Медведи, царицы и дикие танцы: как в украинском селе на границе с Румынией Маланку отмечают  

Новогодние праздники, колядки и рождественские гадания заканчиваются. Наш корреспондент из Черновцов Алена Черная решила немного продлить для читателей праздничного настроения и расскажет, как на Буковине отмечают Маланку. Ее репортаж из села на границе с Румынией.

Найвідоміші Маланки відбуваються на Буковині із настанням Нового року, за старим стилем. Тут є кілька напрямків цієї давньої традиції. Одна із них – автентична Маланка у Красноїльську, Чернівецької області. У селищі, що знаходиться на кордоні із Румунією, зберігають свою унікальність ще за діда-прадіда. Навіть у період СРСР тут стояли на своєму і попри страх та ризик створювали свято, колядували, зичили щасливого року і веселилися.

В народі вважається, що Маланка проганяє все зле і притягує вдачу та щастя. Вважається, що традиція маланкування бере початок ще з 1431 року.

Подивитися дійство, з року в рік, приїжджають чимало туристів. За кілька кілометрів від села, гостей зустрічають переодягнені полісмени на імпровізованих блок-постах. За можливість потрапити на театральне дійство беруть символічну плату. Не вимагають, звісно, але раді «чайовим». Пройшовши «кордони» — потрапляєш у дійство величезної енергії, танців та співів.

У Красноїльську мешкає близько 11 тисяч осіб. Саме ж селище умовно поділене на кути – Верхня та Нижня Путни, Сус, Дял і Тражани. Всі вони готують свої унікальні Маланки. Більшість учасників – чоловіки, дівчатам дістаються ролі Цариць та Циганок. Обов’язковими є Дід, Баба, Цар. Є кілька й тематичних груп, які відображають актуальні соціальні тенденції. Цьогоріч це – бригада лікарів, які боряться із COVID-19.

Головними героями свята є Ведмеді, якими можуть бути тільки молоді неодружені хлопці. Грати їхні ролі дуже складно, оскільки костюми важать близько 100 кг. Тож не дивно, що маланкарі можуть прилягти відпочити прямо на подвір’ї. Поряд з ними часто можна побачити жінок, дівчат, які приносять їжу і воду своїм синам, чи друзям. Щоб піднятися назад до танцю, теж потрібна допомога. У кожного кута селища свої Ведмеді: одні з соломи, рогози, інші із величезними крилами-плечима, прикрашеними квітами. Ці мотиви обігруються із головної пісні Красноїльської Маланки. У часи СРСР у кожного маланкаря були при собі ножі, які дозволяли швидко розрізати величезні костюми та втекти від поліції.

«Колись було складно нашим дідам. Їм забороняли маланкувати. У нас же є свобода і підтримка. Люди нам раді, дружини підтримують, діти вже вчаться у нас. Та й загалом, Маланка це не просто веселе дійство, це частина нашої культури. Як не буде цих свят – не буде, певно, й нас», – ділиться Іван Бурла. Чоловік грає Цигана вже понад 10 років.

Відповідає за порядок, організацію колективу і зберігання грошей – поважний комендант. Він не переодягається у фольклорних героїв і не розмальовує обличчя. Коли Маланка приходить вітати кожне обійстя, комендант перший звертається до господарів і питає дозволу зайти у двір. Далі ініціативу вітань беруть Діди, Баби, Лікарі, Циганки, Коні та інші персонажі. Вони жартують, нишпорять між гостями та роблять дрібні збитки.

Ведмідь і Циган уособлюють природу і людину. У Красноїльську вважається, що саме ведмідь є величезною силою природи і символом здоров’я. Циган має порозумітися з своїм товаришем, приборкати його і залучити на свій бік, як удачу, на весь рік. Всі сценки є різними, але їх об’єднує любов до життя, енергія радості та перемога над злом. Для господарів за честь приймати почесних гостей, пригощати їх і обов’язково оплатити труд односельчан.

Після масових гостин, колективи гуляють вулицями, а завершується дійство на центральній площі, де знову традиційно танцюють, водять хороводи і визначають переможців. Найкращими є всі – ті, хто зберіг традицію, перейняв її, хто замовив і створив костюм, хто доклав сили до кількаденних енергійних гулянь.

В Красноїльську мешканці знають кілька мов. Між собою люди спілкуються румунською, але просто переходять на українську, чи російську. Молодше покоління добре знає англійську, частина дітей вивчає польську мову.  

Тим часом у Чернівецькій ОДА почали готувати документи, щоб внести традицію буковинського маланкування до нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.

В обласній адміністрації зазначають, що наразі Маланка входить до Регіонального переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Далі вона має потрапити до аналогічного національного реєстру. І лише потім документи подадуть до ЮНЕСКО.

Автор — Альона Чорна