Усе свідчить про те, що новий російський «великий» наступ, про який так багато говорили аналітики та інша публіка, вже почався. Точніше, триває, оскільки в реальності йдеться не про якусь принципово нову операцію, а про активізацію бойових дій на тих ділянках фронту, де вони і так велися.  

Основні події розгортаються біля Бахмута, який противник безуспішно намагається взяти із серпня минулого року. Однак якщо раніше ворог робив переважно лобові атаки хвилями піхоти, зазнаючи колосальних, за сучасними мірками, втрат, то віднедавна змінив підхід і зосередив зусилля на оточенні населеного пункту. І це принесло певний результат: росіянам вдалося суттєво покращити своє становище, обійшовши з півночі та півдня українські сили та закріпившись на околицях міста.  

Найнеприємнішою для наших захисників стала втрата (повна чи часткова — тут поки що складно сказати) селища Червона Гора, що є північним передмістям Бахмута. Через особливості місцевості саме звідти найпростіше просуватися в саме місто, яке лежить у низині, в долині річки Бахмутка.   

Так чи інакше, ситуація в районі Бахмута погіршується, він майже відрізаний, і зараз зв'язок із «великою землею» нормально забезпечується лише однією дорогою. Крім того, росіяни намагаються прорватися вже далі Бахмута, забезпечивши його надійне оточення і вихід на оперативний простір у районі Часового Яру (командна висота) та Кліщіївки.  

Усе це необхідно для розвитку наступу далі на північний схід — з метою виходу до Сєвєродонбаської (Краматорської, Слов'янсько-Краматорської) агломерації.  

Другий удар по тій самій агломерації, судячи з усього, завдається від Кремінної, де противник зумів накопичити значну кількість військ (близько 9 тисяч осіб, переважно десантників), у бік Зарічного і Лиману, а далі — до Райгородка і Слов'янська з Краматорськом. Місцевість там лісиста, складна для ведення бою, тому й особливих успіхів для противника поки що не спостерігається.   

Зрозуміло одне: окупанти намагаються сформувати своєрідні кліщі, покликані охопити згадану агломерацію з півночі та півдня.  

Усі інші удари, схоже, мають допоміжний характер, хоча й на їхніх напрямках тривають доволі серйозні бої. Йдеться, насамперед, про Вугледар та Авдіївку, а також про окупований клаптик Харківської області, де окупанти прориваються від Сватова в бік Куп'янська.

Під Вугледаром, до речі, противник днями ґрунтовно дістав по зубах, вкотре продемонструвавши схильність до шаблонних дій і відсутність тактичної гнучкості. Підрозділи 155-ї бригади морської піхоти, а також 36-ї і 37-ї мотострілецьких бригад ЗС РФ намагалися обійти місто з півдня, щоб відрізати, але були гідно зустрінуті українськими захисниками. Очевидно, там організували засідку з використанням мін та артилерії. У підсумку ворог потрапив у вогневий мішок і зазнав серйозних втрат. За неперевіреними поки що даними, щонайменше 30 танків, БМП і бронетранспортерів окупанти просто кинули в поле. Частину, щоправда, потім зуміли повернути.

Таким чином, на стратегічному рівні «новий великий російський наступ» поки що не видається великим сюрпризом — це дії за вже знайомими напрямками на сході України з уже давно зрозумілою метою — завершити окупацію Луганської та Донецької областей, а також, імовірно, просунутися до Харківської області, щоб відкинути українські війська назад і знову захопити Куп'янськ і (в ідеалі) Ізюм.

Яким буде результат цієї активності, поки що говорити рано. Все залежить від наряду сил, задуму їхнього використання і здатності російського командування реалізувати цей задум. Не виключено, що зараз українські захисники мають справу з першим ешелоном військ ворога, завдання якого — прогризти нашу оборону і створити плацдарми для подальшого наступу. Він неабияк пошарпаний, відчуває дикий некомплект усього необхідного, зокрема особового складу, але все ще боєздатний. А розвивати успіх буде вже свіжий або відносно свіжий другий, куди більш насичений технікою. Утім, поки що це тільки наші припущення.

Хай там як, слід згадати, що навесні та влітку минулого року, коли противник взяв Сєвєродонецьк і Лисичанськ, а ворожі десантники місяцями билися в «трикутнику смерті» між тоді ще окупованим Ізюмом та одвічною ціллю росіян — Слов'янськом, ситуація була не надто кращою, якщо не гіршою, ніж зараз. Але українські війська на Донбасі вистояли. І потім завдали контрудару у Харківській області.

І кілька висновків навздогін, так би мовити. рф явно намагається реалізувати потенціал, отриманий в результаті поповнення частин новою живою силою після мобілізації. Але яка якість мобілізованих? І головне — який відсоток механізації їхніх військ і взагалі стан їхнього озброєння?

Також противник намагається встигнути потрапити у «вікно можливостей» до поставок в Україну нових зразків західної техніки.

І вже точно однією з цілей операції, що розгортається, є завадити українцям використати сили і засоби, які, ймовірно, накопичуються для весняного контрнаступу.

Будемо сподіватися, нічого в них не вийде.

Україна обов'язково переможе!

Автори — Микола Ларін та Микола Яковенко, мапи — twitter.com/War_Mapper