Фестиваль «Херсонський пузанок» в Одеській кіностудії другий рік поспіль збирає мешканців Херсона та області, які були змушені покинути рідні місця через війну та постійні російські обстріли. Кореспондент «Думської» відвідав захід.

Гостей зустрічали смаженим і запеченим на вугіллі пузанком, традиційною херсонською юшкою та продукцією херсонської пивоварні «Дрофа», яка продовжує працювати у визволеному місті попри щоденну небезпеку.

За словами організатора фестивалю, херсонського журналіста Сергія Нікітенка, головна мета заходу — не риба і навіть не гастрономія.

«Перш за все це фестиваль херсонців в Одесі, щоб побачитися один з одним, — розповів він. — Дуже багатьом людям після початку війни довелося покинути свої домівки, і такі зустрічі допомагають зберегти зв'язок між собою та з рідним краєм».

Фестиваль отримав назву на честь пузанка — невеликої рибки, яку добре знають практично всі мешканці Херсонщини.

«Коли починався хід пузанка, його ловили буквально скрізь — з набережної, з Антонівського мосту, з дачних причалів, з човнів, — каже Микитенко. — Для херсонців це частина місцевої ідентичності».

За його словами, ідея провести фестиваль з'явилася ще до повномасштабного вторгнення, однак спочатку її відклав ковід, а потім війна. Минулого року організаторам вдалося придбати близько 100 кілограмів риби, а цього — лише 80.

Пошук пузанка перетворився на справжню спецоперацію. Через холодну весну риба погано заходила в річки, а частина традиційних місць промислу сьогодні недоступна через війну. Крім того, підприємство в Херсоні, через яке планувалося організувати закупівлю, потрапило під російський обстріл.

«Ми шукали цю рибу буквально по всій південній Україні. Цього року пузанок дрібний і його дуже мало, але він такий же смачний, як завжди», — посміхається організатор.

На сцені виступала Маруся Чупруненко, а на великій карті Херсонської області кожен охочий міг позначити рідне місто чи село. Однак за дружньою атмосферою фестивалю постійно відчувалася присутність війни. Розмови про рідне місто неминуче переходили до сьогоднішньої ситуації на обох берегах Дніпра.

За словами Нікітенка, офіційно в самому Херсоні зараз проживає близько 60 тисяч осіб, проте багато хто вважає, що реальна кількість мешканців ще менша.

«Якщо раніше головною небезпекою були артилерія та «Гради», то зараз це дрони. Вони полюють на людей і автомобілі. Чим далі, тим більше», — каже журналіст.

Ветеран Олександр Карпенко, який відновлюється після поранення, зізнається, що новини з рідного міста практично не змінюються.

«Усі розмови про те, куди влучило, що зруйнували, що згоріло, хто залишився без машини, кого поранили, кого вбили. Ось так зараз виглядає повсякденне життя Херсона», — каже він.

За словами ветерана, подібні зустрічі важливі не тільки як нагадування про рідне місто.

«Це можливість побачити старих друзів, колег, людей, яких давно не бачив. Просто поговорити та згадати щось хороше з мирного життя», — зазначає Карпенко.

Спеціально заради фестивалю з Києва до Одеси приїхав уродженець Каховки Михайло Гончар. Він зізнається, що для багатьох переселенців такі заходи мають набагато більше значення, ніж може здатися з боку.

«Війна поступово стирає ідентичність. Хтось уже пустив коріння в іншому місті, але в душі ми все одно залишаємося мешканцями Херсонщини. Дуже важливо зберігати цей зв'язок із рідним краєм, бо рано чи пізно війна закінчиться і люди почнуть повертатися додому», — впевнений він.

Наступний фестиваль організатори мріють провести в самому Херсоні.