Не вистачає бійців! Не вистачає лікарів! Не вистачає снарядів! Часів Яр не здається. Гумор між обстрілами

Звідки походить назва Часів Яр, достеменно невідомо. Ніби як таке прізвисько було у першопоселенця, але це не точно.

А може, якийсь відставний військовий, жалуваний землею? Окинув поглядом місцевість і сказав: «Якщо від ворога фортецю будувати, то тільки тут!»

Часів Яр наші бійці називають Часік. Він трохи нетиповий для Донецького регіону. Тут не займалися вугільною промисловістю. Видобували глину. Робили вогнетривку цеглу. Він за мірками Донбасу дуже маленький. Усього-то 10-11 тисяч населення. Тихе, зелене, затишне містечко. Приватний сектор, хрущовки. Трохи застигле в часі. Навколо містечка багато ставків, річка, ліс. А ще тут народився, не до ночі буде згадано, Кобзон.

Ми знаємо любов росіян до сакральних дат. Можна припустити, що до інавгурації Путіна (7 травня) вони будь-що-будь хочуть піднести йому на блюдці Часів Яр. Точніше те, що від нього залишиться: «Ось Володимире Володимировичу, відвоювали батьківщину Йосипа Давидовича!»

Тим паче захоплення Часового Яру дасть змогу окупантам розпочати подальші наступальні операції проти міст, які формують оборонний пояс України в Донецькій області. Поки що хвилі російської нечисті розбиваються об Часів Яр. Але становище дуже серйозне. Подробиці в репортажі спецкора Дмитра Жогова.

ГІНЕКОЛОГ НА ФРОНТІ

Кір Сазонов — боєць тактичного підрозділу особливого призначення Г.Р.І.М. Він веде свій військовий щоденник із Часова Яру. У нього присмачені доброю порцією солоного гумору нотатки з передової.

Кір Сазонов

Тут усі на вухах стоять, тривожаться, військові аналітики роблять невтішні прогнози щодо долі міста. Інші похмуро хитають головами над картами.

А він сипле жартами, розповідає про смішні ситуації. І стає легше дихати.  

«Жарту заради командир вичитує нашого ротного медика, розповідає Кір. — Мовляв, що ти за лікар такий?

- Напевно, погано вчився? Бо не люблять тебе пацієнти. От хорошим лікарям приносять шоколадки, коньяк, у крайньому разі каву в банках. А тобі пацієнти жодного разу нічого не принесли.

Сміємося. Ну так. Він евакуює, а далі поранений у медроту і госпіталь. Які тут шоколадки? Але претензія у військових умовах цілком логічна. Голосніше за всіх ірже земляк нашого медика.

- Командире, це хронічне, — пояснює той. — Йому і на громадянці пацієнти нічого не приносили! Він же патологоанатом!»

І таких оповідок у Кіра маса. У мене одразу підозра виникла, чи не одесит?

Кір Сазонов. Ні. У нас командир одесит! Точніше, він з Одеської області. Позивний Хірург, командир мінометників. Найнадійніший бойовий вузол — це мінометники.

Ось він на фотографії підіймає машину за допомогою дошки та адреналіну! Під обстрілом!

Хірург

А лікарів не вистачає. Це дефіцит. Будь-який підрозділ радий не тільки хорошому лікарю, а й фельдшеру, санітару! З якоюсь базовою медичною освітою.

Але є серед військових медиків і стоматологи. І гінекологи.

Тут немає такого як у старих військових фільмах про війну. Коли поранений кричить: «Сестра!» — і до нього одразу повзе дівчинка жвава. А тут сам повзеш. Або тебе витягнуть побратими. Посилати лікаря на нуль когось витягати, ми не можемо собі дозволити. У «вагнерів» була премія за лікаря 250 доларів.

Не вистачає бійців! Не вистачає снарядів.

- Бійці, пишемо: «Я, перебуваючи у тверезому розумі та здоровій пам'яті, хочу подарувати свою квартиру…»

- Замполіте, а це точно нові обов'язкові тести з психології?

К. С. Бійців, звісно, не вистачає. Поповнення потрібне. Є люди, які вибули за здоров'ям, є ті, що вибули зовсім. І поповнення, яке приходило в останній рік, не зовсім те, що потрібно.

Мені 48 років, і якщо приходять мої ровесники та старші за мене, то це не завжди добре. Просто фізично люди не тягнуть.  

Не так, звісно, як у Бахмуті, коли треба було перти на позицію від чотирьох до семи кілометрів із 30 кілограмами вантажу. А машиною не під'їхати було. Їх розбивали одразу. Важко, коли тобі під 50.

Потрібні мотивовані, молодші хлопці. Бажано добровольці. А не ті, кого ТЦК спіймали. Людина, яка не хотіла служити, вона приходить з іншим настроєм, абсолютно не мотивована.

«Думська». А можна такого, від стовпа ТЦКшниками відірваного, перекувати?

К. С. Тут умови які? Щоб вижити, ти маєш бути сильним. Ти маєш справу з людьми, які хочуть тебе вбити. Щоб вижити, ти вчишся. Вчишся розраховувати на товаришів. І поводишся так, щоб і вони на тебе могли розраховувати. Один спить, інший дивиться. І коли на тебе біжать, щоб убити, ти вбиваєш їх. Життя змусить, станеш композитором, станеш військовим.

«Д». Допомогу США відчули вже?

К. С. Поки що ні. Зараз місто розбирають по цеглинці. На жаль, це не зорепад. На відео окупанти обстрілюють Часів Яр фосфорними снарядами.

Це чорнушний жарт від наших саперів і тих, хто робить боєприпаси для дронів:

Альфред Нобель вважається першим винахідником динаміту тільки з тієї простої причини, що попередніх не вдалося впізнати…

«Д». Чим живе сьогодні Часів Яр, чи залишилися там мирні жителі?

К. С. Багато людей виїхало. Але візуально складно судити. По поверхні народ воліє не пересуватися. Цивільних я бачу, коли привозять гуманітарку. Ще рік тому, коли в Часіку ти йдеш у магазин купити хліба, ковбаси, кока-коли, ти йдеш у броніку. Не обов'язково в касці, але з автоматом. Все що завгодно може статися. Бахмут зовсім поруч.

У місті працює один магазин. На першому поверсі будинку. Продавець, він же господар, він же вантажник. Між обстрілами тягає якісь ящики.

По Часіку як пересуваєшся? Влітаєш на швидкості, без обмежень, не шкодуючи машину. Кидаєш авто і біжиш у підвал. Обстріл ось-ось почнеться. Проглядається місто чудово.

Дрони постійно дивляться. «Орлани» та інші.

За будь-якого сценарію місту дістанеться дуже сильно. Тут і КАБи луплять, і касети. По флангах ствольні гармати його обробляють дуже щільно. Про безпілотники я мовчу: їх просто рій постійний.

У нас норка своя. Виходимо звідти на позиції. Прийшли звідти, відіспалися добу і назад. Дивимося, а вулиці вже немає. Одні руїни. Місто поступово перетворюється на купу цегли. В Авдіївку, в Бахмут, в Соледар.

«Д». Військові аналітики кажуть, що в Часова Ярі хороша позиція, що його не так просто взяти. Чи так це?

К. С. Позиція об'єктивно хороша. Але це ж не чисті шахи. Часів Яр на височині. У нього дві дороги з Бахмута, третя через поле прострілюється. Канал є. Він хоч і гусаку по коліно, але все одно є хорошою опорною точкою.

Кілька разів окупанти намагалися його форсувати — не виходило. Усе-таки це перешкода.

Позиція непогана. Але потрібні люди! Тямуща піхота, грамотні мінометники, досвідчена арта. Хороша група штурмовиків. Щоб якщо десь вони просочилися, вибити їх звідти та зачистити.

Вони намагалися, але не вижили нас із позицій. Українська арта з мінометами їх накрила. Зайшли наші штурмовики, зачистили позиції від тих, хто залишився з піхоти, і штурмовики пішли відпочивати.

Але потрібні люди! У всі ці підрозділи! І мінометникам. І арті. Потрібні боєприпаси.

Якщо в тебе один міномет і десять мін, то коли дають ще два міномети, але мін не дають, це не робить ситуацію кращою. Просто два міномети здаєш на склад. Ми чекаємо допомоги! Чекаємо, що буде більше мін, більше снарядів. Тоді ми їх відіжмемо назад на Бахмут. Ми б їх перемололи всіх!

Боєць у телефоні закриває якийсь додаток для знайомств. Незадоволена фізіономія, закурює. Каже: «Я чув, що Бог створив кожній тварині по парі… соромлюся запитати: «МОЮ …. НІХТО НЕ БАЧИВ?!»

К. С. Останній тиждень дуже активно використовують тактику, коли йде танк, за ним бехи з десантом. І з хорошим десантом. Це не якісь зеки і чмобіки. А десантура жорстка. Ми їх оцінили. Вистачає досвідчених бійців, які воюють не перший рік.

І прорвалися ось ці, досвідчені, до позицій. І намагалися за всяку ціну проникнути до нас у тил. Але ми їх перемололи всіх. І дрончики відмінно відпрацювали по цих групах.

Зараз пробують розкривати наші позиції й туди заганяти натовп зеків, кого завгодно, аби нагнати маси. Вони зрозуміли, що вперлися лобом у Часік, і намагаються зачепитися за околиці. Хочуть нав'язати нам вуличні бої. Будуть вичавлювати кількістю. Поки що не виходить.

Поруч 92-га бригада стоїть. Вони не просто відбиваються. Вони вичавлюють окупантів із позицій. У нас у 41-й теж є хлопці, які давно воюють, поповнення вчиться потихеньку.

Світла і води немає. Живемо в бліндажах. Усе з собою. Акумулятори. Ліхтарики. Вода. Вмиватися особливо ніколи.

Часів Яр. Сьогодні. Наші мінометники працюють чітко по цілях. Вибивають противника. Дірку від… від бублика їм, а не Часік! Коту 51 рік. Шкету 22 роки. Ось такі хлопці в нас

«Д». А міські служби якісь залишилися?

К. С. У Часіку ремонтувати нікому. Ну, хто полізе зараз. Ми ж розуміємо, що ці ж енергетики та комунальники стануть мішенню за три секунди. У місто іноді проривається бусик із волонтерською допомогою з Харкова. Волонтери спершу зідзвонюються, призначають місце, де буде швидка роздача продуктів.

Віталій Дубровський, немов заговорений, їздить на своєму білому мікроавтобусі, оздобленому будівельною рекламою, найпроблемнішими місцями. Тими, від яких інші волонтери відмовилися.

Віталій Дубровський. Привозимо гуманітарні набори з продуктами та хімією, ліки, одяг, хліб та корми для тварин!

«Д». У Часовому Ярі залишилися ще люди, яким треба допомагати? Чому вони не виїжджають. Там же буде дуже спекотно.  

В. Д. А куди їм їхати? Уже 2/3 повернулося з евакуації у свої домівки! Роботи немає, житло десь винаймати в іншому місці — ну дуже дорого. Виплати багатьом переселенцям з 1 березня вже скасували.

Виплат людям немає! Світла немає! Вода є лише тому, що торік ми пробили своїми зусиллями там під обстрілами свердловину!

«Д». Як ви вважаєте, держава все зробила для переселенців? Для тих, хто залишився в місті?

Відповіді немає. Віталій нервово сміється. Вони все роблять самі. Самі збирають у Харкові продукти. Самі їх привозять. А що ж держава?

Якщо відкрити «Прозоро» і набрати в пошуку слово «саджанці», то тут же з'явиться безліч посилань.

Міста, селища, села закуповуються, чепуряться. На мільйони гривень.

Я дивлюся на людей, які хапають пляшку води та біжать у підвал. На волонтерів, які тривожно поглядають на ворожі дрони над головою, і в мене ламаються логічні ланцюжки. Тисячі людей без їжі, води та житла. І … квіточки? І це справді тільки квіточки. А є ще асфальтування доріг, ремонт фонтанів, пам'ятників на мільярди гривень.

У нас точно війна, так?

Автор — спеціальний кореспондент «Думської» Дмитро Жогов