Виставка одеського художника Дмитра Дульфана відкрила новий простір Музею сучасного мистецтва на Європейській, 31/33.

Директор установи Семен Кантор раз у раз вибігає на вулицю, нарікаючи, що неонова вивіска не настільки помітна при яскравому сонячному світлі. Не біда, підуть люди на світло мистецтва!

Дмитро Дульфан (1971-2024), чиєю виставкою відкривається нова локація, саме і світив, скільки було сил. На першому поверсі зібрані унікальні об’єкти, що світяться, багато з них поєднують «трансфлору» із готовими фаянсовими фігурками. Символічно: нове проростає з традиційного, стаючи гармонійним сплавом.

Головним куратором проєкту «Міражі Каліпсо: Полонений глибинами Дмитро Дульфан» став Андрій Сігунцов, співкураторами – Анна Мороховська та Сергій Поляков.

«Дульфан шукав відповіді у крайнощах людського буття, у місцях, де мистецтво розчиняється у безодні тілесного й містичного, де межа між життям і смертю, між творенням та руйнуванням стирається, — зазначають куратори музею. — Його найвідоміші роботи, так звані «світильники», стають символами порожнечі, тіл та ідей, що розпадаються, не знаходять форми, але продовжують пульсувати в просторі, вібруючи в такт із тими, хто на них дивиться. Це не просто об’єкти, а сліди невидимого, що пробивається з іншого боку реальності. Він створює вимір, де час зупиняється, а кожна спроба знайти себе стає актом безжального саморуйнування».

«Він руйнувався – але прикрашений квітами», писав Віктор Гюго про одного зі своїх персонажів. Діма Дульфан дозволяв розквітати своїм роботам, в яких би жанрах та техніках вони не створювалися. Чи руйнував художник існуючі поза його особистістю стереотипи? Подивіться на «мироточивого» іконоподібного Гоголя: видно ж, що великому письменнику боляче за рідну Україну.

Звісно, Діма, будучи сам глибокою людиною, не був байдужим і до морських глибин — його вабили таємниця, недомовленість, естетика античності.

«Мистецтво Дмитра Дульфана — це занурення в безодню, подорож, що не має кінцевого порту, — додають куратори. — Це ритуал, який не веде до світла, а залишає в полоні темряви, де світло тіней поглинає реальність. У його творах звучить поклик Каліпсо — підводної богині, що спокушає і водночас замикає у просторах нездійсненного. Виставковий простір постає як води океану, а твори — уламки розбитого міфу, фрагменти життя, що розчинилося у хвилях».

Дітищем Дульфана була оригінальна галерея «Вікно», яка поєднала сучасне мистецтво з авторськими винами, і на виставці знайшлося місце роботам митців, котрі там виставлялися. Вітражна риба Сергія Лиховида, складені з друкованих текстів колажі Ольги Ярової, фото Сергія Полякова, розкута графіка Олени Мазур та багато інших творів, що знайшли відгук у душі Дульфана, додали барв експозиції.

Нагадаємо, що заснований 2008 року бізнесменом і меценатом Вадимом Мороховським, музей спочатку відкрився на Сабанському провулку, 5а. Він виріс із колекції Михайла Кнобеля і став платформою для дослідження і збереження одеської художньої традиції.

Пізніше він переїхав на Французький бульвар, 8, а потім — в історичну будівлю на Леонтовича, 5, яку музей реставрував. Ця адреса стала домівкою й для двох молодіжних центрів, а велика сучасна виставкова зала приймала українських і міжнародних художників.

У 2021-му музей отримує простір на Французькому бульварі, 36, але не встигає відкритися через повномасштабне вторгнення рф в Україну.

Попри відсутність власного простору, музей проводить 7 виставок у партнерських локаціях, це Одеський музей західного і східного мистецтва, Галерея Незламності, Національний музей імені Андрея Шептицького у Львові. За цей час МСМО також представив сучасне українське мистецтво за кордоном: у Німеччині, Франції, Литві, Польщі, Італії.

Авторка — Ірен Адлер, фото Олега Владимирського