Непрямий «двіж Залужного»: кримська «бавовна» як важливий етап ізоляції сил окупантів на південному напрямку (колонка головного редактора)

Отже, перша по-справжньому серйозна «бавовна» сталася в тимчасово окупованому Криму. Серія потужних вибухів прогриміла на військовому аеродромі Новофедорівка, де базується 43-й окремий морський штурмовий авіаційний полк чорноморського флоту росії (Су-24М/Р, Су-30СМ та інша техніка) і знаходиться знаменита НІТКА — наземний випробовувальний тренувальний комплекс підготовки пілотів палубної авіації.

Точної інформації про втрати окупантів поки немає, але, судячи з відео та фото, зроблених на місці події та в околицях, вони мають бути чималими.

Міністерство оборони України заявило, що не знає причин «займання», єхидно додавши, що «вкотре нагадує про правила пожежної безпеки та заборону куріння у недозволених місцях».

У російському інформаційному просторі панує розгубленість і висуваються різні версії того, що трапилося — від українських ракет та/або диверсантів до того ж необережного куріння або мимовільного самопідриву боєприпасів. Остання поки обрана як основна («повідомляють джерела ТАСС»).

Від території, яку контролюють Сили оборони, до місця прильотів – понад 200 кілометрів. Офіційно на озброєнні України систем, здатних бити на таку відстань, немає. Так, розроблявся як заміна застарілих «точок» оперативно-тактичний комплекс «Грім» із граничною дальністю до 500 км. Його пускову установку якось показали на параді, але, наскільки відомо, до ладу систему так і не довели.

Так, деякі модернізації оперативно-тактичної ракети ATACMS, призначеної як особливий боєприпас для комплексів MLRS і HIMARS, які зараз активно використовують Збройні сили, летять на 300 км і далі. Проте вони офіційно (наголошую, офіційно) на озброєнні українських захисників відсутні.

Втім, перед початком повномасштабної війни та «Нептун» вважався недопрацьованим, «сирим», і протирадіолокаційних HARM'ів у нас ніколи не було, як і літаків, здатних їх застосовувати. Офіційно.

А воно он як…

До речі, удар по Сакському летовищу — не перша «аномалія» з особливо далекими прильотами. Раніше був, наприклад, інцидент із НПЗ у Новошахтинську. Досі невідомо, як вдалося потопити російський великий десантний корабель у порту Бердянська. Не варто забувати і про «вітання» чорноморського флоту нацистів із професійним святом.

Так, ценеми і настамнемає.

Хоча, звичайно, всі розуміють, що, швидше за все, світ в черговий раз став свідком того, як Залужний, у сенсі Сили оборони, «мутить двіж». І неважливо чим і як. Головне – результат!

А він у наявності.

Якщо авіабазу в Криму справді вразили українські захисники, то разом з іншими «бавовнами» та дивними загораннями в тилу противника на південному напрямку, кількість яких досягла, напевно, сотні, це вже навіть не закономірність. Це медичний факт — Україна системно та методично вичавлює ворога зі свого півдня.

Уражаються передові склади з боєприпасами та паливом, важливі залізничні вузли, мости (через Дніпро та Інгулець), авіабази. Одночасно з ударами далекобійних систем працюють механізовані та мотопіхотні бригади, які турбують та сковують сили окупантів на лінії зіткнення, причому щодня українські підрозділи атакують у різних місцях.

Противник, який гарячково стягує в Херсонську та Запорізьку області все, що поки має, позбавляється волі маневру, сіпається і нервується, у нього все гірше з логістикою та підтримкою з повітря. Я вже не кажу про те, що літаки, які, вочевидь, знищили в Саках, брали участь у завданні ракетних ударів по українських містах та селищах.

Загалом це дуже схоже на операцію із зачистки від окупантів острова Зміїний, тільки масштаб, м'яко кажучи, більший. Тобто ми спостерігаємо за класичною ізоляцією району бойових дій (Interdiction mission) – так у західній військовій науці називається комплекс дій, що передбачають системне відсікання активних підрозділів ворога від тилів, сковування їх із наступним розгромом чи примусом до відходу, який обов'язково супроводжуватиметься втратами.

Метод цей дуже відрізняється від класичної радянської «глибокої операції», апологетами якої, схоже, залишаються російські генерали: з вогневим валом, проривом на всю глибину оборони противника, введенням маневрених груп тощо. Щоправда, поки в них ця операція виходить погано, точніше, зовсім не виходить. Мабуть, за умов сучасної війни схеми 30-40-х років минулого століття не діють.

Надо сказати, українські війська не просто успішно застосовують НАТОвську тактику, а й творчо її вдосконалюють, дивуючи союзників. Так, наприклад, кажуть, що пускові установки HIMARS, які завдають ударів по об'єктах в оперативному тилу супротивника, переміщаються вздовж лінії фронту незарядженими, розвиваючи немаленьку швидкість. Замість того, щоб тягти повний боєкомплект на собі, вони курсують між добре замаскованими пунктами, де розміщені вже заряджені контейнери з ракетами. Швидка зарядка, залп і не менш швидкий відхід до наступної точки. Черговий склад горить, а ворог не встигає відреагувати. Суперечить настановам та інструкціям, але дуже ефективно!

Все вищесказане — для наших доморощених любителів розігнати «зраду», людей, які вимагають від Збройних сил завтра зробити неможливе — швидко прорвати оборону росіян і звільнити Херсон, а за ним обидві Каховки, Бердянськ і Маріуполь.

Але швидко не буде! Більш того, швидко й не треба, бо швидко — це завалювати тілами ворожі позиції. Розмінювати безцінні людські життя на квадратні метри звільненої території.

Наші захисники, схоже, обрали інший шлях — повільний, спокійний, методичний. Стратегію непрямих дій. А значить…

…а значить, Україна обов'язково переможе!

Автор — головний редактор «Думської» Олег Константинов