«Наша Європа» від Оксани Забужко: знана українська письменниця презентувала свою книгу в Одесі

Презентація нової книги Оксани Забужко «Наша Європа» відбулася в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі імені Василя Василька. За фахом письменниця є філософом, тож не дивина, що зустріч із читачами не обмежилася лише обговоренням конкретної книги. А модератор Світлана Бондар вміло провокувала співрозмовницю на цікаві роздуми.

Пані Оксана не була в Одесі 7 років, а останнього разу відвідувала тут Міжнародний Літературний фестиваль, який зараз швейцарські організатори проводять подалі від воєнного міста. Запрошують і Забужко, але вона не погоджується, адже світ має побачити, що культурне життя в розвинутій європейській країні, попри небезпеку, триває.

Чому культура не підготувала людство до тої реальності, яка припікає нам п’яти, наче бурмочуча поверхня вулкану? Може, письменники створювали певні «бульбашки», сидячи у своїх фестивалях, як діти в манежику? Цими питаннями переймається Оксана Забужко, менше з тим, пропонуючи вважати презентацію своєї книги підготовкою до відновлення Міжнародного Літературного фестивалю, але вже з іншою командою.

«З Одеси пішла легкість. Одеса подорослішала. Пішла притаманна їй раніше паризька легкість. Була колись атмосфера безтурботного Середземномор'я й вона справді пішла, — відзначила письменниця. — Я дуже цікавлюсь новинами про Хаджибейський замок. Зрозуміло, що перша письмова згадка означає, що на той момент тут вже був порт та місто. Я з великим інтересом чекаю результатів досліджень, але до першої згадки тут вже якесь поселення було. Тож певно на мапі України викарбовується нове «вічне місто» на кшталт дискусій, які точаться навколо віку Києва. Одеса не знає, скільки насправді їй років».

Але повернімося до книги «Наша Європа». Це збірка есеїстики, написаної переважно після 2022 року й об'єднаної темою Європи, її невивчених уроків XX століття та її майбутнього. Звісно, тут багато славнозвісних «речень Забужко», які починаються на одній сторінці, а закінчитися можуть на іншій, письменниця зізнається, що саме так не лише пише, а й думає та говорить. Вона веде у цій книзі багатоплановий діалог з Європою, конкретними співрозмовниками виступають письменники Пауль Целан, Ален Польц, Мілан Кундера, Чеслав Мілош, сучасні політики, таксисти, прості люди.

За думкою Оксани Забужко, Європі легше захищати тих, кого знає, чия культура їй відома, Україна, як мріяв колись Іван Мазепа, здатна стати центром нового цивілізаційного маршруту між двох морів, Балтійського та Чорного. Хоча викладацький досвід пані Оксана також має, до менторства не схильна.

«Взагалі-то я вже написала, мабуть, з десяток книжок нонфікшн, де я вимушено компенсую лакуни української освіти, це не означає, що мені не було цікаво писати про Шевченка, про Лесю Українку, — підкреслила письменниця. – Але десь у мене лишалося якесь відчуття, що я роблю роботу, яку замість мене міг зробити хтось інший. Є те, що можу сказати тільки я, написати тільки я, а є якісь теми, які по-іншому, але в принципі будь-хто може розкривати. Це популяризація спадщини нашої, сучасників, європейської літератури, якої ми не знаємо належною мірою».

Вона додала, що людина за життя може прочитати, бувши найзавзятішим читачем, щонайбільше 5 тисяч книжок.

«Це кінцева цифра. Чому я наполягаю на тому, що з юних літ, з підліткових, треба грамотно підбирати літературу для прочитання? Бо дуже шкода тих перекосів, які були в попередніх поколіннях, шкода моєї мами, яка була вимушена читати тридцять томів Горького, а не, скажімо, Марселя Пруста. Бо це був обов’язковий філологічний норматив. А вистачило б одного роману «Жизнь Клима Самгина», та й той не є зразком першорядної європейської літератури», — резюмувала Забужко.

Зустріч завершилася автограф-сесією, а ті, хто не придбав книгу в день презентації у фойє театру, може знайти «Нашу Європу» в міських бібліотеках та книгарнях.

Автор — Ірен Адлер, фото Олега Владимирського