«Ми живемо на атомній бомбі!» Як прифронтове місто біля Дніпра під обстрілами, без води і під загрозою вибуху АЕС виживає  

Нікополь — місто в Дніпропетровській області, розташоване на правому березі Каховського водосховища, яке було знищене окупантами. У 2022 році воно уникло окупації, але ворог, зайнявши сусідній Енергодар, що на іншому березі Дніпра, отримав можливість постійно його обстрілювати. Поруч розташована Запорізька атомна електростанція, теж захоплена окупантами.

Спеціальний кореспондент «Думської» Дмитро Жогов дізнавався, як виживають нікопольці під ворожим вогнем, без води і у вічному страху ядерної катастрофи.

«Я сама из москвы, но на лето ездила в Никополь! Сам по себе город не очень большой, но очень зеленый. Через полгорода простирается каштановая аллея — фишка города. Никополь стоит на берегу Каховского водохранилища. Все побережье города очень красивое и живописное. Очень красиво летом, можно часами гулять по вечерам вдоль длинной набережной, усыпанной огромными камнями. Каховское водохранилище омывает берега милого города. Часто ходят различные суда. Водоем достаточно глубокий и большой. Летом все пляжи переполнены. Обязательно сюда вернусь!»

Це запис на сайті «Отзовик» за 2007 рік.

«Питання звучить не так, підірвуть чи не підірвуть росіяни Запорізьку АЕС? Підірвуть обов'язково і навіть ціною своїх власних життів. Питання тільки коли».

Коментар із Телеграма.

- Питної води немає, є технічна, але не у всіх районах, — каже волонтер Олег, який привіз до Нікополя п'ятилітрові баклажки води із Запоріжжя.

Вода в місті зникла одразу ж після вибуху дамби. Ось уже понад місяць у стотисячному Нікополі сухі крани. Погодьтеся, коли у спеку порожній туалетний бачок, коли неможливо вмитися і випрати, коли питну воду доводиться купувати за шалені гроші, попередньо відстоявши кілька годин у чергах — це принизливо. Відчуваєш себе брудним. Накопичується злість. Поруч із чергами за водою в тіні дерев лежать дворняги, виваливши язики. Якщо немає дощу, немає калюж, то їм теж ох як погано. Просто ніде напитися.

- Ми в Запоріжжі побачили публікацію… ми й не знали, що води в Нікополі немає, — розповідає Олег. — На серце так лягло, що ми вирішили зробити акцію таку. Зібрали за півтори години півтори тонни води. Приїхав сюди вперше. Бачу, ситуація критична. Їм дають п'ять літрів технічної води. А що таке п'ять літрів? Нею навіть зуби не можна чистити! У нас бусик «спринтер» двохтисячного року від БФ «Шляхом добра», то ми його завантажили і поїхали.

Уже під Нікополем — а завантажені були під зав'язку — у мене два колеса лопнуло. Заїхали на шиномонтаж. Коли накачували колесо, треба було його побризкати, щоб перевірити. Побризкали, а співробітник одразу очі округлив: «А де ви воду взяли?!» Там навіть технічної немає!

Коли з маршрутки почали вивантажувати бутлі, люди, що проходили повз, кинулися займати чергу. Народу зібралося багато. Ми швиденько помолилися (Олег — вірянин однієї з протестантських церков, — Ред.) і почали роздавати. Давали по дві баклажки в руки. За хвилин сорок усе розібрали.

- Ще поїдете?

- Звичайно!

Нікополь — зелене і тихе місто. Тільки замість мальовничого водосховища, що додавало йому шарму, тепер пустка. Оголилося дно - місцями ще вологий, в'язкий, місцями вже розсічений глибокими тріщинами ґрунт. У Нікопольському районі рівень води опустився на чотири метри. Вона відійшла на 50-60 метрів.

- Як вода пішла на спад, тут усе було встелено рибою! — згадує місцевий житель Микола. — Тремтіла.

У червні від водосховища містом поповз моторошний сморід. Гнила померла риба, черепашки, водорості. Зараз уже легше. Сонце випалило все, що могло смердіти.

На березі висохлого водосховища, немов міраж у пустелі, коливаються в жаркому мареві шість енергоблоків ЗАЕС.

Наталя як на город вийде, ні-ні та й подивиться на станцію. Надто вже близько вона, лише за 11 км.

- Це навіть не як мавпа з гранатою! — обурюється жінка. — Це як міському дурню дали сірники і сказали йти погратися на пороховому складі. Хто там стоїть? Буряти? Ці, як їх, мордвини? Воно ж не розуміє навіть із чим має справу!

У фейсбуці та телеграм-каналах нікопольці обмінюються інформацією, де сьогодні дають воду. А в чергах за нею тільки й розмови, що про міську владу.

Роздратований мужик, «депутат двох скликань», як він відрекомендувався, рубає гаряче повітря долонею:

- Ми знаходимося за сім кілометрів від Енергодара, де на станції заховані РСЗВ «Град» і ствольна артилерія. Виїжджають зі станції щодня, обстрілюють і Нікополь, і Марганець. У нас 800 великих будинків, так десь у 250 із них верхнього поверху вже немає. У нас тривога 10-12 разів на день! А наші жителі терпили. Мало того, що від орків, так ще й від місцевої влади терплять

Йому вторять:

- Стільки казали, що росіяни підірвуть греблю! І не запросити фахівців, не порадитися. У підсумку 100-тисячне місто (щоправда, залишилося зараз тисяч 40, - Ред.) без води. Я вважаю, що це чисто злочин місцевої влади проти нікопольців!

- Ось-ось, зараз ми збиралися, люди — чоловік п'ятдесят. Орки все це бачать: дрони-то літають! А будь-яке скупчення людей — це сигнал, що там щось відбувається. І ось вам! Прилетіло, двох поранено, один загинув.

- Вода подорожчала! Це взагалі злочин! Була, наприклад, дві гривні літр очищеної води, стала 15. А місцева влада ніяк не регулює!

Знову вступає «депутат двох скликань»:

- Ми живемо на атомній бомбі! Ба більше, нам скасували виплати по тридцятикілометровій зоні (населені пункти, розташовані в радіусі 30 км від АЕС, до повномасштабної війни отримували субвенції з державного бюджету на фінансування заходів соціально-економічної компенсації ризику, — Ред.). Наше місто отримувало 11-12 мільйонів. А зараз немає! Зате місцевій владі дозволили займатися благоустроєм! І тепер у нас мер іншого не придумав, як косити траву. Ось так! Замість того, щоб людей поїти, придумувати, де воду взяти, він вирішив благоустроєм зайнятися.

Жінка років п'ятдесяти докірливо киває головою:

- Коли почалася повномасштабна війна, я поїхала до Німеччини й жила перший раз у своєму житті, ні про що не замислюючись. 500 євро на місяць, гроші на одяг і житло, я прожила сім місяців у раю і… повернулася, хоча могла жити на всьому готовому ще щонайменше півроку. Але я ще жодного дня не пошкодувала про своє рішення. Багато чуток ходить про місцеву владу, але люди завжди будуть чимось незадоволені. По приїзду я відзначила про себе: місто чисте, скрізь цвітуть троянди і лілії. Щоранку бачу, як прибирають алею на Каштановій вулиці. Навіть у неділю я чую, як працюють газонокосарки і дуйки для прибирання листя. Сміття вивозиться. Їдеш в автобусі, й око радіє.

Дівчина, налаштована дуже рішуче:

- Міська влада нічого не зробила, щоб цього уникнути! Я знаю, за скільки вони закупили бочки, на жаль, не бачила, за скільки закуповують паливо на розвезення води. Я вам скажу прямо: йде відмивання грошей. Водоканалу пропонували допомогу заводу феросплавів ще в перші дні, там готові були дати людей і насоси, вони відмовилися. Трубу, яка йде в русло, за документами, мали оновити ще у 2019-2020 роках. Як виявилося, полагодили тільки за документами. Приїжджали волонтери з Дніпра і роздавали воду по школах, їм заборонили. Діють тільки офіційні гумдопомоги, тобто треба повідомити владу, а потім уже роздавати чисту воду.

- А ви чули, що жінка померла в черзі? Кілька днів тому! Від спеки! І влада не може сказати, коли ситуація зміниться.

- Ніхто не знає, що відбувається в Нікополі. Розкажіть про нас!

- Ми втомилися боятися вибуху на станції. Нехай підривають і йдуть звідси. Мені сьогодні води взяти треба і собакам кашу зварити. Дві години стою!

- Може, вам влада скаже, коли будуть добувати нормальну воду?

Хлопчики розносять технічну воду по домівках літніх людей

Я дивлюся на бутлі з технічною водою, вона моторошнуватого коричневого кольору. Її в бачок унітазний стрьомно заливати. Думаю, що в нас була схожа ситуація під час блекаутів. Незадоволені й дороги перекривали. Тоді багато говорили про нерозторопність влади. Бажання списати на війну свою недолугість. Через деякий час ті, хто перекривав дороги, каялися на камеру. Говорили, що ЦІПсО поплутало.

Знаходжу в Нікополі своїх колег журналістів. Редактор медіа-ресурсу «Прихист» Анна Целуйко. У них відомий сайт, вони не провладне ЗМІ.

- Насамперед люди обурені тим, що влада зараз обрала режим тиші — ніхто не надає жодних коментарів чи прогнозів, — каже вона. — Коли навесні вперше впав рівень води у водосховищі, можновладці нас запевняли, що ситуація на контролі і жодна надзвичайна подія, яка гіпотетично може статися, не призведе до того, що Нікополь залишиться без води. Однак сталося не так, як гадалося. Трубами, які забезпечували водозабір на місто, ніхто не займався багато десятків років. Наразі вони просто не придатні. Наскільки знаю, зараз до стабілізації ситуації з водою, до ремонтних робіт підключилися наші металургійні підприємства. Вони допомагають як робочою силою, так і фінансово. Впевнена, якби ситуацією перейнялися завчасно, такої катастрофи з водопостачанням можна було б уникнути.

Я звертаюся до міського голови. Пишу йому. Він не відповідає. Поки чекаю, виходжу на еколога, який давно воює з АЕС. Я ж збирався писати про місто, яке може перетворитися на другу Прип'ять.

«ГРИМНУЛО І ЩЕ ГРИМНЕ»

- Тут я виступаю на мітингу проти АЕС, який проходив на березі Дніпра з видом на станцію, — Юрій Бабінін показує стару фотографію. На ній натовп народу. Дівчина тримає плакат «Чорнобиль у кожному з нас»! — Ось це я! Зліва!

Зараз він уже сивий, а тоді тримався бадьоро. Робив нерви владі. — Ми знали й відчували, що, як сказав після Чорнобиля, покійний академік Легасов: «Гримнуло й ще гримне».

Юрій — еколог, хоча спочатку був економістом, поки не сталася чорнобильська трагедія. А поруч із його будинком знаходиться така ж, як він каже, «потенційна ядерна біда».

- Урок Чорнобиля, на жаль, для нас не на користь, — зітхає активіст.

Нині Юрій очолює «Громадянську варту».

- Нікополь — приатомне місто, від його південно-східної околиці до градирень Запорізької АЕС сім кілометрів. Якби не Дніпро, що розділяє нас, то, безумовно, можна було б казати, що найбільша в Європі АЕС, лукаво названа Запорізькою, розташована в передмісті Нікополя. А до Запоріжжя від неї напряму 53 км. За нормами, що діяли в СРСР, не можна було розміщувати АЕС ближче ніж за 25 км від міст із населенням 100 тис. і більше.

- Сьогодні постало питання про можливу евакуацію міста. Чи готове воно до неї?

- Як і 30 років тому, вважаю, що Нікополь не готовий до нормальної евакуації — для цього треба було тренувати населення ще до пуску блоків, як це робили, наприклад, в Англії, щоб люди до автоматизму знали, що робити в разі аварії. Немає індивідуальної дозиметрії, захисних костюмів, як у Японії, де після Фукусіми зобов'язали забезпечити населення 50-кілометрових зон навколо АЕС. У нас провели, як завжди, розгорнуті штабні навчання кілька днів тому і порахували народ підготовленим. А тим часом у місті немає жодного публічного радіаційного табло!

- Небезпеку вибуху намагаються нівелювати. Кажуть, що якщо росіяни підірвуть станцію, то другого Чорнобиля не буде…

- Ніхто не знає, яким може бути цей вибух. П'ять реакторів стоять у холодній зупинці, тобто заглушені з осені. Але шостий, під номером 5, перебуває в гарячій зупинці на потужності близько 200 МВт і будь-якої миті може вийти на повну потужність, позбутися теплоносія і піти в розгін із наслідками, давно описаними. Інспекція ядерного регулювання України дала припис заглушити реактор (перевести його в холодну зупинку), але російська окупаційна адміністрація вперто не виконує цей припис, і це небезпечно.

Ще одна біда — ССВЯП, сухе сховище відпрацьованого ядерного палива. Це 175 контейнерів, кожен з яких містить 455 кг ВЯП. Це найбільше у світі пристанційне сховище, що містить сьогодні близько 800 млн кюрі радіації, разів у п'ять більше, ніж було викинуто в Чорнобилі. Прекрасна мішень для брудної бомби! Підірвавши будь-яке з них, можна зробити непридатною на тисячі років територію навколо ЗАЕС. Бережи нас Бог!

КОЛИ ДАДУТЬ ВОДУ?

У цей час на мене виходить Євген Євтушенко, голова Нікопольської районної військової адміністрації. Він готовий відповісти на запитання.

- Скільки людям доводиться стояти в черзі за водою?

- По-різному. Є багато пунктів видачі, де на сьогоднішній день черг немає взагалі. Є пункти, де є черги. Таких небагато. Черги в середньому від 15 хвилин до години. Залежно від того, що відбувається з транспортом. Це об'єктивна ситуація.

- Якої якості вода?

- Пункти видачі води існують у двох форматах. Є пункти видачі питної води, є пункти видачі технічної. На пунктах видачі технічної води на ємностях написано «технічна вода», щоб люди це розуміли. А де ми беремо технічну воду? «Укрзалізниця» бере її з Дніпропетровського водоканалу. Це та вода, яку дніпряни використовують під час приготування їжі. Але цистерна залізнична — це не нержавіюча сталь. Вода дорогою фарбується.

- Чи можна було уникнути цієї ситуації?

- Можна. Якби росіяни не підірвали дамбу. У наших людей, на жаль, фрагментована картина світу. І потрібно пам'ятати про причинно-наслідкові зв'язки. Чому в нас немає води? Тому що в країні йде війна. І тому що росіяни підірвали дамбу. А зовсім не тому, що злочинна влада закрила крани і морить людей без води.

- Ви якось можете вплинути на ціни, щоб не спекулювали дефіцитом?

- Це за СРСР промисловим способом на товарах видруковували ціни, в металі. Це була прес-форма на роки. У нас немає радянської адміністративно-планової економіки. Є приватний бізнес. Скажіть, які важелі впливу на приватний бізнес? Їх зникаюче мало. Підприємцям озвучують наші побажання й ціни. Однак це не догма для них. Тобто зі зникненням планової економіки та переходом до ринкової ми, по суті, втратили державне врегулювання цін.

- Коли ситуація зміниться? І чому так мало інформації про те, що робить районна та міська влада? Адже дефіцит інформації породжує чутки і спекуляції.

- На жаль, але ми змушені так робити. Як раніше рапортувала влада? Голова адміністрації біля траншеї, біля труби спостерігає за роботою сантехніка, дає йому вказівки. Як побудована психіка людини? Якщо вона в інтернеті цього не бачить, значить, вона вважає, що цього немає. Чому цього зараз немає? Тому що весь Нікополь перебуває в зоні дії ворожої артилерії. Росіяни стріляють по нашій території з РСЗВ «Град», РСЗВ «Ураган» і 120-міліметрових мінометів. Це дуже потужна зброя, яка спричиняє великі руйнування. На жаль, на сьогодні ми маємо п'ятдесят загиблих і 233 поранених мирних жителів. І ті об'єкти, які мають забезпечувати водою людей, вони теж перебувають у зоні ураження російською артилерією. Прикро, але були прильоти і на ці об'єкти зокрема.

Тобто якщо ми будемо давати звіти і фотографії та детальний опис цих об'єктів, залишиться ще геолокацію їм дати, і ми будемо взагалі без об'єктів, які забезпечують водою. Якщо ми усунемо дефіцит інформації, то ми можемо залишитися без водопостачання.

І ми, на жаль, змушені у зв'язку з діями окупантів обмежувати інформацію.

Тепер до питання, коли буде водопостачання. На території району вже реалізується два проєкти. Перший — стратегічний. Ми беремо воду в Запоріжжі. Із Дніпра. Протягуємо її трубою до водоканалу Нікополя, Марганця й приводимо на ці водоканали достатню кількість води, щоб водоканали могли зробити водопідготовку і подати її на себе. Це довгий проєкт. Протяжність труб — сотні кілометрів. Цей проєкт може бути реалізований у жовтні. До цього часу ми реалізуємо на місці локальні проєкти. У нас були об'єкти інфраструктури, які забезпечували водою населення. У них було водосховище. Зараз ми шукаємо альтернативні джерела. Це можуть бути річки, інші невеликі водосховища. Такий проєкт уже реалізовано в місті Покрові, воно вже отримує воду з річки, яка тече поруч.

Є, звісно, питання щодо якості води. І водоканал зараз шукає і розраховує ті дози хлору і коагулянтів, щоб вивести її у впевнено питний режим. Такий самий проєкт реалізується зараз у Нікополі та Марганці. У Марганці це буде серпень. Буде запущено часткове водопостачання, а протягом місяця відновлять повне водопостачання. Великий обсяг інженерних робіт, земляних робіт, і це дуже ускладнюється тим, що росіяни спеціально не дають відновити водопостачання.

І я ще вважаю, що вони навмисне розгойдують ситуацію. ІПсО: «Злочинна влада!» Усе як ми любимо. На початок повномасштабного вторгнення ми, українці, всі об'єдналися. Не було жодних питань. А зараз, коли все перейшло в тривалу фазу війни, всі видихнули і взялися за народну забаву лаяти владу.

- Яка готовність району до евакуації?

- Фізично він готовий наскільки це можливо. Психологічно люди не готові. Вони цього не хочуть. Найпростіший вид евакуації — власним транспортом. Ми сповіщаємо людей про те, що трапилася аварія, люди сідають у свої автомобілі, беруть котів і собак і їдуть до проміжного пункту. Проходять дозиметричний контроль. Якщо все ок, то їдуть далі, якщо ні, то проходять санітарну обробку.

Якщо немає можливості виїхати власним транспортом, цих людей вивозитимуть автобусами.

- На ваш погляд, чи можуть підірвати станцію?

- Можуть чи ні підірвати станцію? Це предмет віри.

Перше. Підрив Каховської ГЕС за площею забруднення середовища, за масштабом уражених територій, наслідками економічними та інфраструктурними можна порівняти з локальним ядерним ударом. Підірвавши ГЕС, вони стали на крок ближче до ще більшого теракту.

Друге. Путін любить піднімати ставки. Він часто йде шляхом ескалації.

Третє. Ми маємо найбільшу АЕС у Європі, де зараз перебувають окупаційні сили, ворожа техніка, боєприпаси. Станція замінована. Це в рази підвищує шанси на те, що там може трапитися позаштатна ситуація. Склавши ці три фактори, ми говоримо про «ненульову» можливість підриву. Загроза досить велика.

ПІСЛЯМОВА

Страшно і боляче від того, на що перетворюють наші міста окупанти. Як би хотілося провести цю москвичку, яка писала про тихий, зелений, провінційний Нікополь, вулицями, де вишикувалися черги виснажених від спеки людей, провести її на набережну, де видно мулисте дно водосховища. Де ще лежать скелети риб. Показати їй обвуглені руїни. І, видавши баклажку іржавої води, замкнути у квартирі з сухими кранами і вікном, у яке видно АЕС, що може вибухнути будь-якої миті. І щоб раз на день поруч прилітав пакет «градин»…

Автор — Дмитро Жогов