Виставка «Музей Української Перемоги: Сенси» відкрилася в одеському Будинку офіцерів ВМС України (Пироговська, 2/4).

Це погляд на культурну спадщину в часи невизначеності як на простір відкритих питань про пам’ять, втрату, відповідальність і майбутнє. Її основою стали 3D-документація, інсталяції та відео, що фіксують трансформацію міського середовища, матеріальних свідчень війни та способів спільного переживання цієї реальності.

Проєкт реалізується ГО Піксельовані Реальності та отримав підтримку в межах Фонду стійкості (Resilience Fund) від Goethe-Institut в Україні.

Частина експонатів привертає нашу увагу до зруйнованих будівель Бородянки та Одеси, чия втрата змінює не лише міський ландшафт, а й саму структуру пам’яті.

«Всі ми знаємо про чорну археологію, а війна познайомила і з таким явищем, як чорний туризм. Люди дізнавалися про Бородянку, і це викликало кілька хвиль візитів наших урядовців і іноземних партнерів, політиків. Вони фотографувалися на тлі повністю зруйнованих будівель, де загинули люди, це місце трагедії. Нам важливо підкреслити, що ми заміщуємо сенси: нашаровуємо в пам’яті щасливі події, що відбувалися в цих місцях, але в момент воно щезає, вже не є чиїмсь домом, а лише тлом для фотосесій», — говорить Юлія Фролова, кураторка виставки.

Виставка також звертається до одеських пам’ятників і скульптур, загорнутих у захисні матеріали, це левиця з левеням з Міського саду, пам’ятники Тарасу Шевченку та Дюку де Рішельє.

«Невідомо, що зараз із Дюком відбувається, наскільки метал зберігається, як гальваніка тисне на нього, — наголошує Юлія. – Але його образ вже не присутній на Приморському бульварі, не відчутний в міському просторі, наразі ми бачимо піраміду з мішків із піском. По суті, це прихована історія, що потребує подальшої роботи з нею».

Серед експонатів виставки — інсталяція Kolotanz (вона зустрічає відвідувачів просто на сходовому майданчику), відеоінсталяція «До війни — Після війни». Рішення про скан будь-якого об’єкта приймалося організаторами надзвичайно оперативно, тригонометричний скан Художнього музею було створено у 2022 році в момент, коли консервувалася постійна експозиція, деякі музейники також виявилися «відсканованими», їх можна побачити на екрані, навіть упізнати. Нагадує моторошний сон, несхожий на довоєнне буття музею…

В експозиції є білий рояль, переданий до музею після обстрілу Одеського морвокзалу, як образ крихкої, але живої культурної присутності. Рояль був у готелі «Одеса», де планувалося відкриття галереї сучасного мистецтва (війна часом руйнує навіть ідеї створення культурних просторів). Як трагічно може звучати цей несправний інструмент, показав гість Одеси, німецький художник Фабіан Кнехт, який притис на декілька хвилин до клавіатури дві дерев’яні рейки.

«Певний час я спільно проживав з одним музикантом, — каже Фабіан. – Цей досвід надихнув мене на створення музичного перформансу. Схоже на грім або вибух».

Фабіан Кнехт — митець, який працює на перетині мистецтва, публічного простору та соціального контексту. Його роботи — це втручання у звичне середовище, що змінюють спосіб бачити простір, пам’ять і присутність. Фабіан регулярно відвідує та підтримує Україну і привертає до неї увагу у своєму мистецтві. Саме тому його участь у виставці «Сенси» важлива як контекст для розмови про спадщину, пам’ять, руйнування та нові форми співприсутності культури під час війни.

Уся Німеччина мала змогу побачити його виставку, що на ній було представлено 120 камуфляжних сіток, зроблених українками вручну. Проте не думайте, що таким чином митець оголив фронт, він поміняв їх на професійні сітки, що вже створюються фабричним методом і на території України. А німецькі глядачі часто просто не розуміють, що це за сітки, захоплюються тим, як Фабіан їх гарно драпірує, або вкриває ними, наче плющем, стіни будівель (підхід до кожного виставкового простору індивідуальний). Сітки набачилися лиха і вогню, вони виношені, фактурні, кожна має свою історію. Прикордонники дивуються, коли бачать їх, кажуть, що це за сміття ти везеш до Європи?

«Уявіть, що жіночка в маленькому українському селі плете цю сітку, і вона опиняється в європейському музеї, — посміхається митець. – Я починав свою діяльність, не приносячи твори в музей, а перетворюючи природу на музей. Будував у природному середовищі кімнату, замикаючи зелену зону в просторі без жодного втручання. Один з таких просторів робив у Луцькій області ще до війни. Мій друг, український фермер, пішов на фронт добровольцем, відтак я почав збирати в Німеччині пожертви, які витрачалися на бронежилети, дрони, медикаменти, польові кухні тощо. Навіть на «Нутеллу», мій друг каже, що в Німеччині вона смачніша».

Кошти від проведення виставок частково ідуть на донати для українських військових. А найкращим подарунком від вдячних бійців Фабіан Кнехт вважає ті самі маскувальні сітки, що стали несподіваним матеріалом для художника. Одна з виставок пройшла у Кракові, в музеї сучасного мистецтва, який знаходиться на місці, де раніше була фабрика Оскара Шіндлера. Така от іронія долі…

В Одесі виставка працює до 25 липня.

Автор – Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва