Цвяхи-танцюристи: одеський Художній музей навесні відкрив «Опалювальний сезон»

Новий виставковий проєкт Васі Дмитрика «Опалювальний сезон» стартував в Одеському національному художньому музеї (Софіївська, 5а).

Ну ми так не граємо, нам треба радикальніше! От якби кінетичний об’єкт хутко пересувався залою, влучно плювався цвяхами, роздаючи при цьому відвідувачам пляшки з пивом (дівчатам — брют)… А так все чинно-шляхетно: на вітрині красиво розкладені гнуті іржаві цвяхи, якщо довго стояти та вдивлятися, можна побачити, як вони міняють положення, немов черв’ячки.

А якщо серйозно, проєкт звертається до досвіду блекаутів, за задумом митця, цвяхи не мали б рухатися, хотіли б зоставатися в стані спокою, але вимушені обставини їх підштовхують. Створений спеціально під цю виставку «трасограф» приводить в рух цвяхи, а різні режими пересування електромагнітного поля спрограмував штучний інтелект. Кінетичну інсталяцію робили на Львівському заводі радіоелектронної медичної апаратури.

Стільки технічних хитрощів, а взагалі-то цвяхи – річ проста. Звідки вони взялися? Місцем народження мистецької ідеї став покинутий судноремонтний завод. Майстерня Васі Дмитрика на території СРЗ-2 опалювалася піччю, а паливом були палети, на яких привозили в порт американські автомобілі. Дерево згоріло, лишилися цвяхи. А сліди від їхнього вимушеного руху дозволяють робити оригінальні абстрактні картини. Як свідчить куратор виставки Кирило Ліпатов, повільний танець цвяхів імітує лабораторну стерильність та повторюваність наукового досліду.

«Інсталяцію ми вигадали в Одесі, ресурси для неї знайшли в Берліні, зібрали її у Львові, пілотували у Франківську, повернулись до Одеси», — резюмує Кирило.

Тож хоча проєкт і видається аскетичним, в ньому закладено багато сенсів та зусиль, тим він і цінний.

Проєкт реалізується у співпраці з «Асортиментною кімнатою», ГО Museum For Change і за підтримки Європейського Союзу у межах EU4Culture, що втілюється Goethe Institut, Czech Centers, Danish Cultural Institute та Institut Français de Géorgie.

Авторка — Ірен Адлер, фото Олександра Синельникова