Маятник Залужного, довга рука Сил оборони та деградація окупанта: чому Україна перемагає в степах і переможе у війні (колонка головного редактора)

Успіх контрнаступу Сил оборони на півдні нашої країни, який ось-ось увінчається визволенням правобережної частини Херсонської області та самого Херсона (постукаємо по дереву), зумовлений кількома факторами.

Перший — це так званий «маятник Залужного». Завдяки порівняно невеликому логістичному плечу, український головком має можливість швидко перекидати сили і засоби з однієї ділянки фронту на іншу, створюючи загрозу противнику в різних місцях. Свого часу подібна стратегія дозволила прусському королю Фрідріху II благополучно протриматися всю Семирічну війну проти трьох великих держав, уникнувши розгромної поразки і розділу своєї країни.  

Український генерал №1 явно знайомий з військовою історією і творчо використовує напрацювання полководців минулого. Зобразив удар на півдні, змусив ворога стягнути туди все найбоєздатніше, зв'язав його боєм, після чого прорвав російську оборону на північному сході. Росіяни почали гарячково перекидати війська вже на Слобожанщину і Донбас, але наш військовий лідер передбачив їхню реакцію і знову приголомшив ворога несподіваним ходом. Коли окупанти вже вирішили, що зупинили український наступ на Сватове і неабияк потріпалися у спробах узяти Вугледар, почалася друга серія на Херсонщині.

Цілком допускаю, що це не останній сюрприз від Залужного і його команди: Україна велика, прикрити всі напрямки путінці просто не здатні, а наш генерал хитрий і розважливий.  

Другий фактор — це вельми ефективне застосування Силами оборони високоточних і далекобійних ракетних і артилерійських систем, які дають змогу робити те, що в західній військовій науці називають «ізоляцією району бойових дій».

«Думська» не раз писала про це. Удари по складах, комунікаціях (особливо важливі мости), штабах, скупченнях військ руйнують логістику і систему управління противника, не дають йому перекидати підкріплення на вразливі ділянки. У підсумку над ворожим угрупованням нависає небезпека опинитися фактично в оточенні з усіма наслідками, що випливають із цього факту. Наступати в нього не виходить і доводиться відкочуватися назад, віддаючи територію. Саме це ми і спостерігаємо зараз у Херсонській області.

Зазначений підхід прямо протилежний класичній радянській концепції «глибокої операції» (а також німецькому бліцкригу), яку в дещо спрощеному вигляді застосовують росіяни, — та передбачає прорив оборони та введення в утворившуся діру маневрених сил (передусім танкових), що мають перерізати комунікації в тилу супротивника та створювати великі й малі котли. До речі, в прориви і маневри українці, як з'ясовується, теж вміють, що блискуче продемонстрували на Харківщині — щоправда, на жаль, без котлів.

І нарешті третій фактор — це загальна деградація «другої армії світу», яка бездарно розтратила свої найкращі кадри в перші місяці великої війни, угробила купу техніки і розстріляла боєзапас, що накопичувався десятиліттями. Тепер агресор заповнює втрати особового складу непідготовленими і деморалізованими «чмобіками», а заліза — стародавніми системами ледь не сталінських часів і всіляким мотлохом, який вдалося закупити у союзних тоталітарних режимів. Само собою, якість усього цього відверто кульгає, і чим далі, тим буде гірше.

Є ще один фактор, уже не військовий, а політичний і, я б навіть сказав, культурний. Нацистській росії просто нічого запропонувати ні світу, ні людям, які населяють тимчасово захоплені території. Путінський режим ніколи не був здатний запалювати серця, а віднедавна втрачає можливість і підкуповувати — кажуть, навіть українським колаборантам цього місяця серйозно зрізали виплати. І це при тому, що смертність у їхніх лавах підвищена — дехто вирушає на той світ, не отримавши і перших тридцять срібняків.

Замість стрункої ідеології, яка була, наприклад, у СРСР, даючи йому змогу здобувати адептів у всьому світі, нинішня Москва просуває найдикішого франкенштейна, який складається з вихолощеного православ'я, що практично втратив Ісуса; радянських наративів і чогось царського, посконного. Плюс мілітаризм і антилібералізм із презирством до прав людини, включно з базовими. Яскраво виражений антиінтелектуалізм — пам'ятаєте, що російський адмірал про Канта говорив? І жодного бачення майбутнього — лише зітхання за минулим у тому вигляді, як його представляє начальство. Усе це на тлі позамежного рівня корупції та розшарування суспільства.  

Вірити в те, що така країна здатна щось хороше дати людству, можуть хіба що зовсім упороті, яких не так багато і в самій рф. А без мінімальної підтримки, на одних багнетах, утримати захоплене неможливо — вся світова історія тому приклад. Тим паче, що і багнети-то злегка погнуті. І не так вже їх і багато — в цьому плані росія сильно відрізняється і від Радянського Союзу, і від імперії Романових. Нонче російські баби погано нових солдатів народжують!  

Тому й немає світла в кінці тунелю, куди заїхав поїзд під назвою путінська росія. Він закінчується глухим кутом.

Херсон — це тільки один із початків початку.

Далі буде.

Україна обов'язково переможе!

Автор — Олег Константинов, головний редактор «Думської»