Національне надбання в умовах великої війни: як рятували шедеври світового мистецтва з одеських музеїв і як зберігають своє надбання архіви

Півтора року повномасштабної війни засвідчили, що однією з цілей окупантів в Україні, крім убивства наших людей, знищення економіки та інфраструктури, також є розграбування і привласнення нашого культурного надбання. Росіяни за першої-ліпшої нагоди грабують музеї, бібліотеки, архіви, вивозять скільки-небудь значущі в культурному чи історичному плані артефакти: картини, скульптури, книжки, документи тощо. Те, до чого не можуть дотягнутися, вони намагаються знищити ракетними ударами.

У перші дні страшного 2022 року перед музейниками країни постало питання про порятунок колекцій. Багато хто розумів, що, незважаючи на заспокійливі запевнення влади, величезна кількість російської техніки накопичується біля кордонів України не просто так.

Багато чого в підсумку врятувати не встигли. Колекції музеїв та інших культурних установ Херсона, Маріуполя, Мелітополя, Бердянська та інших міст — розграбовані.

Минулого року «Думська» вже писала про життя музеїв і приватних колекціонерів в умовах повномасштабної війни. Зокрема ми торкалися і вельми складної теми евакуації колекцій подалі від лінії фронту і місць постійних прильотів ракет.

Під час нової бесіди завідувач наукового відділу Одеського національного художнього музею Кирило Ліпатов розповів деякі подробиці вивезення експонатів у перші дні після повномасштабного вторгнення.

«Музей уперше про це почав серйозно замислюватися, мабуть, із кінця грудня 2021-го року, — згадує Ліпатов. — Я дуже добре пам'ятаю zoom із Мінкультом, на якому було два питання порядку денного, що суперечили одне одному. Перше — підготовка музею до проєкту «Велика реставрація» у 2023 році. Друге — підготовка до можливої евакуації музею».

У січні 2022-го року адміністрація художнього музею запропонувала Мінкульту та обласному управлінню культури зробити своєрідну квазіевакуацію — організувати велику виїзну виставку в одному із західних регіонів країни.

«Ми домовилися з одним із великих музеїв про виставку, куди увійшов би весь так званий «червоний список», — розповідає музейник. — Від Мінкульту отримали дозвіл, довго торгувалися з приводу кожної картини з управлінням культури облдержадміністрації. Область боялася, що масове вивезення експозиції сприйматиметься городянами як нагнітання паніки. Але завдяки тому, що ми тоді готували цю виїзну виставку, було виконано велику бюрократичну роботу, складено списки різного рівня. Було закуплено пакувальний матеріал на фонди і ресурси, які ми заробили в попередній період, допомогу надав також Клуб Маразлі».

24 лютого 2022 року, завдяки допомозі одеських митців та різних міжнародних організацій на кшталт швейцарського фонду Alif, що опікується збереженням культурної спадщини на територіях воєнних конфліктів та програм ЮНЕСКО, Museum for change, музейники зняли експозицію.

«Червоний список» — це найцінніші музейні предмети, — зазначає музейний співробітник. — Російський класицизм, українські ікони, живопис Кіріака Костанді (він характеризує мистецтво нашого регіону) належать до «червоного списку». Наступні за значимістю роботи — «синій список», потім іде «жовтий». Такі диференціації за пріоретизацією порятунку є в кожному музеї. Цікаво, що в нас багато російського мистецтва XVIII-го і XIX-го століть. Цей парадокс мене найбільше вражав: ми зараз змушені рятувати шедеври російського мистецтва від російської агресії».

6 березня 2022 року «червоний список» Одеського національного художнього музею, Музею західного і східного мистецтва та Літературного музею було вивезено в одну з філій великого музею на заході України.

Друга хвиля евакуації сталася вже цього літа, після того, як 20 липня центр Одеси зазнав масштабного обстрілу. Після цієї події було вивезено наступний, так званий «синій список». Він також перебуває в одному з відносно безпечних регіонів країни.

За словами Ліпатова, деякі українські музеї, користуючись інтересом і підтримкою УКФ, проводять виставки своїх робіт у польських, німецьких, чеських, італійських музеях, а потім переміщують експонати до їхніх депозитаріїв. На думку музейника, переживати про евакуйовані експонати не варто — всі вони повернуться в місця свого первісного зберігання, щойно стане безпечно.

«З точки зору закону все дуже просто: із закінченням воєнного стану всі музейні колекції в країні зобов'язані повернутися до паспортної прив'язки, — пояснює Ліпатов. — Експонати можуть не повернутися до Одеси тільки у двох випадках: або територія, де вони зараз зберігаються, буде окупована, або в місце зберігання буде пряме попадання».

Набагато складніше, на думку Кирила Ліпатова, буде повернути українські шедеври, вкрадені росіянами, процес реституції може розтягнутися на роки, якщо розгром російської федерації не буде абсолютним.

«Проблема полягає в тому, що досвід 2014-го року, досвід окупації Криму, Луганської та Донецької області мало чого навчили Музейний фонд України та Міністерство культури та інформації, — вважає музейник. — А найголовніше, нічому не навчили нижній рівень управління зібраннями музейного фонду, тобто музеї та галереї. Абсолютно не уявляю, за яких обставин відбуватиметься реституція, повернення переміщених цінностей. Усі чинні правові інструменти виникли за результатами Другої світової війни, коли територія противника була окупована військами союзників — американськими, радянськими. Ви уявляєте собі окупацію рф? Я - навряд чи, тому всі ці мальовничі кадри кінохроніки, коли з печер Берхтесгадена вивозили колекції, награбовані по всій Європі Герінгом, не повторяться. Цього не буде. Музейні цінності, які потрапляють у зону окупації, а потім вивозяться на територію рф, треба буде якимось правовим і дипломатичним шляхом повертати. Цей процес займе десятки років».

Наразі в залах Одеського національного художнього музею залишилися деякі полотна, цінність яких безсумнівна, проте габарити не дозволяють вивезти їх в евакуацію. Це «Воскресіння доньки Іаїра» Макарова чи «Купання овець» Айвазовського та ще кілька таких великих картин.

«Ми справді побоялися транспортувати картини в евакуацію через площу полотна і стару олію, — розповідає Ліпатов. — У фондах зберігати їх ніде, знову-таки через великі розміри. Тому ми розмістили їх у залах, які, згідно з правилом двох стін, віддалені від морського фасаду і молимося, щоб нічого поганого не сталося».

Не меншу цінність становлять і рукописні та друковані документи, що зберігаються в одеських бібліотеках та обласному архіві.

Про те, як рятуватимуть документи з Одеського обласного архіву «Думській» розповів голова Державної архівної служби України Анатолій Хромов.

За словами головного архіваріуса країни, зараз служба приводить до ладу й обладнає всім необхідним спеціальні сховища, здатні витримати ракетні обстріли ворога. Однак, оскільки Одеська область через своє розташування не належить до умовно безпечних регіонів, то, в разі загрози, документи евакуюють в інші регіони України.

«Зараз ми централізовано реконструюємо підземне сховище, яке зможе прийняти кілька тисяч справ у разі екстреної евакуації, — розповів Анатолій Хромов. — Ремонт профінансували німецькі колеги, необхідне обладнання встановимо за допомогою польських архівістів, частково допомагають українці з інших країн. Крім того, ми подали заявку на держфінансування, щоб за бюджетні кошти побудувати нове велике сховище для національного архіву».

Одночасно з обладнанням бункерів для порятунку оригіналів, архівна служба активізувала роботи з оцифрування документів — порівняно з довоєнними часами темпи зросли на 500%.

«Оцифрування архівів стоїть зараз у пріоритеті, особливо для прифронтових регіонів, — зазначає Хромов. — Нам у цьому допомагають як недержавні українські організації, так і країни-партнери: США, країни Європи, Ізраїль. Щоб ви розуміли, у Херсоні росіяни встигли розграбувати держархів і вивезти понад 40% документів. Завдяки роботі наших співробітників, майже 40% цих документів збереглися в цифровому вигляді. Зараз ми вносимо зміну до законодавства і легалізуємо можливість отримання архівних довідок на основі не загубленого оригіналу, а його копії».