Одесі повернули втрачену фортецю: студентка-історикиня створила 3D-модель Хаджибею  

Тривимірну реконструкцію фортеці Кочубіїв-Хаджібей — попередниці сучасного міста, перша писемна згадка про яке датується 19 травня 1415 року, презентували в Одесі.

Презентація проєкту «Фортеця Кочубіїв-Ходжабей на берегах Чорного моря. Форпост слави української зброї від давніх часів до сучасної війни за Незалежність України» відбулася в книжковій крамниці-кав'ярні на Європейській, 77. Відвідав захід і кореспондент «Думської».

Невелике затишне приміщення ледь вмістило всіх охочих. Історики, військові, студенти та просто поціновувачі одеської старовини буквально стояли в проходах між книжковими полицями та столиками з кавою. На невеликому екрані повільно обертається фортеця, навіть місце розташування якої не могли встановити понад двісті років, що вже говорити про зовнішній вигляд.

Дві потужні вежі фланкують головний вхід, а над брамою нависає герса — ґратчасті ворота, здатні у разі облоги перекрити шлях ворогу. У внутрішньому дворі — казарми, арсенал та артилерійський дворик. Територією розставлено дванадцять гармат — саме стільки, за даними історичних джерел, мав гарнізон фортеці.

У моделі знайшлося місце і для мінарету з півмісяцем. Це цілком логічно: у XVIII столітті Хаджибей перебував під владою Османської імперії, а фортеця була важливим форпостом на північному узбережжі Чорного моря.

Автор реконструкції — студентка третього курсу історичного факультету Одеського національного університету імені Мечникова Валерія Кравцова.

«П'ять років тому я навчалася в комп'ютерній академії й сперечалася з викладачем, навіщо мені взагалі потрібне 3D-моделювання, — згадує дівчина. — Як виявилося, ніколи не знаєш, які навички знадобляться в майбутньому».

Основою для роботи стали плани з монографії відомого одеського історика та археолога Андрія Красножона, а також результати археологічних розкопок, які допомогли локалізувати залишки фортеці.

«Основна проблема полягала в тому, що існувало багато різних планів, і потрібно було зрозуміти, які елементи з них використовувати, — каже Валерія. — На деяких схемах є мінарет, на інших його немає. У письмових джерелах майже немає описів того, як виглядала фортеця, тому текстури та зовнішній вигляд — це реконструкція».

Історик зізнається, що навіть балкончик на мінареті довелося фактично домальовувати, спираючись на консультації істориків і власну інтуїцію.

Поки що модель лише умовно «посаджена» на схил, що спускається до моря. Але в майбутньому авторка планує привязати її до реального рельєфу Приморського бульвару, додати навколишнє поселення та створити більш деталізовану версію в програмі Blender.

«Я хочу зробити графіку більш реалістичною та цікавою для підлітків і дітей, — зізнається студентка. — Можливо, у майбутньому це стане більш масштабним проєктом».

Одним з ініціаторів презентації виступило оперативне командування «Південь». Його представник Сергій Гуцалюк бачить у проєкті не тільки історичну, а й символічну цінність.

«Через 233 роки після останнього штурму це місце знову стало фортецею, — підкреслив він. — Навесні 2022 року тут розміщувалася техніка наших підрозділів. Це наочна спадкоємність — від Кочубієва та козацьких часів до нинішньої війни за незалежність України».

Після презентації одеський історик Тарас Гончарук нагадав, що перша писемна згадка про Кочубіїв у 1415 році повязана з відправкою значної партії зерна до Константинополя. За його словами, це свідчить про те, що на місці сучасної Одеси вже тоді існував не просто укріплений пункт, а повноцінне портове місто.