«Плівки з передової» та особистий досвід сексуальності: одеський музей представив відвертих авторів  

Одразу три виставки молодих українських художників, кожен із яких по-своєму досліджує тілесність, проводить Музей сучасного мистецтва Одеси до 22 листопада.

Перша з них — проєкт Ecstatic Singularity одеситки Олександри Гетьман. Як каже авторка, картини відображають її особистий досвід сексуальності, взаємодії з партнером (багатофігурні композиції натякають на велику кількість партнерів, але в екстазі трапляються перебільшені відчуття).

Картини Саші винахідливі (доросла людина все зрозуміє, дитина нічого не здогадається, тобто на виставку можна приходити з дітьми), приємні за колірним рішенням, у цьому калейдоскопі молодих красивих тіл неможливо зосередитися на чиїхось очах. З символікою все гаразд, наприклад, зображений плід граната символізує плодючість, отже, ліричні герої полотен на правильному шляху…

«Розмова про еротику виступає як своєрідне візуальне осмислення простору, в якому перетинаються людські бажання. Тут відвертість не завжди означає «показати все». Простір грає з цією межею. Десь тканини частково приховують роботи, а десь, щоб побачити більше, треба зробити крок назустріч і пройти крізь завісу», — зазначає кураторка Анна Мороховська.

Друга експозиція — About them Івана Петрука, побудована на зіткненні двох способів бачення людини. Іван — нове обличчя для одеської арт-сцени. Його цікавлять люди навколо, він увічнює їхні обличчя й не тільки: одне з полотен показує нам, як чудово «римуються» голі коліна двох подруг, що крокують вулицею у своїх коротких спідничках. Молодий художник із Луцька розповідає «про них» за допомогою олії, акрилу, акварелі, аерозольних фарб і не шкодуючи рожевих відтінків. Молодість має свої права!

Фотограф із Миколаєва Сергій Мельниченко досліджує кожне з можливих доказів існування: зображення, тіло, голос, особистий предмет або досвід, який ще не набув завершеної форми пам’яті. Другий поверх музею займає виставка «Докази життя», що об’єднала три проєкти автора: «Татуювання війни», «Під Дніпром» та «Плівки з передової: фотографії, листи та артефакти українських військових», створені в контексті повномасштабної війни в Україні.

Тут немає цілісного наративу, — звертають нашу увагу кураторки Анна Мороховська та Юлія Манукян, — скоріше навпаки: виставка складається з окремих свідчень. Фотографії, артефакти, відео та документальний фільм показують різні форми людської присутності. Вони залишаються на межі між досвідом та його осмисленням, між присутністю та пам’яттю. У цьому проміжку й виникає головне — доказ життя.

Сергій і раніше інтенсивно працював із темою тілесності, але війна наклала похмурий відбиток на його сприйняття людського тіла: на шкірі моделей проступають контури зруйнованих будинків, немов татуювання. Серія «Плівки з передової» увібрала в себе фото, зроблені військовослужбовцями на одноразові плівкові камери та доопрацьовані автором. До знімків бійці додавали артефакти, наприклад, шеврони, які також знайшли місце в експозиції.

«Художник реагує на все, що відбувається в суспільстві, — каже Сергій. – Намагаюся розповідати про війну; у «Плівках з передової», якщо брати за основу ідею передачі камер військовослужбовцям, щоб вони створили ці фотографії самі, концептуальність переважає документальність. Проєкт «Під Дніпром» я вважаю повністю документальним, але «Татуювання війни» — це поєднання художньої та концептуальної фотографії».

Більше дізнаєтеся на самій виставці, де поруч із творами є чимало авторських і кураторських текстів. До того ж, жоден експонат, якою б важкою не була тема, не порушує естетики. Про все можна сказати красиво…

Автор – Ірен Адлер, фото Володимира Андрєєва та Олександра Синельникова