Найстаріший сонячний годинник України з тих, що збереглися, був виявлений на Дівочій вежі Аккерманської фортеці. Середньовічний пристрій, якому понад 500 років, знайшов відомий одеський історик Андрій Красножон.

Вчений написав для «Думської» звіт про своє відкриття. Слово йому.

Одну з найпомітніших веж Аккерманської фортеці збудував османський султан Баязид II Побожний наприкінці XV ст. У народі вона отримала назву «Дівоча». На фасаді вежі, на висоті 6 метрів, є загадкова мармурова плита. Вона прямокутної форми, без написів і зображень, зате в красивій рамковій оправі. Плита добре помітна здалеку, оскільки звернена до історичної забудови міста.

Дівоча вежа із загадковою мармуровою плитою

У Середньовіччі було заведено залишати пам'ятні будівельні написи та дати на стінах будівель. Однак на плиті Дівочої вежі нічого такого немає, і це відверто інтригувало. Щоб з'ясувати призначення елемента, слід було підібратися до нього ближче. І ось така можливість з'явилася. На самому початку повномасштабної війни, в липні 2022 року, дирекція фортеці задовольнила моє прохання, встановивши навколо споруди тимчасові будівельні ліси. Так у мене вперше з'явилася можливість вивчити плиту безпосередньо.

Андрій Красножон

Та сама плита

У центральній її частині знаходився квадратний наскрізний отвір шириною 3 см, всередині якого збереглися залишки свинцевого кріплення для бронзового жердина, згодом втраченого. По діагоналі від нього, в правому нижньому куті, в мармурі стирчав залізний штифт діаметром менше сантиметра. Колись на ньому кріпилася якась пластина. Над плитою в кладку вмонтовані основи двох бронзових стійок, що утримували ще один, набагато масивніший, бронзовий жердину. Він був орієнтований під кутом 46° по відношенню до фасаду вежі з ухилом в бік ліворуч і вниз і нависав над плитою.

Сліди втрачених жердин і залишки металевих деталей вказували, що ми маємо справу з сонячним годинником. Вертикальним, східного типу – з двома жердинами (гномонами), що відкидають тінь на мармурову плиту, яка грала роль циферблата. Саме тому плита звернена на південний схід, у бік сонячної екліптики (тобто в напрямку, що відповідає річному шляху Сонця по небу). Сама вежа служила вертикальною платформою для розміщення годинника, від чого турки називали її «Сааті кулесі», тобто «Годинниковий».

Реконструкція сонячного годинника Дівочої вежі

Макет аккерманського годинника в дії

Але навіщо султану знадобився цей прилад для вимірювання часу? Баязид II захопив молдавський Білгород на Дністрі в серпні 1484 року. Місто перейменували в Аккерман (по суті, переклали назву на турецьку), і насамперед у ньому з'явилася найбільша в Північному Причорномор'ї мечеть. Для визначення часу початку двох денних молитов в історичні часи мусульманам наказувалося використовувати сонячний годинник. За ці розрахунки при мечетях відповідали спеціальні люди, які називалися «мувакіти» – «ті, хто ведають часом». Тому часто при мечетях (або на інших капітальних будівлях) встановлювали сонячні годинники вертикального або горизонтального принципу дії. Для уніфікації релігійного часу в Аккермані Баязид і наказав спорудити громадські сонячні годинники. Полуденна – головна з усіх п'яти молитов, називається Зухр. Наступна за нею передвечірня молитва мала назву Аср.

У всьому світі сонячний годинник з найдавніших часів і до першої половини XVII століття залишався єдиним приладом, що дозволяв обчислювати добовий і річний хід часу. Через дорожнечу механічних годинників і складність в їх обслуговуванні в деяких мусульманських країнах Північної Африки громадські сонячні годинники використовувалися аж до початку XX століття.

У Стамбулі збереглося понад півсотні сонячних годинників османського періоду, але аккерманські – одні з найдавніших на історичній території імперії серед усіх відомих. Аккерман наприкінці XV століття був великим за мірками свого часу містом. Ще через три століття в ньому налічувалося 12 мечетей. Наприклад, недалеко від Годинникової вежі знаходилася мечеть Дагістанлі Алі-паша, трохи далі – Свинцева. Безпосередньо перед вежею розкинулася найбільша міська площа з базаром і кав'ярнею. Звідси йшов шлях до Стамбульської пристані і до найрозкішнішої міської лазні – Султан Селім. Тут починалися дороги, що вели в напрямку Бендер і далі до Молдавії, Угорщини та Польщі вздовж Дністра або ж у бік Кілії та Ізмаїла і далі на Балкани. Старий міський громадський годинник на високій вежі, безсумнівно, зумовив появу цього сакрального і торгового центру в османському місті.

Архітектори спеціально зорієнтували вежу так, щоб її настінний годинник максимально довго освітлювався сонячними променями протягом року. Протягом 320 років годинник дозволяв упорядковувати хід релігійного часу в Аккермані. У 1796 році годинник скасували, а поверх мармурового циферблата встановили іншу плиту – з тугрою (автографом) султана Селіма III на честь завершення одного з етапів модернізації фортеці.

Реконструкція тугри Селіма III

Як же цей годинник працював? Завдяки верхньому гномону щодня фіксувалося положення Сонця в зеніті. Цей момент збігався з моментом початку молитви Зухр, прив'язаної до справжнього сонячного полудня. Кут нахилу нижнього гномона був спеціально заданий так, щоб тінь від нього в цей момент з'єднувалася з вертикальною тінню верхнього – під гострим кутом. Така конфігурація з'являлася лише раз на день, всього на кілька хвилин і давала мувакіту простий і дуже характерний візуальний знак початку полуденного намазу.

Нижній гномон дозволяв обчислювати час початку наступної, передвечірньої молитви – Аср. Вона починалася, коли тінь цього гномона збігалася з пластиною, привареною до штифта в правому куті плити. Час цієї молитви нестабільний і протягом року варіюється в межах двох годин. Проте годинник справлявся і з цим завданням, справно показуючи Аср у заданий період часу завдяки певним налаштуванням.

Можливо, аккерманські вертикальні сонячні годинники дозволяли ще й визначати дні рівнодення і сонцестояння, а також настання всіх 12 місяців у році. Ми не знаємо достовірно, чи використовували такі можливості приладу аккерманські мувакіти, оскільки розмітка фарбою на плиті не збереглася (якщо вона була взагалі), але експериментально така можливість підтверджена. І збережені історичні екземпляри настінних годинників з подібними функціями рахунку на території колишньої Османської імперії відомі.

Годинник XVII століття з подвійним гномоном на мечеті Феррух-Кетхуда в Стамбулі

Годинник XVIII століття з подвійним гномоном на мечеті Міхрімах Султан в Стамбулі

Отже, в Аккермані відкрито найстаріший збережений на території України сонячний годинник (не враховуючи викопні уламки античних екземплярів). Відновлення втрачених елементів цього унікального пам'ятника середньовічної астрономії дозволило б запустити роботу годинника знову – вперше після двох століть забуття – і оживити втрачений дух Акерманської твердині.

Автор – ректор Південноукраїнського національного педагогічного університету, доктор історичних наук Андрій Красножон спеціально для «Думської»