4 лютого, 14:14 Читать на русском
Затягування експертизи ДНК і знижені виплати: з чим стикаються одесити, які втратили близьких на війніВійна в телевізорі — це сюжети про героїв, драматичні історії про загиблих і пишномовні слова про те, як держава цінує подвиг тих, хто віддав життя за свою країну. У реальності дуже часто родичі вбитих, крім горя, стикаються з колами пекла бюрократичної машини, у спробах визнати своїх рідних померлими, гідно їх поховати й отримати належні виплати. Сьогодні за офіційними даними в Україні налічується понад 51 тис. військовослужбовців, які вважаються зниклими безвісти. Хтось із них живий і перебуває в полоні, але більшість, за словами фахівців, загинули і залишилися лежати в безіменних посадках. ДОКУМЕНТИ НІБИ ПОГЛИНУЛИ Один із тих, хто не з чуток знає, через що доводиться часом проходити рідним загиблих героїв, — громадський діяч, заступник керівника організації Veterans Hub Олег Макаров. Його син Остап загинув у перший день літнього контрнаступу влітку 2023 року. Він був кулеметником у 47-й механізованій бригаді «Магура». Група снайперів висунулася в сіру зону і була притиснута вогнем противника. Розуміючи, що хлопці у важкій ситуації і знаючи, що його товариш із позивним «Француз» поранений, Остап Макаров вирішив витягнути його з нейтральної смуги. Вискочивши з окопу, він подолав близько 500 метрів замінованим полем і зміг дістатися до друга. Але на шляху назад хлопці підірвалися на міні. Остап втратив руку і друзі залишилися в сірій зоні. Вороги, які стежили за ситуацією з дрона, направили на місце своїх бійців, щоб узяти наших воїнів у полон, але Макаров відбивався до останнього. Зрозумівши, що захопити наших героїв не вдасться, орки обстріляли посадку запальними мінами, і побратими згоріли заживо. Через шість днів співбрати з «Магури» відбили посадку і забрали тіла друзів. Поховати сина Олег Макаров зміг тільки в грудні 2024 року, і то тільки завдяки своїй наполегливості. Він буквально оселився в запорізькому госпіталі і вимагав якнайшвидшого проведення експертизи ДНК. Після цього батько почав збирати документи, щоб оформити виплати, призначені за загибель сина. «Я почав займатися цим взимку минулого року, але тільки 21 червня документи відправили з одеського військкомату в Департамент соцзабезпечення Міністерства оборони України. І все, на цьому процес обірвався, наче їх поглинули. Будь-якої інформації про перебіг справи досі немає. Нещодавно спілкувався з міністром у справах ветеранів Наталією Калмиковою, вона пообіцяла взяти ситуацію на контроль», — каже Олег Макаров. Як не сумно, подібних історій чимало. Приміром, одеситка, яка попросила залишитися неназваною, позивається до Міноборони за 15 мільйонів гривень, які їй як доньці загиблого військовослужбовця не хочуть виплачувати на підставі того, що вона вже повнолітня. «Я повинна в суді довести, що тато мене утримував, але зробити це, як ви розумієте, дуже складно», — зазначає дівчина. ЗНУЩАННЯ НАД ЛЮДЬМИ Є приклади, коли виплати нараховуються, але не в повному обсязі. Чоловік одеситки Юлії, який служив у Держприкордонслужбі, зник безвісти в Курській області ще минулої осені. Через деякий час жінці стали нараховувати 30 тисяч гривень на місяць. «Тобто вони виплачують просто зарплату, як якщо б він служив, умовно кажучи, в Ізмаїлі. Але ж він пропав безвісти там, на нулі, а не в тилу, і виплачувати повинні бойові 100 тисяч, а не 30», — нарікає жінка. При цьому довести щось бюрократичній машині простій людині без адвокатів практично неможливо. Адже в системі бувають і корупційні моменти. Нещодавно в Одеській області співробітники ДБР викрили бухгалтера однієї з військових частин, який протягом року вказував у документах про виплати номер рахунку своєї знайомої. У підсумку, 2,3 млн гривень, які мали бути перераховані сім'ям безвісти зниклих воїнів, осіли в кишенях аферистів. Військовий експерт «Думської» Віктор Босняк пояснює, що тяганина іноді може бути якимось захистом від зловживань, але здебільшого — це просто знущання з людей, які й так пережили страшне горе. «На жаль, держава створює тисячу перепон перед сім'ями загиблих, робить усе, щоб не платити їм. Напевно, з одного боку, це нормально — так відсікаються шахраї. Але по-людськи виглядає все це бридко. Тіло солдата лежить на нулі, його об'їдають тварини, побратими бачать це з дрона, але нічого не можуть зробити. А сім'я оббиває пороги. Потім лінія фронту зміститься, тіло воїна опиниться на підконтрольній росії території, і нам доведеться сподіватися тільки на їхню милість: знайдуть, зберуть, видадуть. Це все жахливо», — резюмує експерт. ІСТОРІЯ ЗАГИБЛОГО АВТОРА «ДУМСЬКОЇ» Нещодавно трагедія наздогнала сім'ю громадського діяча, автора «Думської» Олега Коваленка, який служив командиром взводу інженерно-саперної роти 23-ї механізованої бригади. 12 грудня він із групою підлеглих виконував завдання з мінування території в районі селища Розлив Донецької області. «Чоловік робив закладку протитанкових мін, коли прилетів дрон і щось на них скинув. Як стверджує очевидець події, який отримав поранення і важку контузію, від Олега внаслідок детонації нічого не залишилося. Через три дні я спілкувалася з керівництвом частини, і вони обіцяли, що повернуться туди і витягнуть його останки. Однак цього так і не сталося, і тепер вони практично не йдуть на контакт», — розповіла дружина військового Світлана. Можливо, у частині й хотіли б якось допомогти вдові та віддати шану загиблому побратиму, але територія, на якій залишився лежати Олег Коваленко, була окупована. Військові запевняють, що завжди націлені на те, щоб витягати не тільки 300-х, а й 200-х, однак перед ними завжди постає питання ціни таких дій. «Від бажання чи небажання командування мало що залежить. Якщо тіло перебуває в сірій зоні, на мінному полі, або на захопленій ворогом території, якщо для повернення потрібно покласти ще 4-5 інших життів, командування цього не захоче. Попри всі бажання вдів. А за відсутності тіла він залишиться зниклим безвісти, і визнати його загиблим можна тільки через суд», — каже на умовах анонімності офіцер однієї з бригад ОК «Південь». Найімовірніше, Олег Коваленко поповнив незліченні ряди безвісти зниклих, до того ж у ситуації з ним ймовірність проведення експертизи ДНК і встановлення особи вкрай мала і можлива тільки в разі обміну тілами. Світлана Іванова домоглася відкриття кримінального провадження за фактом загибелі чоловіка і намагається домогтися визнання його загиблим, щоб поховати тіло й отримати виплати від держави. Але, на думку експертів, на жінку, найімовірніше, очікують усі муки пекла. Військовий адвокат Валерій Судаков радить звертатися до суду і подавати заяву про визнання факту смерті, залучення свідка, однак не особливо вірить в успіх. «Не можна сказати, що такого не буває, знаю приклад, коли наш літак збили в районі острова Зміїний, і за свідченнями свідка, хлопців визнали загиблими, і там були виплати в 15 мільйонів, однак це не система. Здебільшого керівництво військових частин, користуючись реаліями воєнного часу, всіляко перешкоджає цьому. Причина — позиція вищого керівництва, коли для підтвердження загибелі воїна мають бути залізобетонні докази. В іншому разі питають з командира, тож тим простіше записувати людей у безвісти зниклі, ніж визнавати загибель», — пояснює юрист. БУВАЮТЬ І ПОЗИТИВНІ ПРИКЛАДИ Варто зазначити, що не завжди рідних мучать бюрократичною тяганиною. Бувають випадки, коли все відбувається гладко, але вони пов'язані переважно з «Азовом» і 3-ю штурмовою бригадою, де вже протягом десяти років діє єдина патронатна служба. Мама «азовця» Ярослава Баїса, загиблого в Оленівці, на честь якого в Одесі названо колишню вулицю Висоцького, в отриманні виплат не стикалася з перешкодами. «У патронатній службі «Азова» все відпрацьовано до дрібниць. Найважче для мене — це було дочекатися результатів ДНК. А потім у мене тільки й запитували: що ви хочете, де ховаємо, яку труну, куди трансфер, чи потрібен обід, яке віросповідання тощо, — розповідає Марина Михайлівна. — Ми приїхали до Києва, нас зустріли і дали картку від номера в готелі, на Байковому цвинтарі вже все було готово. Я навіть не оформляла свідоцтво про смерть, вони все зробили самі. Дали людину, яка курирувала збір документів. Є чат, у якому відповідають оперативно на будь-яке запитання. Виплати приходять вчасно». Тим, у кого все не проходить так гладко, як у матері «азовця», і хто так і не отримує виплати після звернення до ТЦК, експерти рекомендують звертатися до Міноборони з питанням, на якому етапі перебуває розгляд заяви про виплату. Найкраще робити це письмово. У зверненні потрібно вказати особисті дані, викласти всі обставини, зазначити дату подачі заяви на виплату, а також додати документи, що підтверджують її подачу. Звернення можна подати або особисто, або поштою — цінним листом з описом і повідомленням про вручення. Якщо ж членам сім'ї загиблого відмовляють у виплаті допомоги, їм мають надати письмову відмову з поясненням причин, яку можна буде оскаржити в суді. Автор — Вера Гондор Помітили помилку? Виділяйте слова з помилкою та натискайте control-enter Новини по цій темі: |
Статті:
![]() ![]() ![]() Читать дальше |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Создатель «Одрекса» вернется в кресло главы Одесской обласной больницы спустя 20 лет
«Динозавры» одесской политики: самые богатые имеют миллионы наличных и бриллианты, а самый скромный — экскаватор
|