Країна без дітей: чому демографічна криза стала питанням національної безпеки (суспільство)

В Україні дедалі частіше говорять про відбудову, економіку, безпеку та післявоєнне майбутнє. Проте є проблема, без вирішення якої всі ці плани можуть так і залишитися на папері. Йдеться про демографічну кризу.

Якщо у 1989 році населення України перевищувало 51 мільйон осіб, то сьогодні на підконтрольній території проживає близько 29 мільйонів. Майже 11 мільйонів із них — пенсіонери. Дітей — лише близько 4 мільйонів.

Ще тривожнішою є ситуація з народжуваністю. У 2025 році в Україні народилося лише 169 тисяч дітей — один із найнижчих показників за всю історію незалежності.

Саме цим викликам був присвячений громадсько-експертний діалог «Демографічна криза та освіта», який відбувся в Одесі за ініціативи БО «Фонд допомоги «Асоль».

«Ми розпочинаємо велику розмову про демографічну кризу. І починаємо з найціннішого, що має будь-яка держава, — з наших дітей», — зазначила голова Наглядової ради фонду Світлана Фабрикант.

Однією з перших наслідки демографічної кризи відчуває система освіти. В Одеській області кількість першокласників за останні роки скоротилася майже на 40%. Якщо у 2022 році до школи вперше пішли близько 25 тисяч дітей, то у 2025 році — лише 15 447.

Втім, мова йде не лише про кількість дітей у школах. Значно ширшою є проблема втрати людського потенціалу країни.

Все більше українських випускників обирають навчання за кордоном, де для них створюють комфортні умови вступу, навчання та подальшого працевлаштування. У результаті Україна вже сьогодні втрачає власний інтелектуальний потенціал. Держава вкладає ресурси у виховання, освіту та розвиток дітей, але результатами цих інвестицій дедалі частіше користуються інші країни.

Саме тому особливої актуальності набуває питання збереження зв’язку українських дітей за кордоном із Батьківщиною. Одним із можливих рішень могло б стати створення та розвиток мережі українських шкіл в інших країнах, які допоможуть дітям не втрачати мову, культуру, національну ідентичність та відчуття належності до України.

Адже сьогодні це питання вже виходить далеко за межі освіти. Йдеться про національну безпеку та майбутнє держави. Від того, чи збережуть українські діти за кордоном зв’язок із Батьківщиною, значною мірою залежить, чи повернуться вони додому після війни та чи братимуть участь у відбудові країни.

Окрема дискусія стосувалася майбутнього шкіл у невеликих громадах. Для багатьох сіл школа давно виконує значно ширшу функцію, ніж просто надання освітніх послуг. Вона залишається центром життя громади, тому її закриття нерідко запускає процес відтоку населення та може поставити під загрозу саме існування населеного пункту.

Водночас демографічна криза не обмежується проблемами освіти. Її причини та наслідки значно ширші.

Йшлося і про повернення українців додому після війни, відновлення житла та громад, створення нових робочих місць, підтримку малого і середнього бізнесу, максимально можливе зниження податкового навантаження, розвиток підприємництва та формування економічних умов, за яких працювати й інвестувати в Україні буде вигідніше, ніж шукати можливості за її межами.

Напрацьовані за результатами діалогу пропозиції будуть направлені до Офісу Президента України, Кабінету Міністрів та профільних міністерств.

Демографічна криза не залишає Україні часу на зволікання. Якщо ми не почнемо шукати рішення вже сьогодні, то якою буде ціна цієї бездіяльності завтра? І чи не виявиться вона занадто високою для майбутнього української нації?