Культ Смерті Путіна. Навіщо козі баян? (колонка)

Для початку розставимо акценти і визначимо поняття. День Перемоги у Другій світовій війні в Європі — чи то 8 травня для одних, чи то 9 травня для інших — це символ завершення бойових дій, припинення щоденної м'ясорубки і настання миру. Логічно, що 9 травня — це свято миру.

Однак у сучасній росії це значення давно перекручене. До повномасштабного вторгнення в Україну кремлівська риторика ще намагалася триматися за гасла на кшталт «щоб не було війни» і «за мирне небо». Але ці слова остаточно втратили сенс, коли країна-агресор розв'язала криваву війну проти сусіда.

Сьогоднішній парад 9 травня — це не свято миру. Це свято війни. Свято культу смерті. Червоною площею марширують частини, які беруть участь в окупації чужих територій, руйнуванні міст і загибелі сотень тисяч людей. Це демонстрація гордості не за перемогу над фашизмом, а за нову форму фашизму під іншим прапором.

путіну це свято життєво необхідне. У нього більше немає ніякої іншої легітимності всередині країни. Так, його «обрано», але навіть його оточення не вірить у чесність цих виборів. Економіка тріщить, інфляція галопує, санкції душать. Залишилася тільки військова легітимність — і 9 травня перетворюється на містичний ритуал самопоклоніння.

Але жоден ритуал не буває без «кардиналів» — інших учасників культу. Його оточують адепти авторитаризму, популісти, диктатори і просто боягузливі політики центральної Європи. Для них - це можливість визнання, нехай і через кров. путін серед них - «старший брат», військовий вождь із ядерною дубиною.

Перед нами — не світське свято, а язичницький обряд смерті. Його мета — не пам'ять, а мобілізація. Не скорбота, а збудження ненависті. Це кульмінація військової релігії, де марш військових колон стає літургією, а присяга «вбивати сусідів» — священним писанням.

І якщо ці «культисти смерті» дозволяють собі вийти на головну площу з демонстрацією своєї гордості за вбивства і руйнування — вони повинні пам'ятати, що Україна має право на законну самооборону. Будь-яка військова мета, зокрема й на Красній площі, не виняток. Свято смерті породжує логічний відгук — опір життю.

Автор — Юрій Басюк, редактор «Думської»