Двісті років одеського Різдва й Нового року: перша ялинка — для дочки імператора, а кутею лякали росіян  

Різдво та Новий рік відзначали в Одесі з самого моменту «переустанови» міста у 1794 році, коли він після російського завоювання став значною мірою християнським.

В різні часи свята проходили по-різному. Були і по-справжньому веселі, з відповідною атмосферою та достатком на столах, але були й такі, що припадали на періоди катаклізмів, воєн та революцій.

«Думська» згадує найнезвичайніші та найскладніші різдвяно-новорічні дні в одеській історії. Сьогодні – частина перша.

ПЕРША ЯЛИНКА — ДЛЯ ПОЗАШЛЮБНОЇ ДОЧКИ ІМПЕРАТОРА

Як відомо, традиція наряджати на Різдво хвойне дерево прийшла до нас із Німеччини. Зародилася вона в ранній Новий час, хоча, мабуть, культурне коріння цього феномена слід шукати ще в дохристиянську епоху.

До Одеси першу ялинку привезли 1814 року з Софіївського парку, що в Умані: власних хвойних насаджень у ті часи ні в самому місті, ні в окрузі не було, тож зелена красуня викликала справжній фурор.

Ялина стала прикрасою різдвяного балу, влаштованого генерал-губернатором Арманом Еммануелем дю Плессі Рішельє для приїжджої до Одеси фаворитки імператора Олександра I Марії Наришкіної та її маленької доньки Софії — спільної з царем. Свято проходило в палаці Потоцьких (нині Худмузей), яким належала і Софіївка.

«Навколо ялинки, що сяє тисячами вогнями, кружляли в хороводі під звуки оркестру з італійської опери не тільки радісні діти, а й пані, і сановні чоловіки на чолі з містоправителем Одеси, струнким і витонченим Рішельє», — так описував бал історик Олександр де Рібас.

В ОСНОВНОМУ… ШТУЧНІ

Треба сказати, що звичай вбирати на Різдво та Новий рік ялинку тоді ні в Одесі, ні в решті імперії не прижився. Традицією це стало лише ближче до середини ХІХ століття. Одесити через об'єктивні обставини здебільшого не могли дозволити собі справжню хвою, тому до початку XX століття ставили штучні ялинки та сосни — як то кажуть, коли це ще не було мейнстримом.

«Звичайно купують штучні дерева та обвішують їх кримськими яблуками, мигдалем, горіхами, – пише у своїй статті «Свята Різдва Христового та Новий рік в Одесі» (1834) літератор Павло Морозов. — Навколо цих плодоносних рослин, що затверджуються на столах, покритих чистими скатертинами, кладуть іграшки, перенесені сюди з берегів Сени та Темзи невтомною торгівлею».

Дуже резонансна подія, пов'язана з ялинкою, сталася в Одесі в ніч під Різдво 1912 року. Інформує «Одеський листок»:

«Запевняють, ніби в одного з чиновників розшукового відділення в ніч під Різдво викрали ялинку з усіма на ній прикрасами і запаленими свічками. Зловмисники втекли, але завдяки снігу, що випав, і собачці Шпіцу, сліди їх знайдено: безсумнівно, що викрадачі рано чи пізно будуть розшукані і понесуть належну кару».

ЗБИВАЛИ З ПАНТЕЛИКУ МОСКАЛІВ

Попри те, що етнічні українці склали більшість населення Одеси лише у XX столітті, місто незмінно перебувало під сильним впливом української культури, що виходила з навколишніх сіл та містечок. Відбилося це й на різдвяно-новорічних традиціях дореволюційного часу. У Морозова читаємо:

«Духовний бік обідів, що бувають 24-го грудня, пожвавлюється веселою, відвертою розмовою, думкою про закінчення занять і перспективою святкових задоволень. Чи знаєте, як кличуть іноді на обіди, про які ми зараз говорили? Запрошенням на кутю. Це походить від звичаю, що перейшов сюди з Малоросії (імперська назва України, — Ред.), — на Водохресний і Різдвяний святвечори подавати сарацинське пшоно (рис, — Ред), варене з родзинками. Мені розповідали, що один москвич, який нещодавно приїхав до Одеси, отримавши запрошення на кутю, подумав, що його кличуть на поминки, і з'явився в жалобі з голови до ніг, на превеликий острах господині будинку, що вірила віщунам і прикметам».

Далі буде…

Автор — Віктор Босняк