На одному такому квадратику засмагає красуня без трусиків, але цю пікантну подробицю помічаєш не одразу, тому що погляд «моделі» спрямований туди ж, куди й погляд глядача, у праву половину картини… Ольга під час війни на пленер не виходить, але на пляжах буває, все живе тягнеться до води, незважаючи на розлиту в повітрі небезпеку.

За пейзажем із баранцем стоїть сумна історія. Колишня студентка Разінкіної опинилася в еміграції, в маленькому шотландському селищі, де їй самотньо. Намагається розмовляти з вівцями, а ті від неї тікають… Може, варто з пастухом завести розмову?

Частина робіт згрупована по чотири полотна розміром 20×20 см, та 30х30 см, що формують єдину композицію — візуальні блоки, які працюють як цілісні фрази. Інші існують автономно, але перегукуються між собою, формуючи виставкову симфонію. Усі 43 картини створені за останні п’ять років. Пейзажі прості за мотивом, але складні за емоцією, наприклад, море зображено з такою тонкою розтяжкою за тоном, що одразу й не помітиш, як воно світліє, коли зустрічається з обрієм.

Натюрморти камерні, матеріальні, щільні. Ольга каже, що декому не подобається наявність старовинних таврованих цеглин у її натюрмортах. Але ж як гармонійно сполучені теракотове тепло, урочисте винне тло та смарагдові порожні пляшки чи турки для кави.

Її фігуративні композиції зосереджені, стримані, навіть кінематографічні. Постаті мовчать, але мовчання це промовисте, як у полотнах видатного американського живописця Едварда Хоппера. «Увага в квадраті» — це про тишу як художній жест, про фокусування, про спробу не втратити внутрішню рівновагу в час, коли зовнішній світ її руйнує.

Мовчазні персонажі картини «Бенг» та етюдів до неї належать до родини мисткині. Коли почалися блекаути, син Ольги привіз її до родичів, де всі грали у настільні ігри та попивали самогон. «Бенг» означає як назву гри, так і «постріл» з англійської, адже саме постріли руйнували електромережі. Навмисне пласкі дзеркальні персонажі диптиху «Хто ти є?» не мають у житті прототипів, це символічні образи, готові обмінятися своїми цінностями та ознаками.

Колористика — ще один рівень висловлювання. У пейзажі «Хоровод весни» кольори просто буяють.

«Колись ми їздили навесні до Криму замальовувати квітучий мигдаль, — згадує мисткиня. – Кримські художники фарби кладуть, наче масло на хліб, дуже щедро. Ось тут я трішки до них уподібнилася. Яскраві та сонячні кольори, що не кажіть, лікують душу. Це мені підтвердили й жінки-переселенки, з якими я проводила арт-терапію. Всім раджу займатися живописом задля душевної рівноваги».

 Автор — Ірен Адлер, фото Олега Владимирського