Як заспокоїти людину з гранатою в супермаркеті та чи всіх можна навчити воювати? Одеський психіатр ставить нації діагноз

Нещодавно дивлюся відео в телеграм-каналі. Одеський напівпорожній трамвай котить. Усе як завжди. Важливі бабусі їдуть у своїх таємних справах, жінки в яскравих китайських куртках, дівчатка в шапках із помпоном. Усі мовчать. Дивляться у вікно, за вікном миготять голі й стиглі гілки дерев.

Я спершу не розумію, навіщо хтось зняв ці кадри. Придивляюся. Бруднуватий трамвай. Немите скло. І капосні гілки у вікні. Ну, і? І тут розумію. У вагоні зовсім немає мужиків. Жодного.

Хоча мозок підказує, що це може і збіг, і чоловіків, звісно, поменшало, але не до такої ж міри!

І тут туга накотила. Раціональне «Я» в мозку каже, подивися відео з вечірньої Дерибасівської! Вони (мужики) в безлічі там тусують, і співають, грають на інструментах і навіть морди один одному б'ють.

Розумом розумію, що все не так уже й погано, але душа штовхає мене і штовхає до мозкоправа. А Бітенський він такий, що весь галасливий хаос, який гримить і волає навколо, розкладе акуратно по шухлядках медичної картотеки або по банках, заллє формаліном і приліпить давно відомий науці ярлик. І буде умиротворена тиша.

І від цього справді легше. Тому ділюся з вами почутим.

ЦЕЗАР І ЯБЛУНІ

«Думська». Як ви зустріли 24 лютого? Чи були дзвінки від переляканих пацієнтів?

Костянтин Бітенський. О шостій-сьомій ранку почали телефонувати друзі, питати, ти чув, що сталося???? Вони почали кричати про те, що війна почалася. Я спершу розгубився: «Яка війна? Про що ви говорите?»

А потім почав вглядатися в суть того, що відбувається, і, як більшість українців, побіг за продуктами, затарюватися в аптеках, знімати з картки кошти. Дзвінків пацієнтів не було. Усі займалися своїми побутовими питаннями.

Взагалі страх за своє життя мобілізує людину! Якщо ми подивимося на ветеранів Другої світової, то вони доживали до ста років і більше. Довгий час зберігали ясну свідомість, інтелект. Деменції особливо не було. Пояснюється це тим, що такі надсильні стреси мобілізують усі імунні ендокринні системи людини. Якщо вони не зламали її, то роблять тільки міцнішою. Такий самий парадокс ми спостерігаємо і коли ми вирощуємо яблуньку. І ми надламуємо гілочку, яка приносить мало плодів, і приклеюємо її назад за допомогою скотчу. І що ми бачимо, саме до цієї гілки починає надходити більше поживних речовин, для того, щоб регенерувати цю поламану частину. Завдяки тому, що до цього місця надходить більша кількість поживних речовин, надалі ця гілка дасть найбільше плодів. У тілі людини ми теж бачимо схожий ефект, коли в місці перелому кістки наростає кістковий мозоль і в цьому місці зламати кістку набагато складніше. Сантиметром вище або нижче, будь ласка, але там, де кістковий мозоль, дуже складно. І ось у нашому випадку, коли така стресова подія, людина мобілізується, може бути, звісно, й істерика, можуть впадати в ступор, але все це механізми захисту.

До речі, про механізми захисту. Коли Цезар відбирав собі в особисту охорону людей, то підходив до шеренги потенційних бодігардів і починав їх принижувати, кричати, ображати та дивився на реакцію людини. Якщо легіонер наливався гнівом, починав багровіти, червоніти, здувалися жили, то він його брав. Якщо людина починала бліднути, то таку він одразу відсіював. Суть у вегетативній реакції людини. Якщо вона червоніла, значить, кров до обличчя приливала. Вона сердилася. І в критичній ситуації в такої людини буде приплив крові до мозку, і вона діятиме. А той, хто бліднув, той міг втратити свідомість або впасти в ступор.

ЗАПЕРЕЧЕННЯ, ГНІВ, ТОРГ, ДЕПРЕСІЯ…?

«Д». Як би ви схарактеризували ці два роки? Я впевнений, що в психіатрії є практично всі відповіді. Що було і чого чекати?

К. Б. Люди випробовують різні способи, щоб впоратися з важкими обставинами. Один із методів — це проходження певних етапів прийняття того, що відбувається. Раніше я бачив це у своїх пацієнтів. А тепер я спостерігаю у цілого народу.

Згадайте перший день повномасштабної війни, багато хто кричав, і я серед них: «Та не може такого бути! 21 століття! Штучний інтелект малює картини, роботи крокують, а тут танки, люди з автоматами, захоплення територій! І не Близький Схід проти католицизму, а країна, яка називала себе братньою!» Це стадія заперечення.

Наступна стадія в прийнятті — це гнів. І ми з вами спостерігали як величезна кількість людей пішли в армію, в ТрО, щоб захищати від цих нікчем нашу землю, наше місто, наших дружин і дітей. Пам'ятаєте, як люди голими руками зупиняли танки! Як жінка запитувала в окупанта, чи поклав він у кишеню насіння? Безстрашність і гнів!

Потім гнів змінився торгом. Ці стадії можуть тривати малу кількість часу або розтягуватися.

Торг — спроба відкласти ухвалення рішення про життя в умовах війни. Пам'ятаєте, як в інформаційному полі з'явилися боязкі пропозиції: «А може, домовимося?» Березневі переговори в Туреччині. Ми позаблоковий статус, а питання про приналежність Криму вирішувати засобами дипломатії протягом 15 років. Або, як я чув виступ відомого лікаря, він казав: «Хлопці, коли в нас гниє нога, ми можемо або відрізати її та вижити. Або ж гангрена підніметься і вб'є нас. Є варіант, що ми вилікуємося, але в гострий період потрібно прийняти рішення». І пішли пошепки: «А може…»

Але все припинилося в один день, коли наш Президент сказав: «Ніяких торгів не буде. Повернемо наші землі. З терористами ми домовлятися не станемо». Це всесвітня практика того, що з терористами не домовляються. Так що немає нічого дивного.

А наступна стадія це депресія. Ця стадія триває і до цієї пори. Люди втомлюються. Особливо це було виражено в блекаути. Люди втомлюються від постійних тривог, недосипів, від того, що плачуть їхні діти. Люди повинні відпочивати. Я вас запевняю, під час Другої світової війни, там, де не було бомбардувань, там, де не гриміла канонада, там люди пили, гуляли, веселилися. Тому що не може людина весь час страждати! Навіть ракового хворого родичі намагаються якось розважити, порадувати. Щоб усмішка в нього з'явилася. А в нас багато хто каже, що ні, всі мають страждати!

У нас поки що йде стадія депресивна. Але вже наближається п'ята стадія — прийняття. А може десь уже й настала. Реальність це даність, яка є. І ми повинні до неї пристосовуватися.

Хтось починає заробляти на війні. Ні, не те, що краде, а відкриває магазини з продажу тактичного спорядження, хтось будує будинки для переселенців. Тобто хтось крутиться і намагається пристосуватися до нової реальності. Народ починає виходити з депресії.

ЛЮБОВ ДО БАТЬКІВЩИНИ З БЕЗПЕЧНОЇ ВІДСТАНІ

«Д». Чи немає тут роздвоєння особистості, шизофренії ратувати за перемогу України, перепливаючи річку Тиса? Тобто, тікаючи від призову.

К. Б. Є чотири базові емоції. Це щастя, страх, печаль і гнів. Ще немовля в животику в мами, коли тато ласкаво розмовляє з мамою, воно відчуває радість. Коли мама йде в кіно, а там гучні звуки, воно боїться. Якщо мама засмучена, то і він піде в печаль. Коли ми народжуємося, то наші емоції стають складнішими. Візьмімо гнів і щастя та перемішаємо їх у міксері й отримаємо ревнощі. А якщо ще змішати наші інгредієнти, то отримаємо зовсім складні емоції. Наприклад, любов до Батьківщини. Це любов до чогось неосяжного, невловимого. Ми можемо любити жінку чи дитину або стейк. А що таке Батьківщина? Це суміш емоцій, спогадів, почуттів, надій. І далеко не всі люди вміють переживати такі почуття. Відчуваючи любов до Батьківщини, багато хлопців пішли захищати її.

Інші ж люди, їх не можна звинувачувати в тому, що вони примітивні, не настільки розвинені емоційно. Не настільки чутливі. Вони насамперед відчули почуття страху. За себе і за своїх рідних. І вони тікали. Але в них залишилася ностальгія. І за Дерибасівською, і за нашими спальними районами, і за нашими бабусями біля під'їзду. За двориками, нарешті, за нашим морем. Вони хочуть додому! І тому ратують за перемогу! При цьому з безпечної відстані.

ЛЮДИ, ЯК МУРАХИ! АБО НІ…

«Д». Тоді одразу наступне запитання, яке пов'язане з попереднім. Чи є у людей таке розшарування як у мурах? Чи є природжені солдати і природжені робітники? Чи кожна людина може бути воїном?

К. Б. Є розшарування. Звернімося до стародавньої Спарти. Там, як відомо з міфології, хворобливих і кволих немовлят чоловічої статі скидали зі скелі. Спарта могла похвалитися сильними воїнами, але зі Спарти до нас не дійшов жоден науковий винахід, ні література, ні театр, ні скульптура. Мистецтво було на найпримітивнішому рівні. У людини, якщо є талант до римоплетства, вона проявлятиме його і на полі бою. Там і цього не було. З чого робимо висновок, що так, деякі люди схильні до боїв, вони фізично сильніші, витриваліші, їхній інтелект заточений під швидке реагування. А, з іншого боку, є люди відчужені від цієї дійсності! (пам'ятаєте письменника-фантаста, який з дружиною купував пральний порошок «Дар'я» в мініатюрі Жванецького: «Я розсіяний. Можу в будь-який момент під трамвай»). Кого не візьми з великих учених, мало хто був пристосований до звичайного побутового життя. Ходять вони в одному й тому ж. По кілька днів могли не їсти, захоплені своїми дослідженнями. А про те, щоб прибрати квартиру або випрати спіднє, вони навіть не замислювалися. Це їм нецікаво. Чи може така людина бути дисциплінованим військовим? Може вона швидко реагувати на небезпеку? Ні. Не може. Я вам більше скажу, люди, які займаються стратегією і тактикою, аж ніяк не прекрасні воїни. Вони бачать усю картину загалом і знають, як перехитрити противника.

Це той збіг, коли людина тонкого розуму йде в армію і може поєднати військове мистецтво і свій розум.

ГЕРОЇ І НАТОВП

«Д». Від початку повномасштабної війни було багато героїв в інформаційному полі. Це і Кім, і Арестович, і матюкальник Поворознюк, і пес Патрон. Та наш президент був на обкладинках усіх світових видань! Потім вони «стрімким домкратом» падали в небуття або йшли шукати міни, як пес Патрон, чому смаки та прихильності людей змінилися?

К. Б. Суспільство, натовп за своїм психологічним рівнем прирівнюється до рівня дитини. Якщо ми візьмемо кожного окремого індивідуума, то він може бути і високоінтелектуальним, і відважним. І звісно в натовпі є і тупі, і агресивні, і малодушні люди. Тому натовпом одночасно і легко, і складно керувати! Його легко завести, як і дитину. А зупинити вельми складно. Складно напоумити натовп, як складно напоумити дитину. Натовп рухається інстинктами, емоціями, як поводиться дитина. Натовпу потрібні жертви. Щоб утримувати його від образ, розколів та іншої думки. У нас цих жертв достатньо. Внаслідок цього більшість із нас згуртовані проти єдиного ворога. Людина, яка веде натовп, не повинна його ображати, а його як, і дитину, дуже легко образити. А рішення, які ухвалює голова держави, дуже рідко бувають всім «в масть». Мало хто хоче, щоб його призивали на службу в такий жорсткий спосіб, як робить це ТЦК. Натовпу не сподобається як забезпечується наша армія. Не подобається корупція. Натовп сприймає це як зраду! Чому крадуть депутати, чому нагрівають руки на цій війні? А ображають натовп неправильно ухвалені рішення, програші або ж коли лідер оступається. Натовп приймає це дуже болісно. Він може не давати шансу.

ЛЮДИНА З ГРАНАТОЮ В СУПЕРМАРКЕТІ

«Д». Зараз дедалі більше повідомлень про те, що в смітнику знайшли гранату, а то й просто на вулиці, що служивий після «нуля», якому ампутували ногу, накинувся вдома на матір із молотком. Інший дав чергу з АК з балкона. Люди, які повертаються звідти, потребують психологічної допомоги, а її немає і вони йдуть «чудити». Як поводитися з людиною, яка кричить у супермаркеті: «Я воював за вас! Виродки! Усіх підірву!»

К.Б. Ми з вами бачимо зараз епідемію ПТСР! Людина, яка повернулася з поля бою, де вона віддавала життя за нас, за мирне населення, не бачить пошани та поваги до себе. Дивімось правді в очі, у всіх свої проблеми. І щойно він повернувся, всі навколо нього танцюють і кажуть: «Спасибі рідний, якби не ти, ми були б зараз в окупації». Мине п'ять-шість днів і в тих, хто танцював і обіймався з бійцем, продовжиться їхнє повсякденне життя з його проблемами. Когось викликав начальник «на килим», інший посварився з коханою, третьому віддавили ногу в маршрутці. Побутовуха швидко розтопче флер цієї вдячності й шанування. І люди розбредуться у своїх справах. А боєць не бачить колишнього ставлення і починає злитися. Це відбуватиметься і коли ми переможемо і настане мир. Свято Перемоги відгримить і вони зіткнуться з тим, що треба йти заробляти копійки. Зіткнуться з тим, що вони не потрібні, як це було з кожною армією світу. З Афганом і коли в нього зайшли американські війська і коли радянські, з В'єтнамом, з Іраком. І скрізь до військових ставилися без належного пієтету. У лікування їх вкладається дуже мала кількість грошей. І ми, на жаль, почуємо ще не раз чергу з Калашникова і вибух гранати від такої знедоленої людини з порожніми очима. Що робити в такому випадку? Якщо ви близька людина або у вас відсутній страх за своє життя, підійти та постаратися заспокоїти.

Потрібно говорити, що розумієш її почуття.

«Я розумію, що ти хочеш сказати. Я чую все, що ти говориш! Усі твої емоції» і махати головою в такт його словам. І його це вже почне заспокоювати. Якщо ви не готові ризикнути і йти до такої людини, краще втекти. Викликати поліцію.

А ЩО В РОСІЯН?

«Д». Як ви думаєте, російське суспільство втомилося від війни?

К. Б. Так втомилося. Я впевнений у цьому. Від цієї безглуздої війни вже весь світ втомився. Усі від неї страждають. Можливо, якийсь дід із «глибинного народу» залишається незачепленим. І в нього все гаразд. Пенсії на чекушку і закусь вистачає, і добре. І скалиться беззубо: «Клим насшф!» Ось йому все одно. А ті, хто живуть у великих містах, бояться мобілізації, їхній рівень життя почав падати, ті, хто літав до Європи, тепер літають до Туреччини, ті, хто літав до Туреччини, — завітайте на озеро Байкал.

І потім кепсько коли весь світ тебе, м'яко кажучи, не любить.

Прийшов я до психіатра з нервовим тиком, тремтінням кінцівок, блідими покривами шкіри, ішов із відчуттям просвітлення й умиротворення.

І навіть весело посміхнувся ТЦКшникам на вулиці.

Автор — спеціальний кореспондент «Думської» Дмитро Жогов

E-mail
Пароль