|
8 лютого 2023, 21:30 Читать на русском
З Україною в серці: одеситка у Німеччині допомогла створити інтеграційне кафе для біженцівВід початку повномасштабного вторгнення російських військ на територію України минув майже рік. І весь цей час українським біженцям допомагав і продовжує допомагати, без перебільшення, увесь світ. Так, у Німеччині тимчасовий притулок знайшли понад один мільйон українців. Одна з ланок цього ланцюжка взаємодопомоги — одеситка Олена Комарова, яка допомогла створити інтеграційне кафе для біженців у містечку Нойс на заході Німеччини. Про те, як і для чого було створено українське кафе, і чому українці дуже вдячні Німеччині за підтримку — читайте в матеріалі «Думської». Сьогодні середа — день, коли в невелике кафе при церкві в мальовничому районі Нойса стікаються українські біженці. Знайти цю локацію нескладно — величезне вікно в закладі завішане українським прапором, а за півкварталу чути українську мову. Всередині все не менш патріотично: на столах — жовто-блакитні скатертини, а іноді, якщо волонтерам вдається відшукати, — соняшники. Поки присутні українці розмовляють із земляками про наболіле за філіжанкою кави, на імпровізованій сцені вже з'являються творці ініціативи — Йорг Циммерман і одеситка Олена Комарова, щоб розповісти про чергові лайфхаки життя в Німеччині. Олену Комарову в Нойсі знають усі українці і саме про неї сьогодні піде мова. Як відомо, колишніх одеситів не буває. Олена ось уже вісім років як змінила сонячну Одесу на дощове, але затишне містечко в західній Німеччині, але шум прибою та квітучі акації — назавжди залишилися з нею. Тож коли рідне місто і країна потрапили в біду, Олена без вагань кинулася допомагати. Досить було озирнутися на всі боки, щоб зрозуміти, що система соціального захисту Німеччини не справляється з напливом українців, які втекли сюди від жахів війни, і вони гостро потребують підтримки волонтерів. А волонтерський досвід у Олени був. Ще 2015 року вона у складі студентської організації університету Дортмунда (AStA FH Dortmund) допомагала біженцям із Сирії, які добиралися до Німеччини хто вплав, хто пішки, буквально з одним паспортом у руках. Незважаючи на величезну допомогу сирійським біженцям, масштаб підтримки українців і кількість пільг для них у Німеччині — безпрецедентні. «На це є багато причин: близькість менталітету наших народів, релігії, сімейних цінностей і традицій. Важливий і той факт, що зараз війна відбувається не десь далеко, а прямо на території Європи. Таке нерівне ставлення до українців і біженців з інших кризових регіонів часто піддається критиці в німецькому суспільстві та викликає дискусії про їхнє привілейоване становище. Частково це так, але й українцям доводиться стикатися з безліччю випробувань і перешкод», — каже Олена. Перша хвиля українських біженців хлинула вже в лютому, і найчастіше це були люди з гарячих точок країни — Харкова, Маріуполя, Херсона. Українці, багато з яких втратили близьких, залишилися без домівки і встигли пізнати жахи життя в окупації, були настільки налякані і дезорієнтовані, що були вдячні за одну тільки можливість жити в тиші, не здригаючись від обстрілів. «Я помітила, що чим більше людина пережила, тим більше вона вдячна, тим менше їй потрібно. Люди радіють просто тому, що вони живі», — каже Олена. Тоді, згадує дівчина, місто дуже потребувало перекладачів, адже людям необхідно було щодня боротися з неповороткою німецькою бюрократичною машиною. Олена одразу запропонувала свою допомогу місту і записалася в групу перекладачів-волонтерів. Щодня вона супроводжувала українців у різних державних відомствах та організаціях: ратуші, школах, лікарнях, банках і страхових компаніях. Паралельно вона заснувала телеграм-канал для інформаційної підтримки біженців — тут можна було отримати консультацію, знайти перекладача, попросити допомоги, дізнатися останні новини або просто завести знайомства. Сьогодні група стала свого роду будинковим чатом для українського ком'юніті. Поступово Олена познайомилася з місцевими волонтерами, які так само активно допомагали українцям. Зокрема Петра Леннерц із чоловіком заснувала в Нойсі благодійну організацію NEUSS HILFT e. V., яка займається збором і відправленням гуманітарної допомоги в Україну. Разом із дружиною пастора Утою Циммерман-Тіль Петра запропонувала Олені створити українське кафе в парафіяльному будинку, щоб в українців з'явилося місце для спілкування в місті. Уже через тиждень, у березні, тут відбулася перша зустріч. «Спершу ми просто хотіли дати людям можливість зустрітися, поплакати, обійняти один одного й обговорити з нами якісь моменти. Потім уже з'явилася ідея надавати корисну інформацію — ми стали запрошувати в кафе представників соціальних відомств, які давали важливу інформацію про реєстрацію, про страхування, про пошук житла, роботи тощо» — згадує Олена. Для дітей, а їх у кафе завжди було не менше, ніж дорослих, обладнали ігрову кімнату. Тут же охочі можуть отримати психологічну підтримку. Для емоційної розрядки в рамках волонтерської ініціативи проходять арт-уроки з малювання для дітей та петриківського розпису для дорослих, а також живі концерти з українськими піснями. За час існування кав'ярні тут побували близько тисячі людей, сотні знайшли роботу та влаштували своїх дітей до шкіл і вишів. І абсолютно всі - відчули себе на ці дві-три години як удома. Для цього в кафе навіть відзначають українські свята з усіма традиціями та приготуванням національних страв. Німці, своєю чергою, знайомлять українців зі своїми святами і радують своєю домашньою випічкою. Через майже рік волонтерства Олена неохоче береться підбивати підсумки, адже крапку в цій роботі ставити ще рано, зате точно знає, які пріоритети розставляти на майбутнє. Так, дівчина дуже сподівається надихати українців допомагати своїм же, а не закривати свої потреби одночасно із соціальною активністю. «Німці в цьому плані — ідеальний приклад. Допомога і благодійність — це частина їхнього культурного коду, яка виховується з дитинства. Нормально, коли людина працює і у вільний час волонтерить у лікарнях, зоопарках або притулках для бездомних. Тут, звісно, не обійшлося без їхнього минулого, про яке німці намагаються не забувати і робити все, щоб майбутня Німеччина залишалася толерантною і мирною країною», — зазначає Олена. Авторка — Надія Маркевич СМЕРТЬ РОСІЙСЬКИМ ОКУПАНТАМ! Помітили помилку? Виділяйте слова з помилкою та натискайте control-enter |
Статті:
Его задержали вместе с сотрудниками ТЦК. Телесные повреждения потерпевшему якобы наносил именно он. У залі суду обирають запобіжний захід наступному підозрюваному. Прокуратура наполягає на тому, що має бути запобіжний захід утримання під вартою, але адвокатка та сам підозрюваний наполягають на тому, що має бути домашній арешт, бо у підозрюваного водія ТЦК батько інвалід, а мати після інсульту.
"Я не визнаю себе винним, я займався тим, чим займався протягом семи місяців. Я сумлінно виконував обовlязки учасника групи оповіщення", - заявил третий обвиняемый. Максим 1993 года рождения, родом из села в Одесской области. Образование среднее полное, не женат, детей нет. Служит стрелком взвода оповещения Пересыпского ТЦК. Фигурирует по тем же статьям. Читать дальше Судьи ушли в совещательную комнату. "Думская" следит за процессом и первая в Украине сообщает об этом громком деле прямо из зала суда.
"Я ничего не делал. |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Жити без окулярів – реально: сучасні рішення для зору в одеській клініці «Ексімер» (новини компанії)
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||