25 вересня 2022, 15:34 Читать на русском
Одеська сценаристка, яка перемогла на Нью-йоркському кінофестивалі — про труднощі з продюсерами, таємницю піаніно та майбутнє української кіноіндустріїСценарій одеситки Ксенії Заставської (Оксани Присяжнюк) «Стеф» став переможцем на Нью-йоркському міжнародному кінофестивалі в двох номінаціях: «Кращий сценарій про війну» та «Краща драма». Це перша перемога, за котрою були наступні. В Лондоні на сценарному конкурсі «Стеф» відзначили як кращий сценарій про війну. Потім був Амстердамський кінофестиваль, і знову успіх. А коли ж буде фільм? Про це і ще багато про що Ксенія розповіла «Думській» в ексклюзивному інтерв’ю. «Думська». Перш за все, дозвольте поздоровити вас з такими престижними нагородами. Крім того, що це історія маленької дівчинки у воєнний час, про сценарій зараз нічого розголошувати не можна, це зрозуміло. Тож просимо докладніше розповісти про конкурсну долю сценарія. Ксенія Заславська. Я подала «Стеф» на Нью-йоркський міжнародний кінофестиваль в категорію «Кращий сценарій про війну». Незабаром я отримала листа від адміністрації фестивалю, що це прекрасний сценарій і він може йти в категорії «Драма». Я зрозуміла це по-своєму, що не в ту категорію подала і зробила ще одну подачу. Перемога одразу в двох номінаціях за такої серйозної конкуренції стала для мене неочікуваною. Я дивилась на лист та не вірила, що змогла отримати одразу дві перемоги. Потім була перемога в Лондоні. На Амстердамському міжнародному фестивалі я подала сценарій в категорію «Краща драма» (іноді є поділ на такі категорії, іноді – немає). Після оголошення шорт-листа неочікувано побачила, що сценарій перенесено до номінації «Кращий сценарій». Зрозуміла, що конкуренція буде величезна. Моїми конкурентами були сценаристи з США, Великої Британії, Канади. Чесно, не сподівалась на перемогу. Але перемогла знову. На ще один сценарний конкурс WRPN я подала два проекти: «Стеф» та «Актриса». Сценарії розглядались незалежно від жанру, всі змагались з усіма. Пройти відбір вже було щастям, а я виявилась абсолютною переможницею. У мене досвід ще маленький, я тільки починаю брати участь в міжнародних конкурсах. У цього конкурса багато партнерів, і зараз мені надаються проопозиції у великій кількості вже від них. На сайті конкурсу є «Стіна слави сценаристів WRPN», туди можуть заходити продюсери та обирати уподобаний сценарій, там тепер «Стеф». У «Актриси» золота (друга) премія (до речі, «Актриса» двічі перемагала на пітчінгах Держкіно, і двічі її викреслювали з списків переможців). Зараз у «Стеф» ще буде 12 результатів на інших міжнародних конкурсах, не знаю, якими вони будуть, але вже сподіваюсь на перемоги!». «Д». В пресі промайнуло, що в Америці й відбудуться зйомки «Стеф. К.З. Це поки невідомо. Сценарієм зацікавились як переможцем конкурсу. Чесно скажу: не буду поспішати підписувати якісь контракти, передавати авторські права, маючи гіркий досвід передачі прав в Україні. Я передавала права безкоштовно, і мені казали: «Якщо ми виграємо пітчінг Держкіно, ми вам заплатимо». Не виграли та права не повернули. Наступний у мене був гіркий досвід, коли пітчінги вигравались двома різними компаніями, власниками котрих є одні продюсери. Там вже була складена жорстка угода, котру мені підготував дуже кваліфікований юрист, проте намагання не заплатити були. Після того, як все-таки довелося заплатити, ці продюсери на мене, скажімо так, образились. Мене не допустили до зйомок, я не знала, що відбувається на майданчику. Менше з тим, під час роботи над одним фільмом, хоча б не порушили мої авторські права, під час роботи над другим – повністю порушили і мої права, і угоду зі мною: я не хочу вдаватися до подробиць, але стільки брехні та хамства я в своєму житті не бачила. Я не буду називати цих людей – вважаю, що вони не варті бути розпіареними в моєму інтерв’ю. Я людина миролюбна, тож не йду поки до суду. «Д». Як прикро, що у нас не вміють цінувати талановитих сценаристів, адже для успіху фільму передовсім потрібен хороший сценарій… К.З. Так, ви праві. Як сказав великий Альфред Хічкок, у хорошого фільму є три складові: сценарій, сценарій і ще раз сценарій. Про «роботу» над другим моїм фільмом я пориваюся сказати в зарубіжній пресі, бо маю право на інтерв’ю в США, як переможець на міжнародному кінофестивалі в Нью-Йорку, проте стримуюсь, бо Україна сьогодні повинна виглядати інакше. На щастя, я вже знаю й інших продюсерів, дуже чесних, професійних та порядних. Я взагалі звикла вірити людям. Моя дочка каже: «Мамо, ти судиш по собі». Зараз не кидаюсь навмання, бо не знаю американського ринку, і у мене, на жаль, немає агента. За кордоном всіма практичними питаннями займається як раз агент, він представляє інтереси автора та спілкується з продюсерами. Але в нашій країні агентів нема, все доводиться робити самій. Мені дуже хотілося б попрацювати з режисером Анною Смолій. Я бачила її роботи, вона закінчила університет мистецтва і культури імені Карпенка-Карого, потім вчилася в Лондоні сценарної майстерності, відкрила свою кінокомпанію. І ось ми з нею починали працювати над одним проектом, він не відбувся, проте в результаті спілкування зрозуміли, як глибоко творчо розуміємо одна одну. Ми разом підготували до пітчінгу у 2022 році чотири проекти. Десь ми були співавторами, десь я була автором. З початку війни Анечка пройшла дуже важкий шлях, вона поїхала за кордон після сидіння в підвалі з дитиною під бомбардуванням, а зараз пройшла співбесіду в одній канадській кінокомпанії. Думаю, прийде час, і ми з нею обов’язково будемо працювати». «Д». Але ж на вас можна було б робити величезні гроші, запускати серіали за вашими сценаріями. К.З. Ви знаєте, пропозицію написати сценарій серіала я отримала в Литві, а не тут. У меня є роман «Veto на щастя», котрий двічі перевидавався і двічі повністю розпродувався, він дуже подобається читачам. Зараз він перекладений польською, проте в Польщі поки не виданий. В ньому переплетені події польської та української історії, нелінійно представлені, та всім неодмінно хочеться прочитати його до кінця. За мотивами роману я написала сценарій ще у 2013 році. Коли режисер Ольга Золотарьова прочитала сценарій, то сказала мені: «Я вражена. Не розумію, як за таким сценарієм досі не зняли кіно. Якщо зняти фільм, його куплять обов’язково за рубежем». І ми почали працювати з Олею. Ми переписували сценарій під її бачення, працювали над кожною реплікою та над кожним образом. Люблю працювати з режисерами, це цікаво. З Ольгою було працювати легко, вона починала речення, я його миттю розуміла та закінчувала. Оля навіть готувалася затверджувати акторів разом зі мною, поважаючи та враховуючи мою думку. Вона вчилася у Лондоні, працювала в Штатах. Але коли вона почала показувати сценарій продюсерам, чомусь їй кожного разу відповідали: «Потім, потім». Оля каже: «Ксеніє, я здивована». Читачі розкупають книгу, а кінокомпанії не виявляють зацікавленості. Не знаю, в чому була проблема». «Д». У відсутності смаку та чуття. К.З. Наразі з’явився продюсер, який був готовий працювати, вдалося зацікавити один телеканал, адже це серіал, але тут вже втрутилась війна… Планів було багато. Наприклад, з прекрасним режисером Оксаною Тараненко ми разом працювали над драмою «Актриса». Це вона подала ідею, як змінити сценарій, щоб він став цікавішим. Я змінила. І ось зараз вдалося виграти американський конкурс. Це драма про долю польсько-української актриси. «Д». У вас у самої, якщо не помиляюсь, польське коріння, судячи за псевдонімом Заставська? К.З. Так, це дівоче прізвище моєї мами. Я виросла у Радянському Союзі, де все було прийнято приховувати, про своє походження побоювались казати. Запитувала маму про нашу родину, вона відповідала: «Ой, не знаю, нас звідкілясь вислали, я народилася на пересилках, мої батьки втратили документи…». Мій дідусь-поляк був записаний як українець, але до кінця своїх днів літерку «к» писав як латинську. Багато років потому мама розповіла, що його, як поляка, на війну не брали. Виявляється, німці, поляки, литовці, естонці вважалися потенційними зрадниками. Родину було заслано до Донецька, жити довелося у бараці, дідусь тяжко працював. І за батьковою лінією у мене є польське коріння: тато з Острогу, це старовинне місто. Дуже цікава історія у бабусі, вона закінчила польський пансіон, знала п’ять мов, потім потрапила до сталінських таборів, доля у неї була важка… Під час війни вона ховала двох польських євреєк, маленьких дівчаток, маючи своїх двох дітей. Фактично вона ризикувала своїми дітьми заради порятунку чужих. Після війні дівчат вивезли. Потім вони довго шукали її, а у рік бабусиної смерті їм вдалося знайти її координаты. Приїхали вони, на жаль, вже на її могилу. Тому що я живу далеко, взнала про це пізніше. Жінки не залишили своїх адрес, а мені дуже хотілося б з ними зустрітитися… Є у мене й присвячений бабусі сценарій, я мрію про його реалізацію. Цей сценарій я показала перекладачці, полячці Малгожаті Болотин. Вона читала його й плакала. До речі, хочу сказати, що незважаючи на такі «непрості», м’яко кажучи, стосунки з двома продюсерськими компаніями, я вважаю, що мені таланить на людей. Я звернулася до Малгожати, коли потрібно було перекласти роман польською, знайшла її координати в інтернеті. Під час роботи над перекладом ми потоваришували. Потім вона стала перекладачем декількох тритментів моїх сценаріїв, організувала мою творчу зустріч в польській діаспорі. Зараз Малгожата живе у Польщі та допомагає нашим біженцям. Вона – надзвичайна людина! І з усіма режисерами, з котрими повинні були подавати сценарії на пітчінги, мене пов’язують дуже теплі стосунки. Я подружилася з видавцем, котрий видавав мої книги в Литві, і його дружиною – редактором видвництва. Якщо чесно, то співпраця з литовцями почалася з того, що я запропонувала роман суто незнайомому видавництву. Тоді у мене не було жодного знайомого з Литви. Тепер у мене в цій прекрасній країні багато друзів – письменники, перекладачі, актори, режисери, скульптори. Коли приїжджаю до Литви, то обов’язково зустрічаюся з представниками української діаспори. До війни видавець Вілюс Гужаускіс та Голова Спілки письменників Литви Біруте Йонушкайте вже побували у мене в гостях в нашому прекрасному місті. Сподіваюся, що після війни до Одеси приїдуть мої численні литовські друзі. Олена Нужна — видавець моїх романів в Україні, з якою ми два роки спілкувались тільки онлайн і нас пов’язували суто ділові стосунки, тепер стала дуже близькою для мене людиною. Їй першій я розповідаю ідеї майбутніх романів. Вона завжди з задоволенням вислуховує і дає свої рекомендації. Приїжджаючи до Києва, я зупиняюсь тільки у неї. І завжди чекаю її в Одесі». «Д». Гадаю, вам везе на людей, бо ви любите людей? У мене складається враження, що з вами складно посваритися. К.З. Посваритися? Так, складно. Щоб зі мною посваритися – треба мене обдурити. «Д». Давайте повернемся до творчості. Історія вашої бабусі — це знову сумна історія. Є проект більш оптимістичний? К.З. Так, є одна дуже оптимістична та незвичайна історія. Сценарій був написаний як повний метр, проте зараз я буду його перобляти для серіалу. Я написала його для двох чудових та відомих актрис – одеситки Галини Суліми на Наталі Васько. Глядач знає та любить їх за багатьма ролями в кіно. Історія буде неординарна и здивує глядача, звичайно, якщо її вдасться реалізувати. І є ще ідея написати про Одесу XIX сторіччя. Якщо знайдемо продюсерів, то ми з Анною Смолій створимо цікаву історію про одну історичну особистість. Це буде вражаюча, красива, костюмована драма про любов. В нашому місті навіть зберігся будинок, де проживала ця історична особистість. Загалом усі мої романи – про любов, але там є й історичні факти». «Д». Одеську історію окремим романом не опубліковано? К.З. Ні. І тому мій задум засекречений. У мене вже якось було таке: поділилася історією з колегою, і вона видала роман за цією історією, причому миттєво. Я, звичайно, не маю прав на історичні події, про них може писати будь-яка людина, але мною була придумана, так би мовити, обгортка для фактів. Ось взяти хоча б затоплення «Титаніка» — одна справа розповідь про катастрофу, інша – історія кохання на судні, що потопає, вона зачаровує. Продовжую інтригувати В книзі «STEK. Мереживо життя» сюжет також закручується в Одесі, дівчина випадково знаходить щоденник у піаніно. У мене самої було старовинне німецьке піаніно STEK. Сюжет народився майже на спір: розмовляючи з вашою колегою, я хотіла їй довести, що роман може виникнути буквально з будь-якого слова. Вона каже: «Піаніно!». Вигадую історію про знайдену схованку в піаніно, розповідаю їй, а потім вже й роман пишу, щоб історії не пропадати! Це ми з братом, граючи в дитинстві, виявили місце, котре цілком могло стати схованкою. «Д». Певно, туди зимою ставили щось на зразок банки з водою, щоб дерево не розсихалося, опалення сушить інструмент… К.З. Гадаю, ви праві. В моєму романі це піаніно купує героїня для своєї бабусі Софочки, замість рояля, котрий неможливо перевезти з Молдаванки у квартиру на Французькому бульварі. Щось в бабусиному образі я взяла у своєї власної, щось – від бабусь моїх подруг. Софочка шалено подобається читачам, вона допомагає своїй внучці розкручувати цікаву історію. А героїня читає знайдений у піаніно щоденник польської дівчини, сама вона вчилася в 121-й школі, і тому знає польську. Потім виявляється, що її родина має декотрий стосунок до цієї дівчини… Треба сказати, що коли своє піаніно я вирішила продати, прийшов перший покупець та заявив, що він хоче зробити з інструмента бар, «викинувши всі нутрощі». Я йому відмовила навідсіч! А потім прийшла піаністка. Я побачила, як ніжно вона провела рукою по клавішах із слонової кістки, потім заграла, але засумувала, бо не могла дозволити собі його купити. Тоді я їй своє піаніно подарувала. Вона тільки заплатила за його вивезення. Сподіваюсь, досі грає на ньому. «Д». За моїм відчуттям, ваші романи виходять недостатнім тиражем, купити їх у магазині – проблема. К.З. Я на це впливати не можу, видавці намагаються друкувати невеликі тиражі, повністю розпродувати, а потім додруковувати знову. Сподіваюся, що після війни тиражі моїх романів будуть додруковані і всі бажаючі зможуть їх купити. А те, що моїх романів нема в продажу, це теж хороший знак – означає, що їх розкуповують і вони подобаються читачам. «Д». Багато хто з письменниць зараз працює в популярному детективному жанрі. Ви б цього хотіли? К.З. Не люблю придумувати злочини, моя героїня – сильна жінка у складних обставинах. Якщо б стала писати детективи, довелося б брати консультантів, юристів, слідчих, щоб достеменно передавати сцени допитів і таке інше. Якщо я пишу про медиків – мене консультують лікарі, якщо про історію – історики. Прискіпливо уточнюю всі подробиці, щоб не було проколів. А коли я писала сценарій історичної драми «Щедрик», дія котрої відбувається в Івано-Франківську (під час описаних подій він називався Станіслав), консультантів було багато, і мені розповідали тонкощі, про які я не знала. Наприклад, що у лікарів у 1939 році неодмінно повинна була бути покоївка, що другий Святий вечір там не з 13-го на 14-е січня, а з 18-го на 19-е, коли у нас Хрещення і ще багато чого. «Д». У вас тепер хороші шанси почати співпрацю з зарубіжними кінокомпаніями. Яким ви бачите цю співпрацю?». К.З. Мабуть, я вас здивую. Коли мене питають, кому віддам сценарій «Стеф», який вже отримав стільки нагород, я відповілаю, що хотіла б віддати українській компанії, щоб це було українське кіно. Хочеться розквіту й підйому в нашій кіноіндустрії». Бесіду вела Ірен Адлер СМЕРТЬ РОСІЙСЬКИМ ОКУПАНТАМ! Помітили помилку? Виділяйте слова з помилкою та натискайте control-enter Новини по цій темі: 5 серпня 2023: Військовий психолог, нічний Париж та піаніст серед гомофобів: Одеський кінофестиваль пропонує відверті фільми 1 серпня 2023: Любов Менделя, сирійська пісня і польський реп-мюзикл: у рамках Одеського кінофестивалю пройде низка спеціальних показів (фото, відео) 27 липня 2023: Обличчя Привозу, драма у персиковому раю та секта анорексички. Одеський кінофестиваль оголошує призовий фонд 19 липня 2023: Молоденька українка та підтоптаний австрієць: Одеський кінофестиваль показує цікаві драми 16 липня 2023: Клоун Буба в Карпатах і паризькі божевільні: Одеський кінофестиваль продовжує інтригувати (фото, відео) |
Статті:
21:02 Королевы льда и Instagram: как «Сестры Кракен» из Одессы покорили хоккей и соцсети!
Одесский хоккей переживает ренессанс: в Украинской лиге дебютировала мужская команда «Шторм», а женская команда «Сестры Кракен» завоевала бронзу на чемпионате страны. Но этим их достижения не ограничились: один из рилзов команды уже собрал 15 миллионов просмотров! Читать дальше Думська в Viber |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Ванька-Встанька, пес Патрон и калина: одесситы поют песни, ставшие частью украинской культуры войны (видео)
|