Новий Верден чи Сталінград? Що відбувається в Бахмуті і чому росія обов`язково програє (колонка головного редактора)

Те, що відбувається в Бахмуті та на його околицях, уже котрий місяць дає поживу для вигадок військових експертів та істориків усіх мастей. Битву за невеликий і не найважливіший у стратегічному плані населений пункт Донецької області порівнюють із Верденом і Соммою Першої світової, а найсміливіші любителі аналогій — навіть зі Сталінградом й Ель-Аламейном Другої. Зерно істини, мабуть, у їхніх конструкціях є, але лише зерно.

Бахмут, справді, став шверпунктом (точкою докладання зусиль) третього чи четвертого російського наступу, що видихнув, так по-справжньому і не розпочавшись, і місто штурмують уже без жодної мети — просто для того, щоб усі понесені втрати не видавалися зовсім уже безглуздими.

Ба більше, оборона цього вже майже безжиттєвого місця, позначки на карті, триває вже довше, ніж бої за згадані Верден, Сомму і Сталінград. Хіба що кількість загиблих обчислюється не сотнями, а «всього лише» десятками тисяч людей. Ну так і війну ведуть не багатомільйонні армії: і наші, й російські сили за мірками великих боєнь XX століття досить скромні. З іншого боку, вогневий потенціал їх за меншої чисельності особового складу вищий, ніж у ті часи. Словом, порівнювати можна.

Але є одна обставина, яка разюче відрізняє Бахмут від перерахованих битв минулого: наступальні операції німців і союзників мали сенс. Наприклад, успіх німецького рейху під Верденом обвалив би величезну ділянку фронту Антанти і дав би можливість Deutsches Heer вийти у фланг і тил захисникам Парижа. Був задум, частково реалізований, і в наступі союзників при Соммі, були перспективи у німецького просування до Волги й Олександрії. Якоюсь мірою це виправдовує понесені втрати (дуже малою, звичайно ж), а від невдач ніхто не застрахований.

Інша справа — Бахмут. Виявлену російським командуванням завзятість при спробах взяти цей райцентр практично в лоб пояснити складно: жодного виграшу, крім сумнівного пропагандистського, у разі успіху вони не отримають.

Що, власне, підтверджують останні події. Отже, до сьогоднішнього дня. Судячи з усього, окупаційні війська контролюють майже все місто. Українські сили, наскільки відомо, утримують тільки кілька будівель на західній околиці, та й то не факт, що на момент публікації цього матеріалу вони не залишили їх (досить імовірно, що залишили ще вчора).

Перемога рф? Ні, звісно. По-перше, за Бахмутом ще кілька ліній української оборони. Довгий і болісний штурм міста з «м'ясними» атаками ніяк не назвеш проривом, гарного маневру явно не виходить, за ними будуть лише нові «м'ясні» атаки і колосальні втрати. У якийсь момент навіть така країна, як росія, культурною скріпою якої завжди було «баби нових народять», зіткнеться з дефіцитом людського ресурсу. Тим більше, що «баби», вибачте, давно вже народжують не так активно, як у XX столітті.

По-друге, Сили оборони теж на місці не сидять. Крім відбиття лобових штурмів і поступового відходу з Бахмута, вони останніми тижнями досить успішно діяли на флангах, у передмістях. Просування є і на півночі, і на півдні, причому під контроль було взято не якісь місцевості, а панівні висоти: Бахмут, як відомо (і легко переконатися, кинувши погляд на топографічну мапу), розташований сильно внизу і легко прострілюється. Виходить, версія про те, що росіянам просто створили «зручний» напрямок для наступу, щоб по максимуму винищити їхні сили, підтверджується. Місто перетворили на вогневий мішок для окупантів…

Битва в самому розпалі. Можливо, просто зараз настає її кульмінаційний момент. Сторони роблять свої ходи, кидаючи в бій людей і техніку.

Верден? То був заглухлий наступ із колосальними втратами. Чи все ж таки Сталінград — контрнаступ з оточенням і розгромом військ агресора?

Покаже час. У будь-якому разі,

Україна обов'язково переможе.

Автор — Олег Константинов, головний редактор «Думської»