Manifesta у нас? Європейська мандрівна бієнале з бюджетом у 6 млн доларів націлилася на Одесу

Одесу розглядають як одне з українських міст для проведення у 2028 році знаменитої бієнале Manifesta.  

Про це під час нещодавнього візиту в наше місто повідомив керівник офісу італійського Агентства співробітництва заради розвитку (AICS) П'єтро Піппі.  

Культурний оглядач «Думської» Ірен Адлер вважає, що переоцінити значення цієї новини неможливо, адже ця європейська мандрівна бієнале відома в усьому світі і як культурний форум сучасної Європи. Вона стоїть у тому ж ряду, що і Венеціанська, а також «Документа» в німецькому Касселі.  

Звичайно, ідеальні умови для проведення такого фестивалю на українській землі складуться тільки після війни. Хотілося б, щоб іноземні учасники приїжджали до нас, нічим не ризикуючи. Локальні художники, частково розсіяні по всьому світу, теж могли б без побоювання долучитися до створення фестивальних проектів.  

«У 2014 році Музей сучасного мистецтва Одеси відмовився від участі в Manifesta в Ермітажі, хоча наш куратор Мирослав Кульчицький отримав пропозицію російських митців представити на бієнале твори одеських концептуалістів, — нагадує директор МСММВ Семен Кантор. — Ми вважаємо проведення Manifesta в Одесі честю для нашого міста і високою оцінкою його сучасної культури».  

Мирослав Кульчицький (1970-2015) не міг не відповісти відмовою, адже на території України вже тоді велися бойові дії. Зараз він був би радий пришестю Manifesta до Одеси, і як би став у пригоді його досвід співкуратора Одеської міжнародної бієнале сучасного мистецтва…  

«Створена 1996 року після закінчення холодної війни, бієнале Manifesta має на меті дослідити «посткомуністичну сучасну європейську культурну історію», претендуючи на роль платформи для обміну між мистецтвом і суспільством, — коментує подію куратор Музею сучасного мистецтва Одеси Андрій Сігунцов. — Центральний офіс Manifesta розташований у Нідерландах, звідки мобільні емісари виїжджають на місця, щоб об'єднати зусилля з місцевими художниками та інституціями. З часу проведення бієнале в Палермо (Італія) 2018 року Manifesta вдосконалила свою методологію, провівши глибоке урбаністичне дослідження міст, що приймають. Це дає змогу працювати з місцевими художниками та інституційною структурою, після докладного аналізу соціальних і культурних проблем, які необхідно відобразити в рамках бієнале.  

Остання бієнале в столиці Косова Пріштіні торік поставила завдання поєднати мистецтво, архітектуру та громадянське суспільство, а також переосмислити публічний простір, який розтанув після війни та здобуття незалежності. Це дало можливість пролити світло на здобутки міста, яке прагне вийти з майже невидимого стану. Після бомбардувань Югославії НАТО 1999 року і проголошення незалежності Косова від Сербії 2008 року молода країна тривалий час перебувала у фокусі жорсткої конкуренції історичних наративів щодо суверенітету. Основна тема була пов'язана з втратою публічного простору через приватизацію, а також нагальною потребою в оновленні та регенерації занедбаних будівель, багато з яких є перлинами бруталізму.

«Ми якось забули, що значить керувати державною установою», — каже Юлія Ругова, яка 2018 року очолила заявку на проведення Manifesta в Приштині.  

Відомо, що 2024 року Manifesta 15 відбудеться з 8 вересня до 24 листопада в Барселоні. Заявку на проведення Manifesta 16 2026 року подала Німеччина, а Україну розглядають як місце проведення бієнале 2028 року.  

Загальний бюджет такої події становить близько 6 мільйонів доларів. Залучення місцевих художників і спільнот значно пожвавлює місцеву ситуацію та інтелектуально підживлює місто і країну проведення, що сприяє розвитку культурного обміну та зміцненню соціальних зв'язків.  

Manifesta продовжує доводити, що мистецтво здатне стати потужним каталізатором змін. Удосконалюючи методології та долучаючи місцеві спільноти, ця бієнале не лише приносить нові перспективи та творчі ідеї, а й сприяє соціальному та культурному розвитку міст-організаторів. З огляду на амбітні плани на майбутнє сподіваємося на позитивне рішення щодо української заявки.

Автор — Ірен Адлер, культурний оглядач «Думської»