Брехня! Одеський театр зґвалтував героїню драми Винниченка

Як це виглядає: молода ресурсна жінка (Анастасія Ігнатович) поховала себе у похмурій старомодній оселі, де з неї по черзі знущаються три чоловіки (Валерій Стрілець, Іван Цуркан та Олександр Богданович), перегодовані її увагою. Кожен з них врешті-решт її відштовхує, а один ще й багатозначно помахує стосиком листів. Шантажує, мабуть. Оселею носяться інші персонажі, певно, слуги (є й хтива парочка, яка весь час виявляє готовність до злягання), одягаючи маски (а де ж ляльки, ми ж в Театрі ляльок нібито?), ці інші скрекочуть, немов жаби, очевидячки, засуджують героїню за її дурнувату, непотрібну жертовність. Дамочка впивається вином, яке тече по її руках, а далі приєднується до трапези біля спільної на всіх каструлі. Чоловіки вже обіймаються зі служницями. А могла б покинути цю курв’ячу шведську сімейку.

Як це прописано в лібрето балету: «Наталія – головна героїня, зґвалтована своїм першим коханням – Іваном Стратоновичем, виходить заміж за Андрія Карповича. Андрій – зручний, непримітний хімік-експериментатор, що справді її кохає… Але Наталія все ще продовжує хворі стосунки з Іваном, а не хворі стосунки у неї починаються, коли вона знаходить заспокоєння з ще таким юним, але романтичним Антіном Михайловичем. Розлучатися вона не збирається, тому що жаль залишити бідного Андрія». Слава Богу, зґвалтування на сцені ми не бачимо, воно відбулося задовго до описуваних подій (або ж так красиво станцювали, що можна сприйняти як любовний діалог).

Як це у Винниченка: Наталія Павлівна присвячує себе чоловікові-невдасі та його родичам, знаходячи відраду у любовних стосунках із Тосем, якого вона видає за кузена. Заробляє на життя уроками, поки Андрій Карпович з Іваном Стратоновичем займаються експериментами. Вважає, що брехня, коли вона робить людей щасливими, має право на існування.

Іван Стратонович, до речі, ніякий не ґвалтівник і не перше кохання Наталії Павлівни. Так, він закоханий у неї і деякий час шантажує листами Тося, домагаючись любові, але відмовляється від таких ганебних намірів, бо людина загалом чесна, трохи схибив, з ким не буває. Фінал трагічний, проте розповідати не будемо, вишукана мова героїв Винниченка, сподіваємось, колись належним чином знов лунатиме в одеських театральних залах. Завважимо лише, що скоро Театр ляльок покаже ще одну виставу для дорослих, і це буде мюзикл. Цікаво, ляльок побачимо на сцені?..

Авторка — Ірен Адлер, фото Олега Владимирського