Фотопроєкт Олени Мартинюк «Лісова: свобода бути собою» працює до 29 березня в Міжнародному культурному центрі Union в межах культурної ініціативи Odesa-ID. Це напрочуд красиве й цілісне мистецьке висловлювання про свободу як внутрішній вибір, про право залишатися живим у світі, що постійно спокушає компромісами.

Заслужена художниця Міжнародної федерації фотомистецтва (FIAP), призерка, переможниця, дипломантка та лауреатка численних міжнародних і вітчизняних виставок Олена Мартинюк, звертаючись до філософського ядра драми «Лісова пісня» Лесі Українки, немов про себе говорить. Адже вона від початку повномасштабного вторгнення покинула комфортну московську студію та повернулася до рідного міста, та матері та сина. Не змогла робити парадні портрети тих, хто хоче «рятувати» Одесу.

Проєкт реалізовано спільно з Одеським академічним українським музично-драматичним театром імені Василя Василька. Акторів для участі у зйомках залучила Юлія Пивоварова, директорка-художня керівниця театру, а кураторкою проєкту стала радниця Одеського міського голови на громадських засадах Олена Павлова. Святкування 155-річчя від дня народження Лесі Українки продовжилося не позбавленою містики, як, зрештою, і вся «Лісова пісня», мистецькою подією.

«Наші прекрасні актори не боялися озер, фонтанів, жаб, диких собак, а довірилися мисткині, — каже завлітка «васильківців» Світлана Бондар. — Гримери, костюмери – всі були залучені, бо ж творили драму-феєрію! І я бачила, як глядачі впізнавали у цих фотокартинах щось своє».

Олена Мартинюк розповіла, що херсонські жаби після аварії на Каховському водосховищі припливли морем, натерпілися лиха, чого ж їх боятися. Навпаки, чуйні одесити врятували їх, доправили до Ботанічного саду Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, де вони мешкають у фонтані. Цей фонтан під час зйомок перетворився на ставок, куди безстрашно занурювалися Русалка (Уляна Самолюк) і Той, що греблі рве (Сергій Корнейко). А от кого дійсно злякалися, так це чорного пса, який несподівано приєднався до знімальної групи у Дюківському парку. Адже відомо, що в такій подобі до людського світу може приходити нечистий, та й герой «Лісової пісні» Лукаш перетворювався на вовкулака.

Мавка (Тамара Лукаш) якраз сумувала на могилі дядька Лева (народний артист України Ігор Геращенко саме у цьому кадрі не був залучений), сюжет спонукав до побоювання. Але все обійшлося. Був у проєкті й справжнісінький вовк, якого знайшли в зоопарку та відзняли без проблем, хижак там народився і до людей звик.

Красень Лукаш (Ярослав Бабіч) щиро зрадів, коли під час позування до нього прилетіла бабка, до Мавки зліталися метелики. А ще до акторів повсякчас приєднувалися коти.

«Де вже точно була містика, так це у кадрах із Русалкою Польовою, — зізнається Олена Мартинюк. – Коли ми спохопилися, на полях не залишилося стиглого колосся, сама стерня. Насилу знайшли клаптик поля за Нерубайським, сплели для Анастасії Лук’янової віночка з волошок, посадили її у жито і відзняли. Наступного дня і це колосся зникло. Пощастило».

Зйомки тривали від весни до початку зими, і сили природи відчутно прагнули мистецької взаємодії, долучаючися до творчого процесу. Певно, інакше й бути не могло з цим сюжетом.

Автор – Ірен Адлер, фото Олега Владимирського та Володимира Андреєва