«Він був людиною в повному сенсі слова»: британський лорд згадує загиблого екс-віцемера Одеси Сергія Тетюхіна

Відомий британський бізнесмен і політик, колишній голова Консервативної партії лорд Майкл Ентоні Ешкрофт написав великий некролог у пам'ять про колишнього заступника одеського міського голови Сергія Тетюхіна, який восени 2023 року добровольцем пішов у військо й загинув унаслідок ворожого ракетного обстрілу 15 березня. Майкл Ешкрофт в останні два роки безліч разів був в Україні, в Одесі та інших тилових містах, а також безпосередньо на лінії фронту, куди відвозив волонтерську допомогу нашим військовослужбовцям. Під час цих поїздок він кілька разів зустрівся з Сергієм Тетюхіним — вони стали близькими друзями. Також лорд знав загиблих разом із Тетюхіним командира штурмового полку «Цунамі» Олександра Гостищева і заступника начальника Нацполіції в Одеській області Дмитра Абраменка, яких також згадує в некролозі.

Текст опублікувала британська газета Daily Express. «Думська» переклала його і публікує з мінімальними правками.

Він довів свою любов не словами, а справами

Він був тихим, задумливим і чарівним, з ніжною посмішкою, і при кожній зустрічі ми обмінювалися ласкавими обіймами. Перш за все, він був людиною величезної чесності і затятим патріотом. Навіть у важкий воєнний час, будучи заступником мера Одеси, він відчував, що робить недостатньо для своєї країни.

Тому, незважаючи на те, що до 50-річчя залишалися лічені місяці, Сергій Тетюхін незадовго до Різдва залишив свою цивільну посаду, щоб вступити на службу в українську армію.

Він хотів служити тільки в одному підрозділі — в одеському штурмовому полку «Цунамі», яким командував його близький друг, підполковник Олександр «Алекс» Гостищев.

Сергію належало пройти військову підготовку, яку він завершив лише кілька тижнів тому. Після того як він приєднався до своїх нових товаришів по «Цунамі», він написав мені, сповнений ентузіазму з приводу своєї нової ролі: «Отже, ми готуємося до нових завдань через три-п'ять тижнів. Нас розширили. Багато місій на Україні з Алексом. Потрібно бути готовим на 100 відсотків».

На жаль, новобранцю та його командиру так і не судилося вирушити на ці завдання.

Обидва чоловіки загинули внаслідок російського ракетного удару по їхньому рідному місту рано-вранці минулої п'ятниці. Щонайменше 19 людей загинули і ще близько 70 отримали поранення.

Як відомо, Сергій, Алекс і Дмитро Абраменко, заступник Алекса, загинули після того, як вирушили на допомогу пораненим і вмираючим, у яких влучила перша ракета, що впала поруч кількома хвилинами раніше.

Ця жахлива тактика «подвійного удару» передбачає запуск однієї ракети і очікування кількох хвилин, а потім наводять другу на ту саму точку, щоб вбити і поранити рятувальників. Джерела в розвідці України підозрюють, що росіяни навмисно вибрали тимчасову військову базу і підозрюють колабораціоністів у тому, що вони вказали їм її місце розташування.

Припускають, що близько десяти загиблих були військовослужбовцями полку. Під час удару, внаслідок якого постраждали цивільні будівлі, використовувалися балістичні ракети «Іскандер», випущені з окупованого Криму. Президент Володимир Зеленський назвав напад «підлим» і пообіцяв заходи у відповідь. Отже, це стаття, яку я сподівався ніколи не писати: посмертна данина поваги моєму дорогому другові Сергію Тетюхіну.

Уперше я зустрів Сергія у вересні. Будучи ще заступником мера, він відвідав полк «Цунамі» під Краматорськом, недалеко від важких боїв у сусідньому Бахмуті.

Оскільки Сергій добре говорив англійською, його попросили супроводжувати мене протягом двох днів, поки я вів репортажі з передової.

У якийсь момент я провів кілька годин із Сергієм і Алексом у надсекретному бункері для командування. Шість великих екранів показували чітке зображення бою, що вирував за 15 миль від нас. Десятки безпілотників вели пряму трансляцію з поля бою в Кліщіївці, неподалік Бахмута.

Цю ніч ми провели в «безпечному місці» неподалік Костянтинівки, невеличкого прифронтового міста, де раніше того самого дня внаслідок ракетного удару загинули щонайменше 17 мешканців та ще десятки дістали поранення. Там скрекотіння цвіркунів змішувалося з шумом пострілів української артилерії.

Пізніше, і це було набагато тривожніше, звук вогню російської артилерії, що наближався, став набагато голоснішим, і наш двоповерховий будинок затремтів. «Не хвилюйтеся. Бог вирішує, хто буде жити, а хто помре», — жартував Сергій. Сьогодні це його висловлювання набуває ще більшої гостроти.

Алекс, командир підрозділу, теж був вражаючою фігурою. У запалі бою він залишався спокійним і авторитетним, віддаючи накази через безпечний інтернет або настільки ж безпечний мобільний телефон. Я більше не зустрічав Алекса, але сумую і про його втрату.

Саме з Сергієм я підтримував тісний контакт, і за кілька місяців він став моїм вірним другом. У жовтні минулого року я долучився до британського конвою допомоги, який доставляв обладнання та необхідні речі до кількох населених пунктів і підрозділів. Одним із них був штурмовий полк «Цунамі», який отримав зимове обмундирування та медичні товари.

На моє запрошення Сергій приєднався до нас за вечерею в одному з ресторанів Одеси, а коли наступного ранку ми доправили вантажі до полку, він прийшов подякувати команді з Macclesfield Ukrainian Aid та Ukraine Freedom Company за те, що вони, ризикуючи життям, допомогли його країні.

А наприкінці грудня він написав мені: «Я пішов у відставку з Одеської міської ради і вирішив приєднатися до «Цунамі». Я пройшов усі необхідні відбори, здав фізичну підготовку. Я чекаю свого призначення на початку січня і переїду, щоб бути з Алексом. До зустрічі. Щасливого Різдва».

Коли я запитав, чи стурбовані його дружина і сім'я його рішенням, він написав у відповідь: «Сім'я турбується, але повністю розуміє моє рішення».

На початку січня я привітав Сергія з Новим роком і запитав, чи можу я написати статтю в газету про нього і його рішення у 49 років стати солдатом, щоб захищати свою батьківщину.

Як правило, він не хотів, щоб на нього звертали увагу, відповівши: «Можливо, пізніше. Це новий досвід для мене, і я хочу зосередитися на ньому, тому що зараз немає нічого важливішого, ніж боротьба з росіянами».

Від початку війни я здійснив шість візитів до України. Мій останній візит відбувся минулого місяця, лише через кілька днів після того, як я особисто зазнав санкцій з боку росії за написання численних статей у ЗМІ на підтримку України.

На жаль, під час мого останнього візиту в Україну мені не вдалося зустрітися з Сергієм, але, коли в «Експресі» з'явилася стаття про мої фронтові враження, він написав мені: «Відмінна поїздка! Відмінна розповідь! Дякую, друже!»

Не знав я, що це буде моє останнє повідомлення від нього. Сергій був скромною людиною, ніколи не звеличував своїх досягнень. І тільки після його смерті я дізнався про його успіхи в роботі на благо суспільства. Україна мала і досі має репутацію корупційної країни. Проте Сергій був маяком чесності та відданості як у громадському, так і в приватному житті.

Його державна служба розпочалася 2011 року, коли він обійняв високу посаду в Одеській обласній державній адміністрації, започаткувавши нову еру доступності та прозорості. Протягом наступних 13 років робота Сергія була втіленням обов'язку та самовіддачі.

У 2017 році Сергій змінив роботу в обласній адміністрації на роботу в міській раді, спочатку на посаді директора департаменту економічного розвитку і, нарешті, заступника мера. Йому належить заслуга в досягненні значного прогресу в галузі безпеки дорожнього руху, а під час пандемії коронавірусу він працював як ніколи старанно, щоб допомогти врятувати життя.

Серед безлічі теплих слів на адресу Сергія депутат Одеської міської ради Петро Обухов сказав: «Неординарна людина, справжній професіонал, чесний і порядний. Це величезна втрата для нашого міста і країни. Щоб ви розуміли: коли він йшов з посади заступника міського голови, у сесійній залі пролунали оплески — практично вперше за всю історію самоврядування Одеси.

«Сергій не любив публічності й не грав у політику — він був, як то кажуть, технократом… А ще він був просто хорошою людиною і другом. І патріотом — саме тому він добровільно одягнув військову форму».

Нейт Мук, який брав участь у наданні допомоги людям і домашнім тваринам в Україні, сказав: «Він прийняв мене як рідного в перші дні вторгнення і допоміг нагодувати сотні тисяч людей. Він забезпечував мою безпеку разом із нашим братом Алексом… який також був убитий. Щодня вони не переставали допомагати Україні. У мене розбите серце, і я дуже злий. Ми втратили занадто багато чудових людей».

Олексій Гончаренко, який представляє Одесу як депутат у Верховній Раді, сказав мені: «Він був дуже талановитою і дуже порядною людиною, що він ще раз довів, коли пішов у відставку з посади заступника мера, пішов до Збройних сил і вирушив захищати Україну. Сергій був тим рідкісним прикладом, коли політик доводить свою любов до країни не словами, а жертвуючи своїм життям».

Сергій залишив дружину і двох синів, а також місто, так звану «Перлину Чорного моря», яке буде вічно вдячне йому за його внесок у життя суспільства.

Помер Сергій Тетюхін. Я розплакався у вихідні, коли мені повідомили про його смерть. І якщо, як я дуже сподіваюся, Україна переможе у війні з агресивним сусідом, то це станеться завдяки мужності та самовідданості таких людей, як він.

Говорячи словами Вільяма Шекспіра: «Він був людиною в повному сенсі слова. Я більше не зустрічав таких як він».