Не Думська площа, а Біржова без пам`ятника Пушкіну і провулок Ройтбурда біля Худмузею: в Одесі деколонізували близько сотні топонімів
Думська площа в Одесі тепер називатиметься Біржовою, проспект Гагаріна — Лесі Українки, а бульвар Жванецького — Військово-Морських сил.
У розпорядженні «Думської» опинився список нових топонімів, затверджених розпорядженням голови ОВА Олега Кіпера.
Вулиця Пушкінська поверне колишню назву і стане Італійською, а пам'ятник письменнику на Приморському бульварі, як стало відомо редакції, рекомендують перенести.
Вулиця Льва Толстого носитиме ім'я відомої режисерки Кіри Муратової. Проспект Добровольського — Володимира Великого, а проспект Академіка Глушка — Князя Ярослава Мудрого.
Вулицю Паустовського назвали на честь 28-ї бригади імені лицарів Зимового Походу. Вулиця контр-адмірала Луніна носитиме ім'я полеглого комбрига Лицарів Віталія Гуляєва, на честь якого раніше пропонували перейменувати проспект Гагаріна.
А провулок Ляпунова в центрі міста біля одеського Худмузею назвуть ім'ям Олександра Ройтбурда, на честь якого просили перейменувати площу Льва Толстого.
Нагадаємо, відповідне звернення до губернатора підписали представники «Клубу Маразлі», колектив Одеського худмузею, яким керував Ройтбурд, а також письменник і музикант Сергій Жадан, головна редакторка «Української правди» Севгіль Мусаєва та шеф-редакторка «Левого берега» Соня Кошкіна, директор видання «Фоліо» Олександр Красовицький, керівниця одеських «монстрів», волонтерка Катерина Ножевнікова і нардеп Олексій Гончаренко.
На підтримку ініціативи виступили також в Одеському бізнес-клубі, Південноукраїнському педагогічному університеті, ветеранській організації «Рапіра» та інших спільнотах військових. Серед підписантів і депутати Одеської облради від «Євросолідарності». Членом цієї фракції був сам Ройтбурд.
СМЕРТЬ РОСІЙСЬКИМ ОКУПАНТАМ!
Помітили помилку? Виділяйте слова з помилкою та натискайте control-enter
Про переименование сайта Думской — слушна думка як то кажуть. А вообще — смех сквозь слезы. Это уже утверждено?) Если реально да, то бедная Одесса.. Чем им к примеру Ильф и Петров, Катаев мешал..? Академик Глушко? То что они родились в РСФСР? Нет, это уже не Одесса, і навіть не Одеса, это херня какая-то.
Академика Воробьова за шо? За то шо Ленина бальзамировал?
Влади́мир Петро́вич Воробьёв (15 [27] июня 1876, Одесса, Российская империя — 31 октября 1937, Харьков, Украинская ССР, СССР) — российский, украинский и советский анатом, академик Всеукраинской академии наук (1934), единственный заслуженный профессор СССР (1924), лауреат премии В. И. Ленина (1927). Разработал стереоморфологические методы препарирования. Автор оригинальных широко известных научных работ, учебников и пособий по анатомии человека, первого отечественного пятитомного «Атласа анатомии человека» (1938—1942). Участвовал в бальзамировании тел В. И. Ленина и Г. И. Котовского.
Ничего не понял, но несогласен. Что находится в Эрмитаже?
«- При микроскопическом исследовании в красках наблюдаются многочисленные аморфные зерна органического вещества, по запаху соответствующего экскрементам Фиксируются также сседания красочного слоя из-за разбавления связующего вещества человеческими экскрементами, — говорится в «экспертизе».
Ройтбурд уже заявил в Facebook, что экспертиза ненастоящая»
Дурдом «Сонечко»: Вул. Львівська, пр. Димитрова, пр. Глушко( саме ГлушкО, а не ГлушкА), українці ви наші репані! Шо далі??? Жванецький вже не одесит відомий всьому світу, а так- пересічний громадянин??? Шоб ви всі там всралися, а в інфоксі чергова труба тріснула! Площа Толбухіна- площа трибуни героїв? А де вона там? Ну, шоб герої зібралися! Знов не повезло Маринеско і іншим. Біда. Одеса наче погоріла, неначе люди подуріли
Так отож — дурні, бо невчені = У перші дні Німецько-радянської війни підводний човен М-96 під командуванням Маринеско був перебазований в Палдіскі, потім у Таллінн, стояв на позиції в Ризькій затоці, зіткнень з противником не мав. У серпні 1941 року підводний човен планували перекинути на Каспійське море як навчальний, потім від цієї ідеї відмовилися. У жовтні 1941 року Маринеско виключили з кандидатів у члени ВКП(б) за пияцтво та організацію в дивізіоні ПЧ азартних картярських ігор (комісар дивізіону, що допустив подібне, отримав десять років таборів з відстрочкою виконання вироку і був направлений на фронт). 14 лютого 1942 підводний човен під час обстрілу було пошкоджено артилерійським снарядом, ремонт зайняв півроку. Лише 12 серпня 1942 М-96 вийшов у черговий бойовий похід. 14 серпня 1942 човен атакував німецьку важку плавучу батарею (нім. schwerer Artillerie-Träger) SAT-4 «Гелене» (400 брт). За рапортом командира Маринеско, в результаті атаки корабель пішов на дно. Але в 1946 році «потоплений» корабель був переданий Балтійському флоту. Повертаючись з позиції раніше терміну (закінчувалися паливо і патрони регенерації), Маринеско не попередив радянські дозори, а при спливанні не підняв військово-морського прапора, в результаті чого човен ледь не потопили радянські катери.
У листопаді 1942 року М-96 вийшов у Нарвську затоку для висадки групи розвідників для операції захоплення шифрувальної машини «Енігма» в штабі німецького полку. Але шифрувальної машини у ньому не виявилося. Тим не менш, дії командира на позиції оцінили високо і нагородили орденом Леніна. Наприкінці 1942 року О. І. Маринеско було присвоєно звання капітана 3-го рангу, його знову прийняли кандидатом у члени ВКП(б), але в хорошій в цілому бойовій характеристиці за 1942 рік командир дивізіону капітан 3-го рангу Сидоренко все ж зазначив, що його підлеглий «на березі схильний до частих випивок».
У квітні 1943 року О. І. Маринеско призначений командиром ПЧ С-13, на якому він прослужив до вересня 1945 року. У 1943 році С-13 в бойові походи не виходив, а командир потрапив у чергову «п'яну» історію. У похід підводний човен під його командуванням вийшов тільки в жовтні 1944 року. У першу ж добу походу, 9 жовтня, Маринеско виявив і атакував транспорт «Зігфрід» (553 брт). Атака чотирма торпедами з невеликої дистанції не вдалася, по транспорту довелося вести артилерійський вогонь з 45-мм і 100-мм гармат підводного човна. За спостереженням командира, в результаті влучань корабель (водотоннажність якого Маринеско в доповіді завищив до 5000 тонн) почав швидко занурюватися у воду. Насправді ж, пошкоджений німецький транспорт був пізніше відбуксований в Данциг і до весни 1945 року відновлений. За цей похід підводний човен С-13 отримав орден Червоного Прапора.
З 9 січня по 15 лютого 1945 О. І. Маринеско перебував у своєму п'ятому бойовому поході, протягом якого були потоплені два німецькі пасажирські лайнери — «Вільгельм Густлофф» і «Штойбен», що забрало життя близько 9 000 людей, майже половина з них були дітьми (ця трагедія за кількістю загиблих вважається найжахливішою в історії мореплавства). Перед цим походом командувач Балтійським флотом адмірал В. Ф. Трибуц вирішив передати Маринеско до суду військового трибуналу за самовільне залишення корабля у бойовій обстановці (в передноворічну ніч командир на дві доби покинув корабель, екіпаж якого за цей час «відзначився» з'ясуванням відносин із місцевим населенням), але виконання цього рішення затримав, давши можливість командиру та екіпажу спокутувати провину в бойовому поході. Таким чином, С-13 став єдиним «штрафним» підводним човном радянського флоту.
На рахунку Маринеско чотири потоплені транспорти загальною місткістю 42 557 брутто-реєстрових тонн. При цьому Маринеско був виключений з кандидатів у члени партії (в жовтні 1941 року); відданий під суд військового трибуналу (суд не відбувся завдяки потоплення «Вільгельма Густлоффа»); понижений у званні з капітана 3 рангу до старшого лейтенанта; вигнаний спочатку з підводного флоту, а потім і взагалі з ВМФ.
Союзники оце оцінили отак = Wilhelm Gustloff and Steuben
Marinesko left the Soviet Porkkala Naval Base in Finland on 11 January 1945 and took position near Kolberg on January 13. During the next few days his submarine was attacked several times by German torpedo boats. On 30 January 1945, S-13 attacked and sank the Wilhelm Gustloff, which was evacuating civilians, mostly families with children, and military personnel from East Prussia. There were an estimated 9, 400 casualties.
Days later, on 10 February, Marinesko sank a second German ship with two torpedoes, the Steuben, carrying mostly wounded military personnel, and more than 800 civilians, who were evacuating East Prussia and Memel (now Klaipėda). The total number of casualties is estimated at 4, 267.[1] Marinesko was ranked as the most successful Soviet submarine commander in terms of gross register tonnage (GRT) sunk, with 42, 000 GRT to his name.
Before sinking the Wilhelm Gustloff, Alexander Marinesko had been facing a court martial due to his problems with alcohol. Despite his success with the sinkings, he was deemed "not suitable to be a hero". He was instead awarded the Order of the Red Banner. He was downgraded in rank to lieutenant and dishonorably discharged from the navy in October 1945, following war's end.
In 1960 Marinesko was reinstated as captain third class and granted a full pension. In 1963 he was given the traditional ceremony due a captain upon his successful return from a mission, which he had not received in 1945. He died from cancer three weeks later on 25 November 1963[2] he was buried at the Bogoslovskoe Cemetery in St. Petersburg. In 1990 Marinesko was posthumously awarded Hero of the Soviet Union by President Mikhail Gorbachev, after rehabilitation of the late submarine commander by the newspaper Izvestia.[3]
По-поводу Маринеско… Считаю, что улицу его имени давно надо переименовать, в городе не должно быть памяти военному преступнику, угробившего за один раз несколько тысяч невинных женщин, детей и раненых военнослужащих. Даже после этой атаки по гражданскому плавучему госпиталю у советского командования даже в голову не пришло присвоить ему звание Героя СССР…
Лет через 10 после войны все улицы и переулки с проспектами переименуют обратно. А пока будем привыкать к этому идиотизму. Кстати, памятник А.С.Пушкину находится под охраной ЮНЕСКО.
…— Скажите, где можно увидеть старую Одессу? — На кладбище. — Неверно, старого кладбища уже тоже пока нет. Есть сквер, молодые деревья на месте старых могил о чем-то символически молчат. Так и живем, не зная, кто от кого произошел, определяя на глаз национальность, сразу думая о нем худшее, вместо того чтобы покопаться…(с) …Я сделал мерзкое открытие. Критиковать нашу жизнь может человек слабого ума. Настолько всё ясно. Простейшие организмы изрекают, чего не должно быть. Этого, этого, этого и этого. Самый элементарный подведя итог: этой жизни быть не должно. Теперь высокие умы сели соображать, что нужно сделать. Думали-думали, думали-думали и сказали: этого не должно быть; этого не должно быть; этого не должно быть. А должно быть: это; это; это. Как перевести из «этого не должно быть» в «это должно быть»? Думали, думали: попробуем так… Попробовали. Нет, этого не должно быть. Попробуем так… Попробовали… Нет, и этого не должно быть. Итак, что не должно быть, знает каждый. И что должно быть, знают все. Перехода не знает никто, поэтому сдаётся мне: а) перестать думать; б) перестать действовать; в) оставить всё в полном покое. Организм, возможно, соберёт себя сам. И медленно начнёт совершенствоваться…(с)
Біжи вчити абетку, недолуге = The Spartacist uprising (German: Spartakusaufstand), also known as the January uprising (Januaraufstand) or, more rarely, Bloody Week, [3] was an armed uprising that took place in Berlin from 5 to 12 January 1919. It occurred in connection with the German revolution that broke out just before the end of World War I. The uprising was primarily a power struggle between the supporters of the provisional government led by Friedrich Ebert of the Majority Social Democratic Party of Germany (MSPD), which favored a social democracy, and those who backed the position of the Communist Party of Germany (KPD) led by Karl Liebknecht and Rosa Luxemburg, which wanted to set up a council republic similar to the one established by the Bolsheviks in Russia. The government's forces were victorious in the fighting.
Біржова Є оригінальною назвою, через появу в 1834 році на цій вулиці біржі. Гагарін Просто не наша людина, яка не має до міста жодного стосунку. Жванецький Талановита, наша людина, але за фактом, орденоносець путіна. Пушкин Тут все зрозуміло, імперський шовініст і графоман.
Предлагаю повременить до окончания нынешнего нелегкого этапа нашей истории. а затем, на трезвую голову, обсудить жителям города изменения названий. ПОВТОРЯЮ, ОБСУДИТЬ ЖИТЕЛЯМ! (а не идти на поводу какого то кипера) а вообще то эти переименования ку угоду текущей коньюктуре задолбали
Переименовать ул. Армейскую? Маразм крепчает у них. Чем не нравятся Гвардейская, Княжеская, Коблевская? Княжескую убрали, а появились князя Владимира и князя Ярослава Мудрого. Бред же. И название площадь «трибуна героев» максимально бредовое.
Як кацпські боти і очікуючі «руського міра» розхвилювались! Загалом то все правильно перейменували, за деяким виключенням. А Кипер — молодець, бо від Трухи б нічого не дочекались.
Одесские СМИ, в частности — «Думская», проинформировали о якобы уже утвержденном распоряжением главы одесской ОВА Олега Кипера списке новых топонимов, и т. д.
Некоторые мнения.
То, что в Одессе появится площадь имени Киры Муратовой, переулок имени Александра Ройтбурда, и исчезнет бульвар Жванецкого — с моей точки зрения, есть прямой логичный результат того, как эти культурные деятели вели себя по отношению к агрессии РФ против Украины. Так что, если кто-то лично конкретно меня спрашивает (на самом деле нет), то я — за. Хотя вопрос переименования бульвара Жванецкого для Одессы болезненный и подозреваю, что моё мнение по этому поводу — в явном меньшинстве среди окружающих людей.
«Депушкинизацию» Одессы же считаю попросту отвратительным хунвейбинством.
По множеству причин. Во-первых, это крайнее неуважение к истории города (мелкая деталь, что и Одесский Евромайдан начинался в 2013 году у памятника Пушкину, под баннером с пушкинской цитатой про Европу, которой тут всё дышит и веет — и это ТОЖЕ уже история): неуважение к горожанам, жившим здесь в XIX веке и за чьи средства, наряду с городскими, и воздвигнут памятник.
Это прямой плевок в культуру, так как Александр Пушкин — безусловно, один из самых известных людей, когда-либо живших в Одессе и, вероятно, самый знаменитый среди них культурный деятель.
Помимо этого, пытаясь эксклюзивно приклеить Пушкина к путинскому режиму, вы тем самым собственноручно возвеличиваете Путина, который ни о чем подобном не имел бы права и мечтать. И если кто-то утверждает, что снос памятника Пушкину в Одессе — это некий удар по путинской политике, то вас обманывают. Российская пропаганда с радостью, энтузиазмом (и горючими крокодильими слезами, конечно же) отработает такой сюжет.
А удар наносится, прежде всего, по одесситам — по нашей памяти, культуре, истории и идентичности. И в этом-то, к сожалению, на самом деле и цель. Идентичность миллионов украинцев в последний период упорно пытаются загнать в прокрустово ложе слишком узких для нашей разнообразной истории и культуры нарративов. Дико извиняюсь, но со своей культурной и политической идентичностью лично я разберусь, да и давно разобрался уже, без помощи швондеров. И без помощи Жадана с Забужко тоже.
Единственное, но слабое, утешение — в том, что перегибы глобального левого «антиколониального» дискурса порождают немало запредельного идиотизма во множестве стран мира, а не только в Украине и конкретно в Одессе. Которую, к слову, я едва ли могу исторически рассматривать иначе, нежели как город колонистов.
…Вообще-то, за всю жизнь не высказывался столько о Пушкине, сколько за последние два года, и если бы не псевдопатриотическая истерия по поводу сносов и переименований, не было бы повода часто о нём вспоминать.
«Под раздачу» в списке переименований попали также, например, очень уважаемые лично мной Ильф и Петров, и менее уважаемый Бабель.
Если называть вещи своими именами, то обнародован план тотальной зачистки одесской культурной истории. Олега Кипера можно будет назвать претендентом на роль почётного хунвейбина XXI века: возможно, хунвейбина номер один в Европе. А также Швондера и Герострата в одном лице. Ну что же… если этот руководитель вместо того, чтобы оставаться защитником Одессы, намерен оставить именно такой след — как говорится, красиво жить не запретишь.
Эмоционально, ощущаю, что от меня, пожизненного одессита, вместе с памятником Пушкину пытаются отколупать кусок. И, возможно, у вас получится. Но не думайте, что вы станете от этого больше. Поддержка варварского обращения с историческим культурным наследием — это мелочность мелких людей. И ни на грамм, ни на йоту более того.
«Членом этой фракции был сам Ройтбурд» Ну да куда там Бунину и Толстому когда тут сам ройтбурд. Я бы не то что улицу, пластинку из Вояджера бы выкинул. Засунул бы туда ройтбурда, вместе со всеми его фракциями. В назидание инопланетянам. Интересно, он мог складывать пальцы как мистер Спок? Нет? А сделать свистульку из горохового стручка? Тоже нет? Чем же он так знаменит? Поразительная бездарность
Одеських пожежників, які допустили загибель десятків людей у Будинку профспілок 2 травня, звільняють від відповідальності: їхній шеф служить російським окупантам
"Одесситка", которая пыталась развесить бело-сине-красную тряпку на Европейской (Екатерининской) площади, оказалась уроженкой Иркутской области. Об этом рассказала ее мать.
После задержания Елены Ч. предатель Олег Царев разгонял фейк, что женщина на видео, которая является "коренной одесситкой", родом из Березовского района, была убита "киевским режимом" в СИЗО.
Гангстери співають, мільйонер танцює, або В одеському джазі не тільки дівчата 
11:17
"Одесситка", которая пыталась развесить бело-сине-красную тряпку на Европейской (Екатерининской) площади, оказалась уроженкой Иркутской области. Об этом рассказала ее мать.
После задержания Елены Ч. предатель Олег Царев разгонял фейк, что женщина на видео, которая является "коренной одесситкой", родом из Березовского района, была убита "киевским режимом" в СИЗО.
ДТП на Ивановском мосту.
Впереди еще три рабочих дня.
Как насчет поднять себе настроение порцией пушистых обитателей Одессы?
136 шахедов атаковали Украину этой ночью.
ВІДБІЙ повітряної тривоги
Увага. ПОВІТРЯНА ТРИВОГА
Думська в Viber
