Красивий смуток молодого Шенберга: одеська Опера запросила на прем`єру до укриття (фото, відео)

Українську прем’єру вистави «в очікуванні» у новому перформативному просторі «Сховище» показав Одеський Національний театр опери та балету.

Перші глядачі спустилися у підземелля, аби зануритися у вишуканий світ раннього періоду творчості (ще до радикальної додекафонії) австрійського композитора Арнольда Шенберга. Тут вже були спроби проведення перформансів, репетицій, імпровізованих концертів під час повітряних тривог. А зараз іде вистава, ретельно підготована з розрахунком саме на цю тісняву, цю стислість сенсів та часу.

Вистава «в очікуванні» поєднала монодраму для сопрано і оркестру «Очікування» та струнний секстет «Просвітлена ніч» австрійського композитора Арнольда Шенберга, одного з головних реформаторів музичного мистецтва ХХ століття. Цього року виповнюється 150 років від дня народження митця та 100 років від дня прем’єри монодрами «Очікування».

Переклад лібрето Марії Паппенгейм на українську здійснили спільними зусиллями заслужена артистка України Юлія Терещук, режисер Микола Решетньов та піаніст Ігор Парада. Музичний експресіонізм монодрами дещо пом’якшується пізнім романтизмом секстету (композитор написав «Просвітлену ніч» в 24-річному віці), ми співпереживаємо героїні, яка проходить важкий етап душевної кризи аж до фінальної фрази, що з’явиться на екрані: «не чекай». Це можна потрактувати як заклик діяти замість очікувати, або взагалі відмовитися від власної мрії.

На жінку, зациклену на негативних передчуттях, тиснуть, мов лещата, стіни тісного простору. Вона перегукується з піаністом, котрий підказує їй репліки, а от зі струнниками не комунікує (було б, до речі, цікаво залучити до дії котрогось із них або навіть кожного). Молоді оркестранти теж могли б проявити акторський хист, скрипалька Катерина Гольдштейн, наприклад, вже має відповідний досвід, виконуючи роль Янгола в опері «Катерина».

Заслужений художник України Сергій Васильєв одягнув співачку у білі строї (є й вишита в народному дусі свитка), художник зі світла Максим Дєдов та художник з візуальних ефектів Євген Фарапонов створили зриму симфонію відчаю в синіх тонах. Від власних думок героїня не може знайти схованки, їй ніде подітися від них, передчуття реальніші за те, що відбувається в дійсності…

Цей красивий смуток можна буде передати й на гастрольних камерних майданчиках, але підземелля, мабуть, найбільше до нього пасує. Закінчення війни зовсім не має призвести до закриття «Сховища», тут планують наступні події, переважно це будуть постановки творів нової академічної музики.

Автор — Ірен Адлер, фото Олега Владимирського