Покинувши «зернову ініціативу», російська федерація намірилася остаточно позбавити Україну самої можливості експортувати продовольство, у зв'язку з чим почала завдавати руйнівних ракетно-дронових ударів по портовій і сільськогосподарській інфраструктурі нашої країни. Найсильніше дісталося Одеській області, найбільшому аграрному і портовому регіону держави.

Найнеприємніше, що ворог розширив географію атак і тепер їм піддаються не тільки чорноморські порти, а й гавані, розташовані на Дунаї — Ізмаїл і Рені. Раніше вони відчували себе у відносній безпеці: через річку — Румунія, член НАТО. Будь-який удар, враховуючи знамениту «високоточність» російської зброї, може припасти на територію Альянсу, створивши casus belli. До певного часу ця обставина, вочевидь, стримувала агресора, але останнім часом щось змінилося, і тепер загроза нависла і над українським Придунав'ям.

Але повернемося до зерна. Чи є в України вихід із ситуації, що склалася? Чи на експорті доведеться поставити хрест? Розбиралися військові оглядачі «Думської» Сергій Смоленцев і Микола Яковенко.  

Припинення вивезення української агропромислової продукції з портів Великої Одеси в рамках зернової ініціативи поставило перед керівництвом країни завдання пошуку альтернативних шляхів вивезення зерна за кордон. Згортання експорту означає не тільки втрату валютної виручки і значної частини бюджетних надходжень, а й крах вітчизняного аграрного сектора, орієнтованого на зовнішній ринок.  

Нині, як і до 1 серпня минулого року — дати виходу з Одеси зерновим коридором першого балкера, українське продовольство відвантажувалося переважно через дунайські порти. Від початку великої війни вони не ввійшли в зону російської морської блокади, оскільки до головної річки Європи можна потрапити через захищену «парасолькою» НАТО 12-мильну смугу територіальних вод Туреччини, Болгарії та Румунії — торговельним суднам не потрібно ризикувати, долаючи відкрите море, де курсують російські рейдери.

Зараз, у непростих умовах, що склалися, логічним розв'язанням проблеми стало б збільшення відвантаження саме через Дунай, однак нові дії ворога, який прекрасно усвідомлює, які можливості має Україна, серйозно ускладнили завдання, породивши нові ризики для всіх зацікавлених сторін.

Нагадаємо, 24 липня окупанти завдали удару безпілотниками по інфраструктурі порту Рені. Кордон із Румунією проходить усього за 300 метрів від портових споруд — по центру Дунаю. Таким чином, вибухи гриміли буквально на кордоні з країною НАТО. Однак, як бачимо, росіян це не збентежило.

У момент атаки в порту перебувало шість румунських суден. На щастя, вони не постраждали, проте відійшли від причалів і перебралися на румунський бік річки.

Кілька «шахідів» вдалося збити, але, за інформацією обласної військової адміністрації, були влучання в портові споруди.

Уночі 2 серпня вороги здійснили аналогічну, але більш масштабну атаку на порт Ізмаїла. Причому цього разу було пошкоджено не тільки елеватори та склади із зерном, а й адміністративні будівлі: морвокзал, висотка Українського дунайського пароплавства та інші.

Таким чином, противник намагається перешкодити Україні відвантажувати продовольство через останній доступний водний коридор. Нещодавно розвідка опублікувала звіт росіян про «заходи, що впливають на інтенсивність вантажопотоку продовольства», якими окупанти навмисне знищували український морський експорт ще під час дії «зернової ініціативи». Очевидно, зараз, взявшись за дунайські порти, росіяни хочуть остаточно вирішити для себе це питання.

За даними Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури, за кілька липневих ракетних атак ворогові вдалося пошкодити в портах Одеса, Чорноморськ і Рені 26 об'єктів портової інфраструктури та п'ять цивільних суден. Знищено 180 тисяч тонн зернових — цього вистачило б на місяць невеликій країні на кшталт Лівану.

Крім того, продовжують докладати значних зусиль для забезпечення морської блокади, блокуючи рух суховантажів під прапорами різних країн у напрямку українських гаваней. Морські шляхи між Стамбулом і портами Великої Одеси осідлали ворожі корвети, які прямо погрожують торговельним суднам третіх країн.

Сенсація, що нещодавно розлетілася телеграм-каналами, про те, що нібито три героїчні судна прорвали морську блокаду і прослідували до Одеської області під носом в окупантів, — не більше ніж неправильне трактування подій. Судна йшли до гирла Дунаю через територіальні води Туреччини, Болгарії та Румунії.

Якщо ситуація не зміниться, це може призвести не лише до серйозних втрат для української економіки, а й до продовольчої кризи у світі, зокрема, у країнах Азії та Африки, які особливо чутливі до таких поставок.

Консультації з НАТО поки що не привели до бажаних результатів — йдеться про конвої із зерновозів, які могли б супроводжувати кораблі Альянсу. З огляду на нерішучість і побоювання НАТО за будь-якого ризику прямого конфлікту з Росією, зернові конвої в Чорному морі наразі виглядають не більше ніж фантастикою. Туреччина теж поки що не бере на себе роль лідера в нашому регіоні і радить європейцям виконати умови російського ультиматуму. Відсутність у Заходу сильної позиції провокує рф на продовження продовольчого шантажу.

Тим часом з кінця червня ціни на пшеницю на світових біржах стрімко зростають. Зі звичних 6 доларів за бушель у травні до 26 червня вона злетіла на 25 відсотків — до 7,5 доларів. На сьогодні ціна трохи впала — 6,9 доларів за бушель, але все одно залишається високою.

Координатор стратегічних комунікацій ради з нацбезпеки США Джон Кірбі висловився за те, щоб українське зерно надходило на зовнішній ринок, і зазначив, що США працюватимуть із союзниками і партнерами, щоб знайти інші, наземні або, можливо, річкові маршрути для експорту зерна з України.

Однак збільшення експорту українського продовольства залізницею до портів європейських країн наштовхується на жорстке лобі виробників у Польщі, Румунії, Словаччині та інших. Подолати розбіжності можна тільки за допомогою переговорів.

Треба сказати, що доставка зернових через європейські порти являє собою досить складне логістичне завдання. Під час транспортування в литовську Клайпеду або в порти Чорногорії та Хорватії, які відкриті для українського експорту, до кінцевої ціни має увійти вартість перевезення залізничним транспортом, що скорочує прибуток аграріїв. Для реалізації таких складних маршрутів доставки потрібні дотації з боку держави або міжнародних інституцій — ООН чи Євросоюзу.

Перевезення агропромислової продукції в придунайські країни Євросоюзу суднами Українського Дунайського пароплавства також навряд чи вирішить проблему. В останні кілька років перед повномасштабним вторгненням УДП переживала чергову кризу і втратила основну частину свого флоту. Те, що залишилося, потрібно відремонтувати для здійснення доставки продовольства.

Ще один варіант стосується розширення взаємодії з Румунією. Наприклад, у її частині гирла Дунаю можна організувати рейдові точки для перевалки українського зерна.

Про це, зокрема, заявив заступник міністра розвитку громад, територій та інфраструктури Юрій Васьков.

«Технічно це питання можна вирішити за наявності політичної волі протягом тижня», — сказав він на засіданні Української зернової асоціації, яке відбулося наприкінці червня цього року.

Також потрібно організувати цілодобову роботу румунського каналу Суліна. Зараз він працює лише 17 годин на добу, що уповільнює вивезення української агропромислової продукції.

Додатковим фактором, який здатен збільшити експорт українського зерна, може стати днопоглиблення української частини Дунаю, яке забезпечило б прохідну осадку суден до 7,2 метра.

Для вирішення цих питань Україна має провести консультації з Єврокомісією, Румунією та країнами-членами міжнародних екологічних конвенцій.

Якщо вдасться вирішити ці завдання, експорт зерна з українських дунайських портів збільшиться на мільйон тонн — до 3,3 млн щомісяця.

Як би там не було, проблему доставки українського продовольства це зніме лише частково. Зараз світові лідери зайняли вичікувальну позицію щодо зернової ініціативи. Можливо, ситуація зміниться після особистої зустрічі турецького президента Ердогана з російським диктатором Путіним, яка відбудеться на початку серпня.

Автори — Сергій Смоленцев, Микола Яковенко