Прощання з капітаном легендарної команди Клубу веселих і кмітливих, беззмінним віцепрезидентом Всесвітнього клубу одеситів і головним редактором гумористичного журналу «Фонтан» Валерієм Хаїтом відбулося вранці в театрі музичної комедії.

Як передає кореспондент «Думської», попрощатися з метром гумору прийшли близькі, друзі, колеги та шанувальники таланту.

Театральне фоє ледь вміщало одеситів, які вважали своїм обов'язком вшанувати пам'ять людини, яка всього себе присвячувала улюбленому місту. У нього не було звання «почесний громадянин», але він безсумнівно таким був. Його близький друг Григорій Барац згадує, як 1972 року, коли одеські КВНщики стали чемпіонами, Хаїта несли на руках від вокзалу майже до універмагу.

«Я думаю, що з відходом у краще місце Жванецького, Голубовського, тепер Валери там буде не тільки весело, а й гуморно, тому що Валера розумів гумор не як веселощі, а як дуже культурне, елегантне, інтелігентне ставлення до життя, ніколи нижче пояса, — зазначив Барац. — У нього був ідеальний літературний смак, і тому він десятиліттями редагував єдиний в Одесі гумористичний журнал. Особисто для мене — це відхід дуже близької та рідної людини. Ми повинні зробити все, щоб його славне ім'я не було забуте, принаймні в Одесі».

Хаїт був одним із батьків-засновників Гуморини. Він виховав кілька поколінь КВНщиків. Джентльмен уже наступного покоління Олег Філімонов із теплотою згадує про їхню спільну роботу.

«Коли ми грали в КВК, усі пам'ятаємо, як він за кожне слово нас виправляв: не там поставлене, не так сформульоване — він був перфекціоністом. Це була людина, яка дуже любила життя, любила компанію, веселощі, музику. Іронічна, весела, смішна, зворушлива, блискуче знала поезію. Коли йде така людина, уособлення Одеси, ми всі стаємо сиротами».

Валерія Хаїта не стало на 86-му році життя, разом із ним пішла ціла епоха.

«Нескінченний оптиміст, який вчив нас у будь-якій ситуації дивитися на це життя з гумором, — розповів Іван Ліптуга. — На жаль, ідуть найкращі представники нашого міста. Це боляче усвідомлювати. Валерій Ісакович прожив довге насичене життя і завжди вселяв у нас віру і надію в те, що все буде добре. Він вчив у будь-якій ситуації рухатися вперед, він вірив у свої ідеї і заражав ними нас. Завдяки йому в Одесі з'явився пам'ятник Бабелю, завдяки йому світ побачив книжки десятків авторів, завдяки йому жили покоління команди КВК, жив Всесвітній клуб одеситів».

В останню путь одеського літератора проводили оплесками.