Окупаційний «талібан», або Як ЛГБТ евакуювалися з Херсона

Червень — місяць гордості ЛГБТ, який відзначається в усьому цивілізованому світі. Спеціальний кореспондент «Думської» Дмитро Жогов поговорив із представниками квір-спільноти, які побували в окупації.

Я вперше йду в «Лібертін», а тому не відразу його знаходжу. І вивіски немає. Мене збиває з пантелику літня тітка, яка буденно миє сходинки на вході. Хіба може бути в гей-клубі звичайна прибиральниця?

Тому заходжу в усі двері й запитую в продавчинь у магазинах:

- Де тут клуб?

- А ви його пройшли! — і показують куди йти. З цікавістю дивляться. Я аж відчуваю спиною ці погляди.

Так, точно. Ось він, «Лібертін»! Тітка зі шваброю посувається, даючи пройти. І вхід я цей бачив у новинах. Колись, на другому році війни з Росією, тут вибухнула граната. Це був час, коли на одеський Марш Рівності нападали праві. Зараз і багато хто з учасників Маршу, і їхні непримиренні противники — у Збройних силах. Я вже писав про те, як ЛГБТ насаджує на свій ріг (у них на шевронах єдиноріг) окупантів.

У «Лібертині» пахне хлоркою й гуркоче музика. На стінах картини з розпеченими і готовими до бою чоловічими єлдаками. Один хлопець за столиком. Сашу я одразу впізнав. Списувалися. Він із Херсона. Йому під тридцять. Він гей.

- Чи було вам страшно в окупації?

- Звичайно! Ну, уявіть собі, що тут сидимо і заходять таліби. З бородами, калашниковими, з чорними пов'язками. Дивляться на картинки (показує на картини з чоловічими достоїнствами, — Авт.), потім на нас. Що п'єте? Пиво? Заборонено! Р-р-аз і повісили! І коли до нас цей російський талібан приперся в Херсон, усі сиділи тихо, як миші. Я знаю, що в них (росіян, — Авт.) із Чечні вдалося вивезти і заховати геїв у Європі. Решта ж пропали. І могили не знайдуть. Потім, ще 2014 року, ці виродки розстріляли гея в Луганську (колишній радник міністра оборони Олександр Данилюк стверджував, що командир бригади «Призрак» «ЛНР» Олексій Мозговий ввів смертну кару для геїв, — Авт.).

А в Криму що? Там у геїв відбирали квартири. Їх ґвалтували, так, це правда! (2018 року правозахисний центр «Меморіал» оприлюднив свідчення кримського гея Олександра, якого 2014 року кримські поліцейські затримали, катували і ґвалтували, щоб він переписав на них будинок на морському узбережжі, — Авт.). Вони всі повернуті на дупах і членах! У них же в тюрмах і швабри в хід ідуть, і пляшки. Та й у нас, у Херсоні, мій знайомий попався. Просто пішов на базар, а там перекрили всю вулицю і почали у мужиків телефони перевіряти і татуювання. Знайшли синець на плечі. У нього шкіра просто ніжна. Синці самі з'являються. Відвезли в колишній СІЗО. Заявили йому: «Ти снайпер! У тебе від приклада синяк». Тиждень катували. Забороняли сидіти. Лежати. А вночі били. До мошонки дроти прикріплювали. Тому коли я вперше побачив на вулиці чеченців з автоматами, я собі сказав: треба валити. А як можна не боятися?

Я сумно зітхнув:

- В Україні геям не звикати. Биті-перебиті. У мирний час, коли знайомляться через Інтернет, знаєш, що можеш потрапити не на того. Приїде замість вподобаного хлопця гопота. В Одесі били геїв мало не на смерть і грабували «френди» за листуванням. Або поліція може шантажувати. Не хочеш, щоб знали, що ти гей? Плати. Підеш на Марш на захист своїх прав, тут можуть перцевим газом залити. Або гранату кинути.

- У нас у Херсоні такого немає, — упевнено каже Сашко.

- Як ви думаєте, ось повернуться з війни і ті, хто кидав сюди, в «Лібертін», гранату, і ті, хто в ЛГБТ і б'ється зараз з окупантами. І невже все так і буде, як до війни?

Саша знизує плечима:

- Я одне скажу: дуже багато геїв, які вперше поїхали в Європу, вже назад не хочуть. Там же нормальні люди. А тут ми-то від рашки тільки-тільки відповзати стали.

Я згадав про справу транссексуалки Марії. «Думська» писала про неї.

Марію кілька років тягали по судах за те, що на спеціалізованому сайті вона розмістила свої фотки ню. Її били, як вона казала, по нирках, обіцяли кілька років в'язниці, і наші експерти з порнографії розглядали в лупу ерегований на фото член чи ні.

Суд вона виграла. Точніше, прокуратура відмовилася від обвинувачень. Але Марія сказала, що в Україну більше не повернеться. Гомофобія, спроби шантажу. Спасибі, ні! І до речі, прокуратурі та поліцейським слід напружити булки, Марія збирається подавати до суду вже на них.

Ось на фото Марія в Європі. Цілком щаслива.

Телефоную Олегу. Йому за 50. Він гей. І теж із Херсона. Працює в Червоному Хресті та в одеському шелтері (притулок для ЛГБТ, які залишилися без дому внаслідок російського вторгнення і стали вимушеними переселенцями). Ігор раз у раз відривається від розмови, вибачається:

- Я зараз влаштовую біженців, тому відволікаюся!..

- Нічого-нічого, я почекаю.

Звільнившись, він починає розповідь:

- 24 лютого, о шостій ранку, я вийшов на балкон, а звідти відкривається вид на Чорнобаївку. І тут перший вибух. Спершу я не зрозумів, у чому справа. Потім побачив ракету, що летіла. І зрозумів, що почалося!

Коли окупанти привозили гуманітарку, ніхто з реальних херсонців не підходив до неї і не брав. Орки привезли своїх ряджених і ті брали, типу дякували. Було важко, звісно. На початку квітня мій раціон був півсклянки рису на день.

До 13 березня ми виходили на демонстрації. А потім вони стали стріляти по мирних. Кидати димові шашки. Підстрелили пенсіонера. І ми припинили виходити, тому що стало зовсім небезпечно.

- А на одеському Марші Рівності були?

- Так. У 2021 році. Але я з нього пішов. Теж почуття самозбереження спрацювало.

- Як вибиралися з Херсона?

- Мене одного вивозили. Ми їхали через Галаганівку. У Снігурівці нас зупинили буряти. Вони були брудні й смердючі. Викинули мене на асфальт. Я ношу окуляри, інвалід за зором. Вони розбилися. Лежав обличчям в асфальт. Водій так само лежав. У нас забрали телефони. У мене була сумка. У ній я вивозив кішку. Мені один з орків каже: «Що в тебе в сумці?» Відповідаю: «Кішка», — «Відкривай!». Він туди засунув свою лапу, а кішка його вкусила! До крові.

Я відчув ствол, який уперся між лопаток. І став прощатися з життям. Але в цей момент вийшов, мабуть, ФСБшник, випещений такий. Каже: «Цю машину відпускай».

А потім під обстріл потрапили. Водій гнав по полю. Ми врятувалися. Доїхали до Баштанки. Там побачили нашого пораненого. У хлопця були відірвані руки й нога. А я вивозив із собою пляшку коньяку. І він помер у мене на руках… Я як міг його відхід полегшив — залив у рот трохи коньяку.

Олегу пощастило. Він дивом залишився в живих.

ХАРОН І МАРОДЕРСТВО

Марина Усманова, менеджерка з фандрайзингу у феміністській ЛГБТ інклюзивній організації «Інша». Марина теж із Херсона, розповідає про особливості евакуації представників спільноти.

- Виглядає людина як чоловік, а паспорт жіночий! Або навпаки. Красива блондинка, а в паспорті написано «Петя». І ці люди взагалі не виходили на вулицю під час окупації. Тому що перевірка документів і що з тобою далі буде, ніхто не знає.

Виїжджати теж було страшно. Якщо в тебе жіночий паспорт, але росте густа борода, то це дуже складно і страшно. Люди просто не виходили і чекали деокупації. У нас були волонтери, які ходили по магазинах, щоб люди не висовувалися з квартир.

Трансжінкам було легше. Однак якщо нарвешся на покидька, який на блокпосту скаже: «Роздягайся!» То можна там і залишитися… неживою.

Але найчастіше дивилися: ага, жінка, паспорт жіночий (якщо встиг юридично поміняти стать у паспорті) і тоді пропускали. Але небезпека залишалася.

- Хтось загинув із ЛГБТ?

- Сто відсотків хтось загинув. Є люди, з якими немає зв'язку. Можливо, у людини немає зв'язку, тому що вона виїхала і їй не до того, а можливо, тому, що людини вже немає в живих. І ми ще довго не будемо про це знати. На жаль, поліцейський, з яким я зідзвонювалася перед проведенням публічних заходів, маршів, загинув. Неправда, що вся поліція виїхала. Перед смертю його катували «на підвалі», і він не вижив.

Найскладніші операції з виїзду із зони окупації були навіть не з ЛГБТ, а з дружинами військових. Це було всього кілька жінок. Але в нас був Човняр! Я не знаю, як його звати. Та й ніхто не знає, як звуть цю людину! З ним зв'язувалися інші херсонські волонтери, назвали його між собою Хароном. Це людина, яка підпливала на весловому човнику до берега, до нього сідали жінки, яких через блокпости не випустять. І до ранку вони опинялися на підконтрольній Україні території.

- На ваш офіс орки точили зуби?

- Це було в березні. Ми офіс залишили, проте наш волонтер залишився. Не захотів виїхати. І він досі в Херсоні. Ми думали, що все закінчиться за тиждень, максимум два! Але ми про всяк випадок йому сказали: «Зайди в офіс, почисти комп'ютери і спали списки!» Там були прізвища людей. Він прийшов, форматнув усі комп'ютери, спалив усі документи. І все. Закрили офіс на замок. Поставили на сигналізацію. Ну в нас ще є і відеофіксація. Точніше, була. І зателефонував нам охоронець. Каже, у вас гості. Вас зараз грабують. Люди в камуфляжі з автоматами. Російські солдати. Вони забрали комп'ютери, техніку, а що не забрали, то розбили. У нас було таке панно райдужне красиве. Вони його порізали.

- Як ви думаєте, після війни зміниться ставлення до ЛГБТ?

- Воно вже змінилося і змінюється! Я бачила результати опитувань з приводу одностатевих шлюбів, так ось підтримка значно зросла! Після повномасштабного вторгнення ставлення куди толерантніше. Тому що всі ті, з ким ми зараз боремося, це агресивні гомофоби!

Маріанна Полевікова, директорка херсонської організації «За рівні права». Зараз вона в Берліні, готує українську колону на Прайд. Спершу ми спілкуємося українською, підшукуючи слова і замислюючись над кожним другим, потім сміємося і нарікаємо на те, що державну нам ще вчити й вчити.

- Я розмовляю російською, але варто мені почути російську мову, як я… Я не хочу її чути. Якщо мене запитають, яка твоя рідна мова, скажу, що українська! І буду намагатися нею розмовляти. Кострубато, але розмовляти!

Я дивлюся на стрижку Маріанни і питаю:

- А з такою зачіскою могли окупанти зупинити?

- Звичайно!

- Херсон — гомофобне місто?

- Херсон — унікальне місто! Ніколи на жодну організацію ЛГБТ не було нападів! Єдиний, хто спробував, Стремоусов (нині мертвий колабораціоніст, — Ред.), він зривав ЛГБТ-конференції. А з поліцією чудові стосунки. До речі, вся поліція пройшла курси, послухала про дискримінацію гомосексуалів. Навчалася толерантності. Поліція сама пропонує на заходи: чи потрібна вам підтримка? Чи потрібна вам охорона? Херсон — це маленький, інший світ!

- Ви чули про російські розстрільні списки, куди потрапили й ЛГБТ-активісти?

- Я поїхала з Херсона, бо моя фізіономія відома всьому місту. Якщо питання щодо ЛГБТ, одразу шукають мене. А потім я дізналася, що орки мене шукали. Катували людей, щоб дізнатися, де я перебуваю.

Маріанна та керівники інших організацій ЛГБТ шукали донорів для фінансування евакуації людей. Їм пощастило. Знайшли. Маріанна раніше працювала в п'яти службах таксі. Тобто в неї все було схоплено. Вона швидко визначилася, які перевізники працюватимуть, які перевірені, які фейкові. Стали дізнаватися, хто готовий виїхати, хто хоче виїхати.

А не всі могли. Не всі погоджувалися. У когось старенька мама чи вісім тварин, хтось боїться виїжджати, бо блокпости.

Маріанна постійно моніторила, як виїжджають хлопці та дівчата з Херсона. Щодня хвилювалася. Машина пройшла перший блокпост. Добре. Залишилося ще двадцять дев'ять. Все одно, що дистанційно вести групу людей мінним полем.

- У бік Кривого Рогу було п'ятдесят блокпостів! І бувало так, що місяцями не пропускали! Була інформація, що пропускають машини з дітьми та жінками. Відповідно, я не могла набрати машину одних геїв. Трансгендерні люди, хто міг мати вигляд згідно з паспортом, ті виїжджали. Хто приймав гормони, у кого є візуальні невідповідності з паспортом, ті залишилися в Херсоні. Хоча одна транс-персона зараз виїхала з Олешок, сказала, що паспорт потонув. Ми, три громадські організації, допомогли двомстам вісімдесяти людям.

- Як думаєте, представники ЛГБТ наражалися на більшу небезпеку, ніж прості громадяни в окупації?

- Я знаю, що це було в п'ятдесят разів небезпечніше. Тому що був вилов! Зачистка! Що таке окупована територія? Це коли ти можеш вийти на вулицю, а там тебе можу роздягнути догола, щоб подивитися, чи є в тебе татуювання. У тебе можуть подивитися телефон. Я знаю, що російські солдати відловлювали людей на гей-порталах знайомств. І деякі хлопці після цього не виходили на зв'язок. Я знаю, що одного гея забрали на шістдесят чотири дні. Над ним знущалися, його катували. І він розповів про інших, це факт. Але там психіка після цього поламана. І я не маю права його засуджувати. Бо будь-кого, якби катували в повалі шістдесят чотири дні… то я не знаю, вистояв би він чи ні. Є дівчата-лесбіянки. До них у будинок зайшли орки і зґвалтували цю пару.

Як ми вже говорили, Маріанні з представниками інших організацій доводилося допомагати не лише ЛГБТ. А й сім'ям, дружинам, дітям військових.

- У мене психіка підірвана. Я крім того, що займалася рік евакуацією людей із Херсона, у мене ще мати в Маріуполі. У неї згорів будинок, я дивилася, як її будинок бомбили, а з нею довго не було зв'язку. Я два місяці дивилася списки загиблих. Сказати, що я в нормі? Ні. Я тільки в травні перший раз подивилася на небо і сама собі кажу: «О! Усе, напевно, не так уже й погано!» Я фізично перебуваю тут у Німеччині, але я вся живу Херсоном!

- Як ви думаєте, після війни, коли повернуться хлопці з ЛГБТ, які зараз воюють, повернуться і їхні супротивники, ситуація з толерантністю покращиться?

- Над толерантністю в Україні ще треба багато років працювати. Берлін — найдружелюбніше місто для ЛГБТ. Я перебуваю на інтеграційних курсах з українцями. І я чую від українок настільки гомофобні речі, що… Ви втратили дім! Ви втекли від війни! Але вони такі ж гомофобні, як і раніше. Я впевнена, що рф покине територію України і ми переможемо! Я вірю…

Вангую, що під цією статтею обов'язково з'являться коментарі постійних читачів «Думської»: знову ви про ЦИХ! Нехай тихо сидять і не висовуються. І все з ними буде гаразд! Нехай їх не буде чутно і видно, тоді нехай існують! І інші гомофобні написи.  

Скажу тільки: повернуться після війни бійці з «Єдинорога», повернуться до своїх домівок люди, які були під окупацією, виходили на демонстрації під кулі росіян, люди, які відмовлялися від їжі, запропонованої окупантами. Вони боролися за свої права. Невже ви думаєте, що вони відступлять? Та облиште. Пора вже викинути гомофобні наративи, навіяні нам росією.

Автор — Дмитро Жогов