Фронтова байка про найманців, туман війни та ілюзіоністів у погонах: як наші військові чарівники ворога навколо пальця обводять

«Думська» продовжує публікацію розповідей про війну нашого спеціального кореспондента Георгія Ак-Мурзи. Попри те, що автор наполегливо продовжує називати свої матеріали байками, всі вони засновані на реальних фактах. У деяких випадках Георгій сам був очевидцем або учасником подій.

І так, у публікації без купюр залишено лексику наших героїв, серед якої й мат зустрічається.

             Присвячується загиблому Другу, бійцю ЗСУ Віктору «Фугасу» Хоменку.

У середині 2022 року на занедбаній сільській дорозі я проколов колесо машини осколком міни. Так і застряг далеко від шиномонтажів та інших благ цивілізації десь на запорізькому напрямку фронту. Запаска вийшла з ладу з тієї ж причини десятьма кілометрами раніше. Завдяки щасливому випадку, командир підрозділу, назвемо його RIDDLE 5.0, проїжджав повз і буквально врятував мене, відбуксирувавши до себе в розташування. Там чекав нічліг і допомога механіків. Завдяки їм машина була на ходу вже наступного ранку. Здавалося б, переночував і вранці поїхав. Однак за цей час дізнався стільки всього… Але про все по черзі.

Увечері того ж дня, присьорбуючи гарячий чай у напівзруйнованій прибудові занедбаної ферми, обладнаній під імпровізовану їдальню, я став мимовільним свідком дуже дивного діалогу командира підрозділу Riddle капітана на псевдо Гай з якимось начальницьким візаві.

- 5757, як чути, прийом? Є розмова до вас! — прохрипіла рація, що висить на стільці.

- Тут, на зв'язку! — відповів Гай.

- Сьомий говорить. З хера ти на локації N роту Інолегіону засвітив? БР-ки (Бойового розпорядження, — Ред.) на засвічення такої цілі не давав тобі. Що за самодіяльність, Гай? — обурено промовив густий бас по той бік.

- Яку роту Інолегіону? Усе ставив по БР-ці чітко, ніяких інших цілей не виставляв, Сьомий! — спантеличено відповів Гай.

- Блядь, ти мене за тупого чи що, тримаєш? По відкритому зв'язку твоя ціль щосили пиздить іноземними мовами, всі орки вже в курсі, що на локації N рота Інолегіону заїхала! Хоча там ніяких іноземців немає, і бути не може. Тобто твоя робота. Мене вже в штабі їбуть по повній програмі за твої викрутаси, Гай. Негайно усунути самодіяльний цирк! Кінець зв'язку… — невдоволено гаркнув сердитий бас.

Рація булькнула і відключилася. Капітан Гай знизав плечима і, йдучи, невизначено махнув рукою в мій бік, мовляв, служба є служба. Пий чай, відпочивай, мовляв, менше знаєш, міцніше спиш.

Почутий діалог не був схожий на стандартні армійські розмови по радіозв'язку. Не були схожі на стандартні й предмети, побачені одразу по приїзду в ангарі, куди затягли мою багатостраждальну машину. У бараку стояли… дуже схожі на справжні, макети бойової техніки — два повнорозмірні каркаси обтягнутих камуфляжною і явно металізованою тканиною радянських танків і один напіврозібраний псевдолеопард. Саме приміщення було заставлено столами з інструментами, що валялися на них, горами старих кнопкових телефонів, радіодеталей і древніх плат.

Переповнений купою запитань, вранці відшукав командира. Не встигнувши поставити запитання, отримав відповідь, мовляв, розповісти можна. Але. За умови, що розповідь про підрозділ RIDDLE 5.0 вийде лише… через рік. Плюс — із повною зміною, по-перше, назви підрозділу, по-друге, позивних і локації подій. І, по-третє, деяких суто технічних подробиць. Заборона на фото і фільмування передбачалася автоматично.

- Власне, нічого нового, не розповім, журналісте, — почав Гай. — Дезінформація, обман противника і створення хибних цілей — напевно, це використовували на будь-якій війні, починаючи з того часу, коли воювали ще кам'яними сокирами. Ще якийсь китайський філософ Сунь Щось Там сказав: «Війна суцільне наїбалово, коли ти можеш дати противнику пизди, прикидайся слабким. І навпаки, коли тобі дають пизди, прикинься сильним. Найобувай противника скрізь і завжди, і буде тобі щастя, перемога та інші ніштяки».

Необізнаність командира про те, хто такий Сунь Цзи, і вільне трактування його «Мистецтва війни» мене дещо спантеличило, проте я слухав далі.

- Наша робота — створення того, що в комп'ютерних іграх називають «туман війни». Коротше, найобуємо орків, як можемо, всіма підручними методами. Звісно, вчився цього довго, спеціальність у мене така. Де такому вчать? Гм. У деяких цікавих закладах, усе по науці. Але й творчість — наше все, без неї ніяк. Тому відбираю в підрозділ особовий склад тільки сам. Пріоритет у молоді: рукатих механіків і комп'ютерних геніїв.

Гай знову уважно на мене подивився. Схоже, він був задоволений враженням, яке справляв, і продовжив.

- Підрозділ фокусників, так би мовити, щодня щось нове творимо. Те, що ти бачив в ангарі — макети танків та іншого мотлоху — добре не забуте старе. Помилкові аеродроми та стоянки фальшивих танків ще у Другій світовій добре себе показали. Для розуміння, журналіст, майже чверть тих «вдалих» прильотів орківських ракет і артнальотів з «ліквідацією українських цілей», про які сурмить русня у своїх каналах, відпрацьовані за хибняками, які створюють такі підрозділи, як мій. Крім витрати орківського б/к у величезній кількості, маємо відволікання від реальних підрозділів. Що відбувається далі — турбота штабу. Наша справа — створити ілюзію реальних підрозділів. І їхнє знищення цих цілей орками.

Картинка в голові поступово складалася. З одного боку уривчасті спогади з фільмів-книг про те, як наші нацистів дурили, з іншого — спроба перенести це все на нинішні умови. А Гай усе продовжував.

- Крім фальшивих аеродромів і танкових груп, можемо що завгодно створити. Від хибних командних пунктів до фальшивих РЕБ. Читав, мабуть, як нещодавно орки на весь світ вихвалялися вдалим обстрілом «високоточним ракетним аналоговнетом» фронтового командного пункту нашого Генштабу і знищенням кількох генералів? Наша робота. Як то кажуть, жоден генеральський лампас не постраждав. Усі цілі, п'ють кофій, керують, чим треба керувати. А мені великі дяки шлють.

А чи не бреше? Чи не приписує собі вигадані заслуги? Перевірити б його слова, але як…

- Звісно, створення такого серйозного фейку, як командний пункт, вимагає серйозної роботи, напружуємося як можемо. Ну і без іскри творчої нікуди — у цьому відношенні народ у підрозділі креативний зібрався. У мене є пацан 23-х років, сержанта нещодавно отримав і медаль за креатив на полі бою. Пацанчик — справжній маестро наїбалова в ефірі — останній знищений орками неправдивий КП цілодобово віщав в ефірі по різних каналах, причому жодного разу не повторювався. Ось для цього просимо у волонтерів старі телефони і радіодеталі різні. За умови кмітливості та правильних схем з автономним живленням, ці телефони самі телефонують, відтворюють розмови різні військові й не зовсім. Іноді телефони навіть у тил дзвонять, розповідають «рідним і близьким» як добре годують на камбузі командного пункту. І навіть про те, як зарплату затримують, типу, майор із фінчастини — гімно і нехороша людина…

А ось у це повірити вже простіше. Але все ще не вистачає подробиць.

- Для повної схожості, звісно, навколо фейку метушню робочу створюємо. Для візуального спостереження зверху і наземних стукачів з-поміж місцевих почекунів. Хтось убиті джипи та вантажівки туди-сюди ганяє до «штабу» або «аеродрому», на хибняку всі макети туди-сюди котять, пересуваються, мотори ревуть. Ефір гуде, «начальство» в ефірі проявляють активність. «Солдати», «офіцери» і «генерали» з шевронами «Генштабу» туди-сюди бігають.

Гай знову пильно подивився на мене. Ніби намагався зрозуміти, чи дотримаю слова про річну затримку матеріалу. Чи варто продовжувати цю розмову.

- І… чекаємо прильотів. Ніхто не зможе вангувати, в який момент прилетить по всьому хибному руху. Втрати, звісно, теж є, така робота в нас. Нещодавно один двохсотий, чотирьох трьохсотих відвезли до шпиталю, балістичною ракетою влупили орки, мої не всі встигли відійти з об'єкта… Тому й розповідаю тобі, журналісте. Напиши коли-небудь про моїх хлопців — вони справжні герої, у нас свій фронт, свої ризики, — здавалося, що Гай вирішив, що мені таки можна довіряти.

- А те, що я чув про іноземних добровольців, теж ваша робота? З тієї ж серії — хибна мета для росіян — «легіон найманців»? — запитав я в офіцера.

- А-а… це. То вже не наша робота. Помилочка вийшла. Не повіриш, на нашу локацію зайшла рота, яку набрали в Закарпатті. Як звучить українська мова у виконанні хлопців із Закарпаття, по всій армії анекдоти ходять. Кажуть, що вони самі один одного насилу розуміють. Зайшли закарпатці на позиції, подзвонили туди-сюди, додому — друзям — дружинам. От і створили мимоволі туман війни, на тому боці розмови перехопили. Орки одразу розтрубили, що до нас чи то польські, чи то фінські найманці зайшли…

А ось це зовсім на правду схоже. Доводилося мені бувати й в Ужгороді, й в селах по той бік Карпат. Насилу розумів, про що аборигени між собою спілкуються.

- Поки телефони в хлопців не повідбирали командири, по позиціях закарпатців конкретно прилетіло, звісно. Але і мені, заодно, прилетіло. Від начальства. За хибну мету — польсько-фінсько-занзібарських найманців там, де ніяких фейків не планувалося… Тільки потім розібралися. Але начальство виданих раніше «пиздюлів» назад ніколи не забирає. І не перепрошує. Як кажуть у військах: «пиздюля зайвою не буває». Але це таке, я хоч і отримав, але на вус намотав. Взагалі, дуже цікава ідея, так! — капітан Гай усміхнувся, задумливо погладивши потилицю.

Після цієї зустрічі, під час прочитання чергової переможної реляції у ворожих ЗМІ про «кілька сотень чи тисяч ліквідованих іноземних найманців на службі України», завжди згадую посмішку капітана Гая.

Автор — спеціальний кореспондент «Думської» Георгій Ак-Мурза