Одеса з самого початку була містом вільних людей, великих грошей і незвичайних ідей. Новий порт, заснований на місці захопленого російськими військами стародавнього Хаджибея, швидко перетворив її на центр тяжіння авантюристів і торговців з усієї Європи. В околицях знаходили притулок українські козаки та старообрядці, тут бували майбутні декабристи, а вже на початку XIX століття з'явилися перші масонські ложі. Відтоді місто обросло легендами про таємні знаки на фасадах і загадкові символи в архітектурі. Тепер у цих таємниць з'явилося нове місце — Музей сучасного українського масонства. У цьому незвичайному просторі побував наш кореспондент.

Музей розташований за кілька метрів від руїн так званого Масонського будинку — знаменитої будівлі на Князівській, яку колись займало Одеське відділення Імператорського російського технічного товариства. Сам заклад знаходиться на першому поверсі старовинного дохідного будинку Швайкевича.

На порозі нас зустрічає одеський журналіст, громадський діяч і засновник музею Сергій Сарафанюк. Ще недавно тут була звичайна квартира. У червні 2025 року вона постраждала під час російського обстрілу — вибухова хвиля вибила всі вікна та двері. Після звільнення з армії Сергій взявся за відновлення житла.

«Можна було привести квартиру до ладу й здавати її, — згадує засновник. — Але я вирішив створити музей — місце, де люди могли б говорити не лише про руйнування та тривоги, а й про історію, філософію, мистецтво та сенс людського життя».

Історія самої колекції почалася задовго до відкриття музею. У 2000-х роках знайомий запропонував Сарафанюку вступити до масонства. Тоді він займався страховим бізнесом і відмовився. Однак спілкування продовжилося, і через деякий час той самий чоловік попросив Сергія взяти на зберігання приналежності однієї з лож — так званий реманент.

«Багато лож не мали власних постійних приміщень і збиралися в орендованих залах, — пояснює Сарафанюк. — Тому їхнє майно доводилося зберігати окремо. Згодом предметів ставало більше, і з'явилася можливість передати частину з них до експозиції».

Після невеликого передпокою ми потрапляємо до зали, геометрія якої стає повною несподіванкою: абсолютно круглий простір більше нагадує декорацію до науково-популярного фільму про таємні товариства.

Зал освітлюють свічки. Їхнє тремтливе світло вихоплює з темряви окремі деталі, залишаючи решту в напівтемряві. Під стелею висить велика люстра, яку можна увімкнути, але тоді зникне значна частина чарівності. Масонство — не та тема, яку хочеться розглядати під яскравим світлом софітів або вивчати під мікроскопом. Тут хочеться вдивлятися, розгадувати символи й будувати власні версії.

По периметру залу розвішані репродукції графічних робіт художника й містика Костянтина Скопцова. Вони присвячені символіці тридцяти трьох ступенів масонства.

«Тут кожен знак має свій зміст і своє пояснення, — каже Сарафанюк. — Такої колекції немає в жодному музеї України».

На стендах і столах — сотні артефактів: масонські апрони (ритуальні фартухи, успадковані від середньовічних цехів будівельників і каменярів, — Ред.), майстерки, циркулі та кутники, прикрашені загадковими знаками.

У центрі залу — ділянка шахової підлоги в оточенні трьох колон. Вони символізують Мудрість, Силу та Красу — три опори, на яких, згідно з традицією, тримається ложа.

«Це не просто декоративний елемент, — пояснює Сергій. — Це символ шляху людини від незнання до розуміння, від темряви до світла. Крок за кроком. Клітинка за клітинкою».

На стіні навпроти входу, над широким дубовим столом, висить величезне чорне полотнище. По краях — Сонце й Місяць, у центрі — піраміда з оком. Цей символ знайомий багатьом з американської однодоларової купюри та десятків конспірологічних теорій.

Сам Сарафанюк не поспішає розкривати всі таємниці. Він захоплено розповідає про символи й обряди, але на пряме запитання про власну приналежність до ордену відповідає негативно. Його інтерес до цієї теми почався задовго до появи музею. Для Сергія масонство — насамперед філософська традиція, спосіб розмови про людину та її місце у світі. Тут важливо не лише те, які предмети лежать на столі, а й те, який сенс у них вкладають.

«У масонстві ложа у кожного в душі, — каже він. — Це означає, що внутрішній стан переважає над зовнішніми ознаками. Якщо у ложі немає певних предметів, то їх можна замінити тим, що є під рукою. Головне — не зовнішнє оформлення, а внутрішній зміст».

На головному столі поруч лежать Біблія, Коран і Тора. Їхнє сусідство тут не випадкове: за поясненням Сарафанюка, масонство не зводиться до однієї релігійної традиції, хоча віра в Бога має для нього принципове значення. Священні книги різних релігій нагадують про те, що люди можуть шукати відповіді на вічні питання, залишаючись представниками різних віросповідань. Неподалік від святих писань — палаючий меч, особливий ритуальний предмет. Поруч гіпсовий людський череп, що нагадує про смертність і швидкоплинність часу.

За окремими дверима розташований кабінет, присвячений українському масонству. Тут уже менше загадкової напівтемряви й більше історії: фотографії, документи, пам'ятні та ювілейні нагороди українських лож. Серед експонатів — масонський паспорт, з яким, за словами Сарафанюка, можна відвідувати ложі в інших країнах, якщо вдається організувати таку поїздку. Окрема експозиція розповідає про допомогу, яку українські ложі отримували від закордонних братів.

Історія масонства в Одесі сягає початку XIX століття. Одна з відомих лож, «Понт Євксінський», з'явилася в 1817 році. Пізніше діяльність об'єднань переживала періоди заборон і відродження. Директор музею розповідає про людей, пов'язаних з українським культурним рухом, які брали участь у масонських організаціях.

«На нашій території ці згадки більше пов'язані з людьми, які представляли українські товариства, зокрема «Просвіту», — каже він.

За словами співрозмовника, деякі з них формально належали до російських масонських структур, але при цьому займалися українською просвітою, виданням підручників та навчанням дітей. У цьому він вбачає один із парадоксів тієї епохи: формальна приналежність не завжди відображала культурні та суспільні інтереси людини.

Сучасне українське масонство формувалося вже після розпаду СРСР. За словами Сарафанюка, в Одесі першою сучасною ложею стала «Золота Акація», заснована у 2000 році. Сьогодні під юрисдикцією Великої Ложі України в місті діють три гідні ложі: «Золота Акація», «Ланжерон» і «Понт Евксінський».

Музей не працює як звичайна виставка, куди можна просто зайти з вулиці. Відвідування можливе за попереднім записом, організованими групами (зазвичай від трьох до п'яти осіб). Зустрічі проводять переважно по неділях. Тут можуть обговорювати книги, символізм і стародавні містерії, влаштовувати тематичні лекції та навіть символічні квести. Є й інший формат — імерсивний художній досвід, під час якого відвідувачі занурюються в особливу атмосферу напівтемряви та свічок, а потім намагаються передати свої відчуття на полотні чи папері.