рекорд за кількістю збитих дронів вони встановили 14 грудня. Тоді ескадрилья, продемонструвавши чудеса вищого пілотажу, «приземлила» півтора десятка шахедів і гербер.

«Діпстрайки» нарощувала й Україна. Увесь 2025-й наші захисники завдавали масованих ударів по російській нафтопереробці та перевалці, а також підприємствам військово-промислового комплексу. Особливо запам'яталася операція СБУ «Павутина», під час якої українські FPV-дрони, що стартували просто з комерційних фур, атакували одразу чотири бази ворожої авіації: «Дягилеве», «Оленя», «Іваново» та «Біла». Це стало найбільшою атакою по військовій інфраструктурі в глибині російської території. Цілями стали літаки дальньої та стратегічної авіації — Ту-95, Ту-22М3, А-50. Загалом вдалося пошкодити понад 40 одиниць, з яких від 10 до 13 було знищено.

Неабияких успіхів Сили оборони домоглися на морі. Повітряні та морські дрони України успішно вражали ворожі кораблі, танкери тіньового флоту, зокрема доволі далеко від театру воєнних дій — у Середземці та біля берегів Африки, — а також портову інфраструктуру. Уперше офіційно застосовувалися безекіпажні субмарини — по Кримському мосту і російському підводному човну.

У відповідь противник знову почав атакувати торгові судна, які забезпечують українську морську торгівлю. Примітно, що здебільшого страждають балкери і контейнеровози турецьких судновласників: вочевидь, у такий спосіб путін намагається спровокувати на якісь дії президента Ердогана.

І тут, як бачимо, зберігається динамічна рівновага — але, на відміну від сухопутного театру, Україна на морі поки що веде в рахунку.

Війна триває… 2026 рік обіцяє бути навіть не складним — цілком ймовірно, він стане вирішальним для цього жахливого конфлікту. Шанси на перемогу в України є. І Україна обов'язково переможе!

Автор — Віктор Босняк, військовий оглядач «Думської»