Одеські розклади: ситуативні союзи, міцні альянси та перспектива посунути Труханова

Депутати, обрані від заборонених партій, зберігають ті самі повноваження, що й інші обранці. Санкції було накладено тільки на самі організації. Тобто більшість зберегла свої мандати. Неприємності починаються, коли депутат відмовляється від повноважень або позбавляється мандата (у разі смерті або втрати громадянства). Тоді не можна завести наступного за списком. Ба більше, заборонена партія навіть теоретично не в змозі відкликати своїх членів, що позбавляє колишніх лідерів будь-якого впливу.

Спочатку в Одеській міськраді було 18 депутатів від ОПЗЖ і 6 від партії Шарія. Після початку повномасштабного вторгнення деякі з них перестали брати участь у сесіях (склали мандати або виїхали за кордон), наприклад, Віктор Баранський, Богдан Гіганов, Віталій Саутенков та Діна Яценко. Іван Демченко помер. У підсумку залишилося 13 депутатів, колись обраних від забороненої партії. 10 із них (фактично присутні 9) входять до групи Олександра Авдєєва «Українська мрія» і є надійною опорою Геннадія Труханова при формуванні більшості голосів на сесіях. Не можна сказати, що серед цих депутатів є сильна лояльність чи сервільність меру, але, попри невдоволення, вони стабільно голосують так, як потрібно Труханову.

Колишня опозиціонерка Лілія Леонідова (опозиціонувала меру спочатку в БПП, потім в ОПЗЖ), отримавши посаду радниці із соціальних питань, стала одним із залізних багнетів мера.

Олександр Едельман (двоюрідний брат Миколи Скорика, який перебуває у складних стосунках із Трухановим), як правило, не підтримує ініціативи міського голови.

Володимир Корнієнко залишається в опозиції й орієнтується на групу братів Аврамових (під час правління Януковича Сергій та Іван Абрамови були «смотрящими» за Одещиною, відтоді вони втратили частину впливу, але все ще «тримають» Затокську та Таїровську ОТГ, залишаючись великими бізнесменами, які ведуть справи з-за кордону).

Отже, колишня ОПЗЖ дає Труханову до 10 голосів, але потенційно, за системної та серйозної роботи, це число може зрости до 13 на стратегічних голосуваннях.

З партією Шарія ситуація ще більш заплутана. Спочатку її членів було всього 6, 4 з яких входили до групи Баранського. Зараз 2 склали мандати, ще 2 хоч і не склали, але на сесіях не з'являються і, ймовірно, перебувають за кордоном. Решта 2 депутати увійшли в конфлікт із Баранським і Шарієм після обрання секретарем міськради Ігоря Коваля. Їх публічно звинуватили у зраді, і, після з'їзду партії та низки судів (ще до заборони партії Шарія), Олексія Нагаткіна та Анну Шабанову позбавили мандатів.

Перейдемо до другої групи.

«Довіряй ділам» — партія, яка провела до міськради найбільше представників на виборах 2020-го. Це 20 депутатів плюс один голос мера Геннадія Труханова. Сьогодні реально в сесіях беруть участь 17 з них. Олег Бриндак, Людмила Варавва й Олександр Матвєєв із різних причин не присутні в залі, хоча багато років входили до найближчого оточення Труханова. Найвпливовішим серед них залишається Олег Бриндак — колись виконувач обов'язків мера Одеси та керівник штабу Труханова і його партії на кількох виборах.

При цьому, Бриндак не має прямого впливу на групу депутатів, якими він може «командувати», така можливість є тільки в самого Труханова і депутата Єремії (привів до списку свого юриста-підлеглого, нехай усього одного, але це унікальний випадок у цьому скликанні). Однак вплив Бриндака все ж таки значний, і до його думки прислухаються багато членів фракції. Відомий конфлікт між Бриндаком і Трухановим послабив згуртованість фракції, але мер усе ще контролює її за допомогою різних важелів, забезпечуючи явку і голосування на сесіях.

Особливістю партії «Довіряй ділам» є те, що вона фактично регіональна. На відміну від всеукраїнських, яким можуть знадобитися місяці для заміни депутата в списку, в «Довіряй ділам» процедура з'їзду може тривати всього 30 хвилин. Головна причина того, що Бриндак, Варавва і Матвєєв зберігають свої мандати — не формальна відсутність причин, а довгі роки співпраці із Трухановим у його найближчому колі. Якщо проти цих депутатів вжити незаконні заходи, це може призвести до витоку компрометувальної інформації про мера. Позбавлення їхніх мандатів незаконним шляхом було б грубим порушенням правил і «понять», які існують у міськраді.

Фракція «Слуга народу» (10 осіб) загалом зібралася: відбулися заміни депутатів, і з'явилася перша людина, яку до списку не включав Мороховський (мова про Андрія Шарашидзе). Також у складі фракції з'явився Олександр Славський, який більше позиціює себе як активіста, ніж бізнесмена чи політика. Цікаво, що секретар міськради Ігор Коваль, обраний за списком цієї партії, зараз набагато ближчий до Сергія Гриневецького, ніж до «Слуги народу».

Фракція «Європейська Солідарність» (їх теж десятеро), хоч і має в складі таких різних людей, поки що залишається цілісною та монолітною. Ядро фракції — голова Олексій Потапський і кандидат у мери від «ЄС» Петро Обухов змогли згуртувати інших навколо себе. Зазначимо, що раніше у фракції були певні тертя, проте їх вдалося нівелювати. Сталися там і заміни. Так, замість Вадима Терещука до міськради зайшла наймолодша депутатка. 24-річна Марина Бойко, мабуть, головна порохоботка зборів.

Виникає цілком доречне запитання: чому ЄС і «Слуга народу» не об'єднуються, щоб блокувати ініціативи мерії та просувати власні? Для ухвалення рішення в раді необхідно 33 голоси, а навіть якщо обидві фракції об'єднаються, вони зможуть зібрати лише 20 голосів. До того ж міський голова має право вето, що дозволяє йому блокувати будь-які рішення.

І ще трохи математики: 17 голосів від «Довіряй ділам» плюс один голос Труханова, 9 голосів від «Української мрії» плюс голос Леонідової — це 28 голосів. Ще 6 можна набрати в разі нагальної потреби шляхом заміни трьох депутатів від «Довіряй ділам» і введення на їхнє місце нових, а також перемовин із Корнієнком, Едельманом і поверненням другого Авдєєва, що в підсумку дасть мінімально необхідну кількість голосів. Така робота складна, але за належної концентрації ресурсів — здійсненна.

Основна проблема, що заважає союзу міських «слуг» і «ЄС», — взаємна недовіра щодо тривалого (більше ніж на одну сесію) протистояння з Трухановим. Ну і значна розбіжність між ними на рівні Києва нікуди не зникає, а лише посилюється. При цьому, якщо одеська ЄС відносно автономна, то сумнівно, що наші «слуги» зможуть довгий час ігнорувати вказівки зі столиці.

Навіть якщо такий ситуативний альянс складеться, тимчасові союзники зможуть нокаутувати Труханова тільки на одну сесію, і то, скориставшись ефектом несподіванки. До наступної міський голова зможе мобілізувати 34 свої багнети й союз буде просто марний. Це ми вже замовчуємо, що в ньому може бути і не 20, а 17 осіб. Якщо двоє «слуг», що вагаються, і один представник «ЄС» хитнуться в потрібний меру бік.

Ось і виходить, що попри всі складнощі, якщо не станеться форс-мажору (судовий вирок Труханову, запровадження міської військової адміністрації, як, наприклад, у Чернігові, або позбавлення Труханова громадянства через можливу наявність у нього паспорта іншої держави тощо), мер і далі зберігатиме контроль над радою.

Про те, що депутати відправлять Труханова у відставку ми поки що взагалі не говоримо, для цього потрібен привід і 2/3 голосів міськради. При цьому, майте на увазі, якщо хтось знайде 43 депутати, але відшукати привід — справа не хитра. На худий кінець і російське громадянство зійде. Але, це сьогодні — навіть ненаукова фантастика.

Однак, якщо в Києві буде ухвалено політичне рішення про заміну міського голови, більшість під нового керівника може бути зібрано протягом кількох годин.

Автор — політичний оглядач «Думської» Володимир Імуш

СМЕРТЬ РОСІЙСЬКИМ ОКУПАНТАМ!

E-mail
Пароль