Начальника російського генштабу призначили командувати угрупованням окупаційних військ в Україні: як це розуміти (колонка)

Начальник генерального штабу збройних сил російської федерації Валерій Герасимов — людина з дивним обличчям, але, як стверджують наші військові, не обділена інтелектом і талантами — очолив волею свого фюрера об'єднане угруповання військ окупантів у нашій країні. Про що це може свідчити?

Для початку слід пояснити, що начальником генштабу в будь-якій країні призначають людину видатну в усіх сенсах. Адже їй належить керувати мозком армії — установою, що оцінює загрози, розробляє проєкти зміцнення оборонної системи та будівництва її, а ще створює плани війни на всі випадки життя. Не ставлять начальником ГШ тупого служаку. Останній може навіть армією і фронтом командувати, але генштаб — це завжди і скрізь, навіть у тоталітарних державах, інструмент вкрай тонкий. І працюють там люди тонкі й розумні. І вкрай ерудовані.

Офіцер оперативного управління генштабу тієї ж Польщі, підніми його вночі, зобов'язаний сказати, яка пропускна здатність траси Р-66 на території України. Його український колега напевно знає, скільки і які літаки здатний прийняти аеродром «Дягилево» в росії.

Який потенціал модернізації танків Т-72 у Челябінську? Скільки снарядів здатний відпустити за добу такий-то склад у Хабаровському краї? Який сорт металу використовують при побудові корпусів російських корветів проєкту 20380? Навігаційні умови Севастопольської бухти? Структура «приватної» військової компанії «Вагнер»?

Це ті запитання, на які дають швидкі відповіді «оперативники» українського ГШ і розвідники ГУР МО, які постачають їм інформацію. У росії — та сама історія, не варто їх недооцінювати, тим паче, що штабна культура там вельми багата.

Так от, аби кого начгенштабу навіть у деспотіях не призначають: собі дорожче. Однак призначення такої людини на посаду командувача військ — це подія неординарна. Щось відбувається — просто так подібне кадрове рішення не ухвалюють: зрештою, керувати генштабом і безпосередньо керувати військовими операціями — це абсолютно різна робота.

В Україні до реформи системи управління Збройними силами, проведеної 2020 року, начальник Генштабу одночасно обіймав посаду головкому ЗС. Пости розділили з вищевказаної причини, і, як показав досвід відбиття повномасштабної агресії, абсолютно правильно зробили. У нас прекрасний головнокомандувач, який керує військами, не відволікаючись на специфічні обов'язки НГШ.  

У російській і радянській військовій історії були як приклади зміни амплуа — з начальника генштабу на командувача, так і суміщення постів. Так, Георгій Жуков очолював ГШ РККА до 29 липня 1941 року. Очевидно, був одним з авторів плану наступальної війни проти Німеччини, зірваного ударом останньої 22 червня того ж року. За що був знятий з посади. Але не покараний. Одразу після усунення його призначили командувати Резервним фронтом, а потім багато разів відправляли туди, де виникала критична ситуація — вже дуже успішно маршал підганяв війська, «мотивуючи» їхніх командирів. Багато хто, як відомо, жуковської «мотивації» не пережив.

Другий приклад — Олександр Василевський. Начальник генштабу з травня 1942 по лютий 1945 року. Потім командувач 3-м Білоруським фронтом, головком радянськими військами у війні з Японією. В обох випадках він проявив себе блискучим полководцем. На посаді НГШ координував дії фронтів, тобто виконував не властиві для керівника «мозку армії» функції.

Можливо, путін надихнувся сталінським досвідом і вирішив зробити з Герасимова свого Василевського — в надії, що той проявить себе на полі бою. А може, це спроба дати НГШ останній шанс — мовляв, ти розробляв план війни, який виявився провальним (а як свідчать минулорічні накази окупантів, які потрапили до рук українських воїнів, усі допущені ними після 24 лютого помилки були наслідком у тому числі поганого планування), то давай виправляй сам. Не виключено також, що призначення має лише політичний сенс — показати армії, що вождь їй, як і раніше, довіряє: Пригожин, на якого певний час робили ставку, продемонстрував під час битви за Бахмут і Соледар, що полководець із нього той ще той. Кухар і злочинець, навіть створивши власну напівприватну армію, залишається кухарем і злочинцем, хай вибачать мене кухарі і злочинці за порівняння з цією мерзотою.

Зрозуміло, що все це ворожіння на кавовій гущі. Але щось вочевидь у них, у Москві, сталося. Неординарне. Може, дійсно, швах і потрібно терміново рятувати імперію після ударів українців?

У будь-якому разі зрозуміло, що лава запасних у путіна вельми коротка і суворових-кутузових на ній немає. А ще постійна заміна командувачів свідчить про те, що події для рф розвиваються не найкращим чином. Москва боїться поразки. Ганебної, кривавої і такої, яка може коштувати їй державності. Тому й тасує кадрову колоду.

А це означає, що Україна обов'язково переможе!

Слава Україні!

Автор — Віктор Босняк