Продовольче забезпечення Сил оборони незаслужено залишається поза кадром українських ЗМІ. Ця тема вважається другорядною, чомусь її висвітлюють значно рідше бойової підготовки та власне бойових дій.

Кореспондент «Думської» вирішив виправити несправедливість. Він побував у польовому розташуванні N-ської бригади морської піхоти і дізнавався, як і чим годують наших захисників.

Шлях доброю дорогою туди займає близько години, але блокпости з автомобільною тягучкою значно подовжують подорож.

Морпіхи розташувалися, дотримуючись усіх законів військового маскування – у непримітному місці, серед високих дерев та занедбаних господарських споруд. Незважаючи на віддаленість від міста, бійці непогано облаштували побут – тут є туалет, душові кабіни та навіть кілька пральних машин.

Однак якщо форму можна випрати за допомогою сучасної електричної машини, то процес приготування їжі для цілого батальйону за останню сотню років анітрохи не змінився – ще ніхто не зміг придумати щось краще за стару добру армійську польову кухню. Але про все по порядку.

Система харчування військовослужбовців, що діє сьогодні, була введена ще 2018 року і дещо вдосконалена 2020-го. Суть її насамперед у тому, що армія годує себе сама (раніше цим займалися залучені організації), за каталогом продуктів. На одного бійця виділяється фіксована сума. Сьогодні це 164 гривні на добу. Щотижневі меню складають начальники продовольчих служб підрозділів, виходячи з кількості особового складу та спираючись на каталоги, де вказано вартість продуктів. У кожному документі більше трьох сотень позицій, що дозволяє приготувати майже будь-яку страву. Меню обмежене лише польотом фантазії начпроду.

Втім, тушкованих восьминогів або смажених куріпок тут вам не запропонують: польові умови – не місце для кулінарних експериментів.

Хай там що, а військовослужбовець має отримувати харчування щонайменше тричі на добу — із загальною енергетичною цінністю не менш ніж 3500 кілокалорій. Вартість розподіляється приблизно так: сніданок – 35%, обід – 45%, вечеря – 20%.

Конкретні умови майже завжди відрізняються від наказів та нормативних документів, але начальники продслужби намагаються витримати ці рекомендації. Насправді ж оптимальним вважається раціон, що містить 4200-4500 кілокалорій.

Тижневий запас продуктів батальйон отримує щосуботи на центральному продуктовому складі ВМСУ. Тут, як у відомому оповіданні Михайла Жванецького, є все. У величезних залах із високою стелею досить холодно – за допомогою промислових кондиціонерів підтримується постійна температура 16-18 градусів. М'ясо, риба, ковбаси, сири та інші продукти, що швидко псуються, зберігають у великих холодильних камерах. В окремих приміщеннях знаходяться овочі, фрукти, крупи, кондитерські вироби, а також соки, напої (чай, кава), різні консерви, включаючи печериці та навіть маслини.

Якщо рота або взвод відправляється на завдання, бійці одержують суху пайку. Зараз на складі, окрім українського, є «сухпаї» від партнерів по НАТО – данська та британська. Піддані її величності Єлизавети II назвали свій продукт «Паляниця», на честь українського слова-шиболету. Військові кажуть, що він дуже смачний і якісний, але його енергетична цінність недостатня – всього 2500 кілокалорій, тому до нього треба додавати ще щось або давати дві упаковки «паляниці» на добу.

У датського пайка, навпаки, більше кілокалорій, ніж треба, 5300, і асортимент набагато ширший. Ймовірно, укладачі меню розраховували, що він підійде будь-якому, навіть найвибагливішому військовослужбовцю, завдяки великому вибору продуктів. Кажуть, що навіть за великого бажання цей пайок дуже важко подужати за один день – м'ясо, сир, горіхи, шоколад, фруктове мюслі, полуничний протеїновий коктейль та багато іншого.

Але повернемося до приготування їжі… Виявилося, що так звана тижнева розкладка продуктів не підлягає розголосу (звичайно, це не військова таємниця, а документ для службового користування). Проте кореспондентові «Думської» вдалося проникнути у святу святих і з'ясувати, чим харчувався батальйон у суботу. На сніданок у морпіхів був салат зі свіжих овочів із болгарським перцем, пшенична каша зі свинячою тушкованкою, яблука та компот. На обід – суп з рисом, картоплею та курячою тушкованкою, спагетті з тушкованкою та цибульною засмажкою, салат та компот. На вечерю – гречка з м'ясом та салат зі свіжого буряка.

Завдяки польовій кухні, всі страви набувають специфічного смаку – «з димком». Кухар – одесит, який до війни працював в одному з міських театрів.

У батальйоні є фахівець із колки дров. Спритно орудуючи сокирою, морпіх може за кілька хвилин забезпечити польову кухню паливом для приготування обіду. Інгредієнти для першого та другого засипаються у спеціальні бачки, які встановлюють усередину агрегату. За словами кухаря, справжня робоча польова кухня ніколи не буває чистою зовні: вона розжарюється майже до 150 градусів, тому будь-яка фарба набуває випаленого темного відтінку.

Кухар метушиться навколо польової кухні, постійно контролюючи процес приготування. Над табором розноситься смачний запах обіду. Коли все готово, бачки витягують на «крила» кухні (дверцята відсіків) для зняття проби, а потім несуть у приміщення, пристосоване після невеликого ремонту під їдальню.

Пара хвилин очікування у черзі, і бійці отримують обід. Повна тиша та відсутність розмов за столом свідчить про те, що обід сьогодні вдався. Смачного!

Автор – Сергій Смолєнцев