«До зустрічі, Ігорку, замов там за нас слівце»: пішов із життя одеський журналіст Столяров (некролог)

Набридло писати некрологи. Змовилися всі чи що? Коли дізнаєшся, що не стало когось зі знайомих журналістів, то одразу запитуєш — де? Очікуєш почути, «загинув під час виконання…», або «прилетів «Іскандер». Але в наш час, виявляється, люди ще помирають від інсультів, раку, інфарктів…

Пішов Ігор Столяров. Журналіст. Його сайт «Взгляд из Одессы» колись розміщував непогані матеріали. І я там друкувався. У важкі часи Ігор давав можливість мені, як репортеру, заробити.

Ігоря я пам'ятаю ще з того протистояння «русского мира» і тих, хто жадав свободи. Дуже часто ми виїжджали і на Куликове поле, де варилася вата у власному соку, і на різного роду «русские марши».

«Одесса- русский город!» — кричали незнайомі пики з чорно-жовтими прапорами. Було похмуро і депресивно. Я усвідомлював, що буде, якщо ця шваль візьме гору.

Ігор був великий. Він завжди з'являвся там, де були сутички, де «русскомирцы» кричали, матюкалися, кидалися і плювалися. Він височів над ними і був незворушний.

З ним я почувався якось спокійніше. У нього був холодний, трохи відсторонений, як у прибалта, погляд. Плюс, мені імпонувало, що його, як і мене, тягали менти і погрожували закрити в кутузку.

Його — за псування білбордів із Януковичем. А коли мене судили за «наклеп на Ігоря Маркова», він був на всіх судах.

При всьому тому Ігор Столяров був на рідкість мирною людиною. Якби він не потрапив у вир політичних баталій, напевно, вів би християнський сайт.

А ще на церковні свята він набирав повну машину смаколиків і віз у занедбані села, де залишилися один-два жителі. Ігор дбав про цих людей.

Я якось ув'язався разом із ним. Машина повзла по вибоїнах, верещала в канавах і викидала фонтани бруду. Я думав, що ми застрягнемо і ніколи звідти не виберемося. Але він, знову-таки з незворушним обличчям, проривався через болото, щоб відвести бабусі Глаші калачів, мила та іншого.

Я сьогодні дізнався, що його немає.

Як не дивно, прийняв цю інформацію спокійно. Мені здається, що Господь прийме його.

І відразу візьме особистим водієм.

До зустрічі Ігорек, замов там за нас грішних слівце.

Автор — Дмитро Бакаєв